Бернард Вербер - Її величність кішка

шиї. До мене будуть звертатися «Ваша Величносте», як кажуть «Ваша Честь» до короля Артура.

Цікаво, що існує форма звертання для позначення вищості.

«Її Величність Бастет І»?

«Її Величність Кішка»?

Так, дуже добре. «її ВЕЛИЧНІСТЬ КІШКА».

Нарешті присяжні повертаються з вироком.

Король Артур запитує:

— Хто вважає підсудних невинними?

Лише один присяжний підносить лапу.

— Хто утримується?

Знову лише один.

— Хто вважає підсудних винними?

Решта присяжних одночасно підіймають праву лапу.

До мене доходить, що засідання є нічим іншим, як звичайним маскарадом, іншого вироку не варто й було очікувати.

— Один проти, один утримався, десять за. Люди визнані винними, і їх засуджують до покарання, яке спіткало наших побратимів. Смерть та переробка на «стовідсотково людську» шинку.

— Стривайте, Ваша Честь! — лунає голос.

Ми всі обертаємось. Піфагор підняв лапу:

— Ну чого вам? — запитує явно роздратований Артур.

— Я вимагаю ордалії.

Тю, нове невідоме слово. І, здається, не лише мені. Навіть король виглядає спантеличеним. Сіамець пояснює:

— Якщо ви так цікавитесь юридичними процесами в людей, то маєте знати про середньовічний звичай ордалії, який, на мою думку, в цій ситуації міг би допомогти.

— Нагадайте мені, про що йдеться.

— Ордалія означає «суд Божий». Вона полягає в тому, що звинувачений мав пройти ряд випробувань і, якщо виживав після них, то вважався невинним.

— Яких випробувань? — зацікавлено запитує Артур.

— Залежить. Інколи звинуваченого кидали зі зв’язаними руками у воду. Інколи йому треба було пройти по розпеченому вугіллю. Але найчастіше його чекав двобій з набагато вправнішим за нього суперником.

Король-суддя вагається.

— І яку ордалію ви пропонуєте у цьому випадку?

— Оскільки бик вважає кориду несправедливою, я пропоную йому вступити у бій… з тією самою зброєю, що й у людей.

Артур обмірковує доцільність пропозиції. Він поправляє корону, яка з’їхала набік.

— Ну що ж, чому б і ні. Але нехай бик сам вирішує, чи хоче брати участь в ордалії.

Шампольйон перекладає, бик теж на хвилину задумався, потім відповідає:

— Ваша Честь, мушу визнати, що завжди мріяв про кориду, де кожен має рівні шанси на перемогу.

— А ви, люди, готові прийняти цей виклик? — запитує Артур.

Роман Веллс не в захваті від ідеї, але, кинувши оком на голови людей на срібних тацях, він знімає окуляри у блакитній оправі та киває на знак згоди.

— У мене лише одна прохання: можна мені червоний капоте?

Бик одразу ж відповідає:

— Хочу зауважити, що не розрізняю кольорів. Я біг на капоте, бо відчував, що від мене цього чекали, а ще тому, що мені стискали яєчка гумкою. Я погоджусь на капоте, якщо ви одягнете гумку.

— Обійдемося без капоте, Ваша Честь, — відповідає Роман.

Бик гордо встає:

— Однак у разі моєї перемоги я вимагаю поваги до звичаю: я хочу отримати вуха та хвіст цього чоловіка в нагороду.

48. Судові процеси над тваринами у Франції

Ще з часів Середньовіччя у Франції часто проходили судові процеси над тваринами.

До найбільших порушників належали свині, яких підозрювали в пожиранні немовлят, поки батьків не було поруч. Звинуватити свиней було легким способом зняти з себе відповідальність та, на додачу, позбутися дитячого тіла.

Під час засідання свиней піддавали тим же тортурам, що й людей, звинувачених у чаклунстві. Коли бідолашні тварини починали кричати, священник трактував це як зізнання, внаслідок чого їх спалювали живцем на вогнищі.

Окрім того, з тогочасних протоколів відомо, що свиноматок звинувачували у звабленні селян, щоб спонукати їх до протиприродних статевих відносин. Знову ж таки, коли свині начебто зізнавались після катувань у своїх негідних вчинках, їх мордували, щоб відбити в інших свиней бажання робити те саме.

Однак в анналах кримінальних судів згадують не лише свиней.

У 1498 році в Отені жуків викликали до суду за знищення врожаю, після чого їх було відлучено від церкви церковним судом.

Також муху, що вилізла з вуха покійника, суд посадив у в’язницю для мух (маленька залізна клітка), судив та визнав винною як інкарнацію диявола. Опісля її повісили на крихітній шибениці.

У 1794 році папуга постав перед революційним трибуналом за вигук «Нехай живе король».

Собаці відтяли голову за вірність господареві, затятому антиреволюціонеру, який витренував його гавкати на національну гвардію в темно-синій уніформі.

Суди над тваринами тривали аж до 1800 року у Франції, а в деяких країнах трапляються й нині.

У 1916 році у Теннессі слониху на ім’я Мері повісили на підйомному крані за напад на дресирувальника.

Нещодавно, у 2003 році, в Туреччині суд міста Анкипар засудив осла до смертної кари за «аморальну поведінку».

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

49. Корида

Настав вирішальний момент.

Півень видає гучне «кукуріку» з довгим фінальним тремоло. На круглій щойно створеній арені у головному дворі чекає знервований бик: він нетерпляче ходить по колу. Складені один на другий дерев’яні ящики правлять за трибуни. Надворі гарна погода, кілька ворон кружляє над загорожею в очікуванні на те, щоб поласувати мерлятиною.

За сигналом короля Артура один із кабанів вмикає музику. Піфагор не опускає можливості похизуватися своїми знаннями:

— Це «Якось на Заході» Енніо Морріконе.

Уявлення не маю, про що він говорить.

Двері вольєра відчиняються, бик завмирає із зігнутою ногою, але ніхто не виходить. Розчарована публіка починає незадоволено рохкати.

На одній з трибун особливо ремствують корови. Вони видають гучні захоплені «мууу!» на знак підтримки свого чемпіона-бика. А той б’є лівим копитом об землю, ніби це пришвидшить вихід суперника.

Музика гучнішає та огортає арену загадковою атмосферою. Здається, Роман вагається, чи виходити на бій, зважаючи на розміри й силу суперника. Тому свині йдуть за ним та виштовхують у центр.

Чоловік робить реверанс, щоб показати, що знається на цьому. Потім простягає бикові руку, так ніби той може потиснути її у відповідь.

Бик вигинає спину, займає бойову позицію, випускає густі клуби пари з ніздрів.

Далі атака, хоча, швидше, погоня, бо чоловік утікає, а бик наздоганяє його. Професор Веллс — суцільне розчарування. Міг би хоч спробувати ухилитись від атаки, у нього явно немає анінайменшого відчуття мізансцени. Усе в його поведінці вказує на абсолютну байдужість до емоцій глядачів.

Погоня триває лічені секунди, бику одразу вдається зачепити рогом чоловіка за штани, навіть не поранивши його. Він піднімає його та підкидає в повітря під гарячі оплески публіки.

Корида продовжується в тому ж дусі: погоня, роги, підкидання в повітря. За кожним разом бик обережно підкидає суперника, щоб не поранити його та повільно прикінчити. Щойно приземлившись, ледве живий Роман тікає.

— Про що ти думаєш? — запитує Піфагор.

— Мені