Жозе Сарамаго - Прозріння

обсідають думки, що цього не досить для управління державою, але на що став би схожий цей світ, якби всі ми відкривали роти й не замовкали, доки, Доки що, пане президент, Нічого, залиште мене самого.

Минуло не більше години, коли прем’єр-міністр, терміново викликаний до палацу, увійшов у кабінет. Президент помахом руки звелів йому сісти і сказав, подавши йому листа, Прочитайте цього листа і скажіть, що ви думаєте про нього. Прем’єр-міністр зручніше вмостився в кріслі й почав читати. Він, певне, дочитав листа до середини, коли підвів голову із запитливим виразом, яким дивляться на співрозмовника, коли не зовсім розуміють, що він вам каже, потім продовжив читання і закінчив його, більше не відриваючись і не роблячи ніяких рухів. Це патріот із добрими намірами, сказав він, і водночас негідник, А чому негідник, запитав президент, Якщо те, про що тут розповідається, мало місце справді, якщо та жінка не осліпла й допомагала шістьом іншим пережити їхнє нещастя, то не виключено, що автор цього листа завдячує їй своїм життям, може б, і мої батьки залишилися живими, якби мали щастя з нею зустрітися, Тут сказано, що вона вбила когось, Сеньйоре президент, ніхто вам точно не скаже, скільки людей загинуло в ті дні, скільки втратило життя внаслідок нещасливих випадків або природних причин, тож краще придавити всі ті смерті важким каменем, Але навіть важкі камені можна відкинути, Це правда, пане президент, проте, на мою думку, цей камінь слід залишити там, де він лежить, думаю, свідків того злочину не було і якщо ті події відбувалися між сліпими, буде абсурдом, безглуздям притягти ту жінку до суду за злочин, якого ніхто не бачив і докази якого не існують, Автор листа запевняє, що вона когось убила, Так, але він не стверджує, що був свідком того вбивства, а крім того, пане президент, я повторюю, що чоловік, який написав цього листа, є негідником, Я не бачу моральних виправдань такого вчинку, Хай їх і не видно, але знайти їх можна завжди. Президент згорнув листа, подивився на нього таким поглядом, ніби його не бачив, і запитав, Що ви думаєте з ним робити, Як на мене, то нічого з ним робити не треба, відповів прем’єр-міністр, ця подія не має найменшого стосунку до наших проблем, А ви хіба не звернули увагу на те, що автор листа натякає на можливість існування зв’язку між тим фактом, що ця жінка не осліпла, й масовим голосуванням порожніми бюлетенями, котре спричинило важку ситуацію, в якій ми нині перебуваємо, Пане президент, ми не завжди доходимо з вами згоди, Це природно, Так, це природно, настільки природно, як те, що я не маю найменшого сумніву, що ваш розум і ваш здоровий глузд, які я глибоко шаную, не погодяться з думкою, що жінку, яка не осліпла чотири роки тому, слід сьогодні вважати відповідальною за те, що кількасот тисяч осіб, які ніколи про неї не чули, проголосували порожніми бюлетенями, коли їх покликали на вибори, Ви так вважаєте, А хіба я можу вважати інакше, пане президент, я переконаний у тому, що вам треба здати цього листа до архіву, в той відділ, де зберігаються листи від душевнохворих, забути про нього й продовжувати шукати розв’язання наших проблем, розв’язання реального, а не підказаного якимсь психом, Гадаю, ви маєте слушність, я сприйняв надто серйозно цілу низку дурниць і примусив вас згаяти час, викликавши до себе на розмову, Не переймайтеся, пане президент, мій згаяний час, якщо так ви хочете його називати, більш аніж компенсується тим, що ми з вами прийшли до згоди, Я теж вельми цьому радий, дякую вам, Я залишаю вас вашій роботі й повертаюся до своєї. Президент республіки простяг руку, щоб попрощатися зі співрозмовником, коли раптом задзвенів телефон. Він підняв слухавку й почув голос секретарки, Міністр внутрішніх справ хоче поговорити з вами, пане президент, З’єднайте. Розмова тривала довго, президент слухав, і мірою того як минали секунди, вираз його обличчя змінювався, кілька разів він промурмотів, Так, потім сказав, Цю справу треба дослідити, а закінчив розмову словами, Поговоріть із паном прем’єр-міністром. Поклав слухавку, Це був міністр внутрішніх справ, Чого хоче той симпатичний чоловік, Він одержав листа такого самого змісту й хоче розпочати розслідування, Погана звістка, Я сказав йому, щоб він поговорив із вами, Я це чув, але однаково вважаю звістку поганою, Чому, Я добре знаю міністра внутрішніх справ і думаю, мало хто знає його так добре, як я, переконаний, що він уже поговорив на цю тему з начальником поліції, Зупиніть його, Спробую, але, боюся, нічого з цього не вийде, Використайте свій авторитет, Аби мене звинуватили в тому, що я блокую розслідування фактів, які впливають на безпеку держави саме тоді, коли всі ми знаємо, що держава перебуває у вкрай небезпечному становищі, ви цього хочете, пане президент, сказав прем’єр-міністр і додав, Ви перший відмовите мені у своїй допомозі, згода, до якої ми щойно прийшли, перетвориться на чисту ілюзію, і вона вже стала ілюзією, бо не служить ні для чого. Президент ствердно кивнув головою, потім сказав, До речі, мій начальник канцелярії з приводу цього листа щойно промовив вельми значущу фразу, Що ж він сказав, Що лист стане набутком поліції, вона й замкне ланцюг, Я вітаю вас, пане президент, ви маєте доброго начальника канцелярії, але ви мусили б застерегти його, що існують істини, які не слід промовляти вголос, Ця зала має звуконепроникні стіни, Це не означає, що вам тут не сховали кілька мікрофонів, Я накажу перевірити, У всякому разі, пане президент, прошу вас мені повірити, що коли ви їх знайдете, то не я наказав їх тут розмістити, Добрий жарт, Але жарт сумний, Мені шкода, мій любий, що обставини помістили вас у глухий кут, Якийсь вихід із нього має бути, але не випадає сумніватися, що в цю мить я його не бачу, а повернутися назад неможливо. Президент провів прем’єра до дверей, Дивно, сказав він, що автор листа не надіслав його також вам. Він, безперечно, його надіслав, але секретаріати президента й міністерства внутрішніх справ працюють краще, аніж секретаріат прем’єр-міністра, Дотепний жарт, Але не менш сумний, аніж той перший, пане президент.

Звичайно ж, лист надійшов і до прем’єр-міністра, він не міг до нього не надійти, але потрапив йому до рук лише через два дні. Він одразу зрозумів, що реєстратор його листів був набагато менш скромним, аніж той, хто їх реєстрував у канцелярії президента