Джордж Орвелл - У злиднях Парижа і Лондона

якщо її не підтримує парафія, може знайти прихисток тільки в тимчасових притулках, і кожен такий тимчасовий притулок може прийняти її тільки на один день, тож людині хоч-не-хоч доводиться постійно бути в дорозі. Волоцюга бурлакує тому, що, відповідно до закону, він або рухається, або голодує. Але людей змусили повірити у волоцюгу-монстра, тож вони воліють вважати, що для бурлакування має існувати більш чи менш лиха мотивація.

Насправді уявлення про волоцюгу-монстра майже цілковито хибне. Візьмімо загальноприйняту думку, що волоцюги небезпечні. Навіть не звертаючись до досвіду, можна апріорі сказати, що лише дуже небагато волоцюг є небезпечними, адже якби вони справді становили загрозу, то з ними і поводилися б відповідно. Тимчасовий притулок іноді приймає сотню волоцюг на ніч, і за ними всіма наглядає персонал зі щонайбільше трьох осіб. Сотню бандитів не зможуть приборкати троє беззбройних чоловіків. Навпаки, коли ти бачиш, як волоцюги дозволяють збиткуватися над собою службовцям будинку праці, стає очевидно, що вони найбільш покірні, залякані створіння, яких тільки можна уявити. Або візьмімо твердження, що всі волоцюги — п'яниці. Багато волоцюг, звісно, не відмовляться випити, якщо матимуть таку нагоду, але трапляється вона їм вкрай нечасто. Сьогодні каламутна водяниста рідина, яку називають пивом, продається в Англії по сім пенсів за пінту. Упитися ним коштуватиме щонайменше півкрони, а якщо ти маєш півкрони, то навряд чи житимеш на вулиці. Думка, що волоцюги є безсоромними соціальними паразитами («здоровими жебраками»), не зовсім позбавлена сенсу, але вона справедлива лише для кількох їх відсотків. Зумисне, цинічне паразитування, про яке можна прочитати у книжках Джека Лондона про американських волоцюг, не притаманне англійському характеру. Англійці — совісний народ, твердо переконаний у тому, що жебрацтво — гріх. Неможливо уявити собі пересічного англійця, що зумисне стане паразитом, і ця національна риса зовсім не обов'язково зникає, якщо людина залишається без роботи. Навпаки, якщо пригадати, що волоцюга — це всього лише безробітний англієць, якого закон змушує жити як волоцюгу, то волоцюга-монстр зникає. Звісно, я не хочу сказати, що більшість волоцюг є ідеальними. Я лише кажу, що вони є звичайними людськими істотами, і якщо вони й гірші за інших, то це наслідок, а не причина їхнього способу життя.

Зі сказаного випливає, що наше ставлення до волоцюг — «так їм в біса й треба» — жодним чином не справедливіше, ніж якби ми так ставилися до калік чи інвалідів. Коли це усвідомлюєш, то починаєш ставити себе на місце волоцюги й розумієш, на що схоже його життя. Це надзвичайно порожнє, вкрай неприємне життя. Я розповів про тимчасові притулки — буденність для волоцюги, — але треба наголосити на трьох особливих бідах. Першою є голод, від якого потерпають майже всі, хто живе на вулиці. У тимчасових притулках дають так мало їжі, що навіть за задумом її не достатньо, а отримати більше можна тільки жебракуючи, тобто порушуючи закон. Через це майже всі волоцюги виснажені недоїданням. Щоб переконатися в цьому, досить просто подивитися на чоловіків, що стоять у черзі перед тимчасовим притулком. Другим великим лихом життя волоцюги — на перший погляд, воно здається значно меншим, але це справді на другому місці, — те, що він цілковито позбавлений контактів з жінками. Про це треба розповісти детальніше.

Волоцюги відмежовані від жінок передусім тому, що на їхньому соціальному рівні дуже мало жінок. Могло б здатися, що серед нужденних людей баланс статей так само дотриманий, як і в інших сферах. Але це не так. Можна переконливо стверджувати, що нижче певного соціального рівня залишаються практично одні чоловіки. Звернімося до статистики з нічного перепису, опублікованого Р. Л. Г[240]., що показує кількість нужденних чоловіків стосовно кількості нужденних жінок:

Ночували на вулиці: чоловіків — 60, жінок — 18[241].

У притулках і оселях, що не є офіційними нічліжними будинками: чоловіків — 1057, жінок — 137.

У крипті церкви Св. Мартіна-в-полях: чоловіків — 88, жінок — 12.

У тимчасових притулках і гуртожитках Р. Л. Г.: чоловіків — 674, жінок — 15.

З наведених цифр видно, що за добродійною допомогою чоловіків звертається приблизно в десять разів більше, ніж жінок. Можлива причина полягає в тому, що безробіття зачіпає жінок менше, ніж чоловіків. Крім того, достатньо вродлива жінка в разі крайньої потреби завжди може знайти собі чоловіка. Як результат, волоцюга приречений на довічну безшлюбність. Адже очевидно, що якщо він не може знайти жінку свого рівня, то жінки вищого — навіть лише трохи вищого рівня, — для нього недосяжні, як Місяць. Причини цього навіть не варто обговорювати, бо ж очевидно, що жінка ніколи, чи майже ніколи, не опуститься до чоловіка, що значно бідніший за неї. Отже, волоцюга стає неодруженим з моменту, коли опиняється на вулиці. Він цілковито позбавлений надії знайти дружину, коханку чи взагалі будь-яку жінку, окрім повії, коли назбирає кілька шилінгів, що трапляється дуже нечасто.

Зрозуміло, до яких наслідків це призводить: гомосексуальність, наприклад, чи спорадичні зґвалтування. Але серйознішим наслідком є деградація чоловіка від усвідомлення, що його не вважають бодай придатним до шлюбу. Сексуальний потяг є одним з основних інстинктів, і сексуальний голод може бути так само деморалізуючим, як і голод фізичний. Лихо бідності полягає не стільки в тому, що воно завдає людині страждань, скільки в тому, що воно розкладає її фізично і духовно. Немає сумніву, що сексуальний голод теж докладається до цього процесу. Відрізаний від усього жіночого племені, волоцюга почувається пониженим до статусу каліки чи недоумка. Жодне приниження не завдає більшої шкоди чоловічій гідності.

Ще одне велике лихо волоцюги — вимушене неробство. Наші закони щодо бурлакування виписані так, що коли він не перебуває в дорозі, то замкнений у притулку або ж лежить на землі, очікуючи на його відкриття. Очевидно, що це гнітючий, деморалізуючий спосіб життя, особливо для неосвіченого чоловіка.

Крім цих трьох можна нарахувати десятки менших лих — згадати хоча б повсякчасну незручність життя на вулиці. Варто також пам'ятати, що пересічний волоцюга не має запасного одягу, носить черевики не свого розміру й місяцями не має можливості посидіти на стільці. При цьому важливо підкреслити, що страждання волоцюги цілковито позбавлені сенсу. Він живе фантастично неприємним життям — але заради чого? Насправді неможливо придумати більш марнотратного заняття, ніж ходити від тюрми до тюрми, перебуваючи по вісімнадцять годин на день то в камері, то в дорозі. В Англії має бути щонайменше кілька десятків тисяч волоцюг. Щодня вони витрачають незліченні фут-фунти[242] енергії — достатньо, щоб виорати тисячі акрів