Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

мовила Робін, і її дзвінкий холодний голос не виказав того, як шалено калатає їй серце. Страшно було повернутися до Страйка ні з чим.— Якби я його знайшла, родичі могли б отримати чималу компенсацію.

І вона розвернулася, збираючись іти.

— Родичі чи він? — різко спитав глазгів’янин.

— Залежно від ситуації,— холодно озирнулася Робін. Вона не думала, що Венеція Галл має звичку до надмірної люб’язності з людьми, які не мають стосунку до справи.— Якщо родичу доводилося дбати про постраждалого... але для висновків потрібно знати деталі. Деякі рідні,— збрехала Робін,— отримали чималі компенсації.

Голлі якраз поверталася. Коли вона побачила, що Робін розмовляє з Кевіном, вираз її обличчя став гнівним. Робін сама пішла до вбиральні; серце важко калатало у грудях, вона гадки не мала, чи принесе її брехня якісь плоди. Коли проходила повз Голлі, вигляд у тої був такий, що Робін подумала: є шанс, що її просто заженуть між раковин і там поб’ють.

Та коли вона вийшла з убиральні, то побачила, що Голлі й Кевін ніс до носа про щось шепочуться коло шинкваса. Робін розуміла, що далі тиснути не можна; Голлі або клюнула, або ні. Вона міцно зав’язала пояс тренча і рушила — неквапно, але рішучо — в бік дверей.

— Агов!

— Так? — озвалася Робін, досі прохолодним тоном, бо Голлі поводилася нечемно, а Венеція Галл звикла до певної міри поваги.

— Ну добре, що там у вас?

Кевін явно хотів узяти участь у розмові, але його стосунки з Голлі, вочевидь, були не такі близькі, щоб Кевіна допустили до обговорення приватних фінансових справ. З розчарованим виглядом він відійшов до грального автомата.

— Побазікаємо отамо,— сказала Голлі до Робін, беручи свою пінту і вказуючи на столик у кутку, біля піаніно.

На підвіконнях пабу стояли пляшки з кораблями: крихкі гарненькі дрібнички у порівнянні з гладенькими гігантськими монстрами, що їх конструювали за цими вікнами, за високим парканом. Щільний візерунок на килимовому покритті приховав би тисячу плям; рослини біля фіранок були обвислі й сумні, але розмаїті оздоби і спортивні нагороди надавали великому приміщенню домашнього затишку, а ясно-сині однострої відвідувачів тільки посилювали відчуття братерства.

— Фірма «Гардакр і Галл» представляє велику групу військовослужбовців, які отримали поза бойовими ситуаціями серйозні ушкодження, яких можна було уникнути,— сказала Робін, поринаючи у заздалегідь відрепетирувану промову.— Переглядаючи архіви, ми натрапили на справу вашого брата. У подібних випадках ми майже напевно виграємо справу. Якщо він з нами об’єднається, можна буде сильніше натиснути на армію і змусити її заплатити. Що більше скарг — то краще. Звісно, містерові Брокбенку це нічого не коштуватиме. Нема перемоги,— додала вона, ніби у рекламі,— нема оплати.

Голлі мовчала. Вираз її блідого обличчя був застиглий, рішучий. На всіх пальцях, крім того, на якому носять обручку, у неї були дешеві каблучки з жовтого золота.

— Кевін щось бовкнув, мовляв, і родичам заплатять.

— О так,— бадьоро відповіла Робін.— Якщо отримані Ноелем ушкодження вплинули на вас...

— Та вже вплинули,— загарчала Голлі.

— Як саме? — спитала Робін, дістала з сумочки записник і чекально занесла над ним олівець.

Очевидно було, що алкоголь і почуття образи стануть їй надійними союзниками у справі добування інформації з Голлі, яка тепер приязніше ставилася до перспективи розповісти юристці історію, яку та хотіла почути.

Спочатку Голлі треба було пом’якшити перше враження про вороже ставлення до травмованого брата. Вона обережно розповіла, як у віці шістнадцятьох років Ноель пішов до армії. Армія дала йому все; то було його життя. О так, люди гадки не мають, які жертви приносять солдати... а Робін знає, що вони з Ноелем двійнята? Народилися на Різдво: Ноель — французька назва свята, Голлі — падуб, різдвяний символ...

Ця цензурована версія історії ніби підносила саму Голлі. Чоловік, з яким вона ділила материнське лоно, пішов у широкий світ, мандрував, воював, просувався по службі у Британській армії. Його сміливість і потяг до пригод ніби віддзеркалювалися у ній, сестрі, яка лишилася в Барроу.

— ...а тоді побрався з жінкою на ймення Ірен. Удова. Взяв її з двома дітлахами. Ісусе. Як то кажуть — добрі справи без розплати не лишаються?

— Що ви маєте на увазі? — ввічливо спитала Венеція Галл, тримаючи у руці келих з квасним як оцет вином на денці.

— Побралися, сина народили. Гарненьке хлоп’я... Раян... гарненький! Ми його не бачили... шість років, га? Чи сім? Сука. Еге ж, Ірен просто вшилася, коли одного дня Ноель пішов до лікаря. Забрала дітей — а для Ноеля, щоб ви знали, син був усім. Усім — що в хворобі, що при здоров’ї. Кінчена жінка. Якраз коли йому треба була підтримка як ніколи. Сука.

Отже, шляхи Ноеля і Британі відтоді розійшлися. Чи він навмисне вистежив падчерку, яку, напевно, винуватив у травмах, що змінили його життя, так само, як і Страйка? Робін зберігала незворушний вираз на обличчі, але серце в неї дико калатало. Шкода, що не можна просто зараз написати повідомлення Страйкові.

Коли дружина пішла, Ноель без запрошення прийшов до старого родинного помешкання — будинку на дві сім’ї на Стенлі-роуд, де Голлі прожила все життя і де мешкала сама, відколи помер вітчим.

— Я його й прихистила,— провадила Голлі, випростуючи спину.— Рідня є рідня.

Про звинувачення з боку Британі не йшлося. Голлі грала роль занепокоєної родички, відданої сестри, і хай це було лише напоказ, Робін мала достатньо досвіду, щоб знати: у найочевидніший брехні завжди ховаються кавалки правди.

Чи знає Голлі, що брата звинувачували у знущанні над дитиною? Це сталося в Німеччині, обвинувачень так і не висунули. Та якщо Брокбенка відпровадили на пенсію справді з ушкодженим мозком, чи стало б йому хитрості не розповідати про причину свого безславного вигнання з лав армії? Якби він був невинуватий і не при глузді, хіба б не розповідав він — можливо, постійно — про несправедливість, через яку зазнав стільки бід?

Робін купила для Голлі третю пінту і вправно звернула розмову на питання про те, у якому стані був Ноель, коли його відправили у відставку по інвалідності.

— Сам не свій. Напади. Корчі. Силу-силенну ліків ковтав. Я щойно вітчима доглядала — після інсульту,— а тут мені Ноель повернувся додому, з конвульсіями цими, з отим...

Кінець речення Голлі потопила у пиві.

— Це важко,— погодилася Робін, яка тепер робила нотатки в записнику.— Були якісь порушення поведінки? Рідні часто кажуть, що це