Марина Сніжна - Темна Академія, Марина Сніжна

Глава 12.1

ГЛАВА 12

Коли я повернулася на галявину, там уже зібралися усі. Судячи з облич, не менш стомлені та змучені, ніж я. Усі жадібно поглядали на складені в одну купу запаси, які вдалося здобути. Але без команди декана ніхто не наважувався їх чіпати. Адепти сиділи на траві, блаженно витягнувши ноги, і очікували подальших розпоряджень. Виждавши, доки я дошкандибаю до решти і теж опущуся на траву, лорд Байлерн ліниво промовив:

– Ну, ось, тепер усі в зборі. На майбутнє: ви маєте стежити за кожним учасником своєї групи. Якщо з якоїсь причини він відстав або зник з поля зору, маєте переконатися, що з ним усе гаразд. Це зрозуміло?

Почувся безладний гул голосів:

– Зрозуміло, лорде Байлерн.

– Чудово. Щось не бачу особливого ентузіазму на обличчях, – посміхнувся він, підводячись із місця та встаючи перед нами. Уперши руки в боки, неквапливо оглядав кожного з нас. – Вважаєте, що ви втомилися? Повірте, зманіжені панночки, вам це тільки здається! Ми з вашими кураторами ще покажемо вам, що означає втома! А тепер даю нове завдання: розпалити багаття і приготувати обід, який плавно перетече у вечерю, – він красномовно поглянув на небо, на якому сонце вже прагнуло якнайшвидше сховатися за обрієм. – У ваших інтересах зробити це до темряви.

Хтось із адептів, які сиділи поруч, шумно проковтнув. Всі ми розуміли, що під час нападу невпокійних ніхто з викладачів із принципу не подумає прийти нам на допомогу. Чи все ж таки прийдуть? Адже вони за нас відповідають. Але перевіряти на практиці ступінь жорстокості наставників не дуже хотілося.

Ми одне за одним підіймалися з трави і пленталися до вогнищ.

Першим «дива» кмітливості проявив Лоран, розгублено звернувшись до декана:

– Лорде Байлерн, а чим розпалювати?

Здавалося, викладачі тільки й чекали на це запитання. Їхні фізіономії одразу ж спотворилися глузливими усмішками.

– Ви вважаєте, це наші проблеми, адепте?

Гмикнувши, декан відійшов до компанії інших наших катів і знову влаштувався на траві, з цікавістю спостерігаючи за нашими діями. Ми в розгубленості тинялися серед трьох купок хмизу, покликаних бути багаттями, і перезиралися. Едвін, невпевнено поглянувши на Лорана, ніби просячи дозволу, сказав:

– Можна спробувати висікти іскру за допомогою каміння. Якщо бити ними один о другий, може вийти. Мені батько розповідав, – він осікся, мабуть, згадавши про недавнє їдке зауваження господаря.

Лоран скривився так, ніби прожував щось кисле, але ні в кого кращої ідеї не знайшлося. Всі вирушили шукати каміння, яке можна використати для цих цілей. А потім, обравши добровольців, скупчилися навколо вогнищ, спостерігаючи, як троє адептів щосили намагаються висікти іскру. Серед цих «дивотворців» виявився й Едвін. Його висунули першого, як найдосвідченішого. Мовляв, сам запропонував – сам і віддувайся. Я від душі побажала йому удачі. Але чи то Тараш сьогодні не була на нашому боці, чи хлопці робили щось не так – розпалити багаття таким чином ніяк не виходило.

Викладачі відверто реготали, спостерігаючи за безкоштовною виставою.

Близько години ми намагалися вибити іскру з каміння. Майже кожен з адептів спробував свої сили у цій нелегкій справі. Проте результат виявився тим самим – нульовим. А сонце все невблаганніше хилилося до обрію, сповіщаючи про близьке настання темряви.

Раптом Крістор, якому, як і мені, навіть не дозволили спробувати свої сили, рішуче наблизився до одного з вогнищ.

– Можна я все ж таки це зроблю?

Формулювання запитання здивувало. Він не питав, чи можна спробувати. Давав зрозуміти, що точно впевнений в успіху!

Один з дроу, який сидів біля вогнища і люто вистукував каменем об камінь, спочатку огризнувся. Але, бачачи, що Крістор і не думає відступати, з роздратуванням відкинув каміння і підвівся:

– Ну, давай. Все одно ми навряд чи розпалимо це трекляте багаття!

Інші, чию увагу привернула ця сцена, скептично дивилися на рудого, який опустився поруч із хмизом. Якоїсь миті здалося, що обличчя його стало чужим, надто напруженим, серйозним. Хлопець зняв окуляри та повільно поклав їх поряд. Потім уважно подивився на гілки.

 

– Ти його гіпнотизуєш, чи що? – почувся глузливий голос Лорана. – Хлопці, проженіть цього дурня! Сміх та й годі! Він не демон, щоб вогонь викликати. Хіба що його шевелюра здалеку може зійти за багаття.

Губи Крістора скривилися – його явно зачепило висловлювання дроу.

Все сталося так швидко, що ми навіть не встигли зрозуміти, що саме сталося. Регіт хлопців, до яких приєднався і поблажливий сміх напівдемона-викладача, ще розносився по галявині, коли верхні гілки вогнища спалахнули. Крістор піднявся і рушив до другого багаття, де в заціпенінні через те, що сталося, сидів ще один «висікач іскор».

Я помітила, як змінилася хода рудого. Замість незграбних та кумедних рухів – карбована твердість. Наче він зараз був одночасно ще й іншою істотою. Або в ньому прокинулася прихована сила, яку ніхто з нас навіть не підозрював.

Дроу відсахнувся, коли Крістор встав поруч. Мить – і друге багаття спалахнуло так само, як і перше. Та ж доля спіткала і третє.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍