Стендаль - Червоне і чорне, Стендаль

що могло б урівноважити цей нахил».

Але директор семінарії був приголомшений остаточно, коли запитав Жюльєна про духовну владу папи і почув не положення старої галліканської церкви, а точний переказ мало не всієї книги пана де Местра.

«Дивак цей Шелан, - подумав абат Пірар,- чи не для того він дав йому цю книгу, щоб навчити його не ставитись до неї серйозно?»

Марно ставив він запитання, щоб дізнатись, чи справді Жюльєн вірить в доктрину де Месера. Юнак відповідав точно за книжкою, напам'ять. Тепер Жюльєн зовсім опанував себе. Після дуже довгого іспиту йому здалося, що суворість пана Пірара до нього була вже тільки удавана. І справді, якби не правила надзвичайної суворості, яких абат Пірар дотримувався ось уже п'ятнадцять років щодо своїх учнів, котрих він навчав теології, ректор семінарії розцілував би Жюльєна в ім'я логіки, настільки його відповіді були чіткі, точні й ясні.

«Ось розум сміливий і здоровий,- казав він сам собі,- але corpus debile (тіло кволе)».

- Часто ви так падаєте? - спитав він Жюльєна по-французки, показуючи пальцем на підлогу.

- Це зі мною вперше в житті,- відповів Жюльєн,- мене налякало обличчя воротаря,- додав він, почервонівши, як хлоп'я.

Абат Пірар ледве помітно всміхнувся:

- Ось наслідки суєтної світської пишноти: ви, певне, звикли до усміхнених облич, які є справжнім вертепом брехні та облуди. Істина сувора, пане. Та хіба не суворим є й наш обов'язок тут, на землі? Треба подбати, щоб ваша свідомість не піддавалась цій слабості - надмірній чутливості до суєтних принад зовнішності.

- Якби вас не рекомендували мені,- провадив абат Пірар, знов переходячи з очевидним задоволенням на латинь,- якби вас не рекомендувала мені така людина, як абат Шелан, я розмовляв би з вами суєтною світською мовою, до якої ви, здається, звикли. Повна стипендія, про яку ви просите - річ, скажу я вам, майже неможлива. Але мала була б нагорода абатові Шелану за його п’ятдесятирічні апостольські труди, якби він не міг розраховувати хоч на одну стипендію в семінарії.

Потім абат Пірар порадив Жюльєнові не вступати без його згоди ні до яких таємних товариств чи братств.

- Даю вам слово честі,- сказав Жюльєн з палкістю чесної людини.

Ректор семінарії вперше усміхнувся.

- Це слово зовсім не годиться тут,- сказав він,- воно занадто нагадує про суєтну честь мирян, яка так часто призводить їх до помилок і навіть до злочинів. Ви мусите слухатись мене в силу параграфа сімнадцятого булли Unam ecclesiam святого Пія V. Я ваш духовний начальник. В цьому домі, любий мій сину, слухати - значить коритись. Скільки у вас грошей?

«Все зрозуміло,- подумав Жюльєн,- саме тому я й став «любим сином».

- Тридцять п'ять франків, отче.

- Записуйте докладно, на що витрачатимете ці гроші. Вам доведеться звітувати переді мною.

Ця тяжка розмова тривала три години. Потім Жюльєн покликав воротаря.

- Проведіть Жюльєна Сореля в келію номер сто три,- сказав йому абат Пірар.

На знак особливої ласки він дав Жюльєнові окреме приміщення.

- Віднесіть туди його валізу! - додав він.

Жюльєн опустив очі і побачив прямо перед собою свою валізу: виявляється, він дивився на неї протягом трьох годин, але не пізнавав її.

Вони прийшли в келію №103; це була маленька кімнатка на вісім квадратних футів, на верхньому поверсі будинку; вікно її виходило на кріпосний вал, за яким видно було красиву рівнину по той бік річки.

- Який чарівний краєвид! - вигукнув Жюльєн. Але, звертаючись так сам до себе, він не відчував того, що означають ці слова. Бурхливі переживання, яких він зазнав за своє коротке перебування в Безансоні, остаточно знесилили його. Він сів біля вікна на єдиний стілець, що був у келії, і відразу поринув у глибокий сон. Жюльєн не чув дзвону ні на вечерю, ні на вечірню молитву; про нього забули.

Коли другого ранку перші промені сонця розбудили його, він побачив, що спав на підлозі.

XXVI. РІД ЛЮДСЬКИЙ, АБО ТЕ, ЧОГО БРАКУЄ БАГАТІЮ

 

 

Я один на білому світі, нікому нема ніякого діла до мене. Всі ті, хто на моїх очах домагається успіху, люди безсоромні й черстві, я не можу бути таким. Вони мене ненавидять за мою м'якосердість. Ах, я скоро помру чи то з голоду, чи то з горя від того, що люди такі жорстокі.

Юнг 53

 

 

Жюльєн похапцем почистив свій одяг і зійшов униз. Він спізнився. Наглядач його суворо вилаяв; не пробуючи виправдатись, Жюльєн схрестив руки на грудях і мовив із засмученим виглядом:

- Pecari, pater optime (Согрішив, преподобний отче).

Такий початок мав великий успіх. Найспритніші з семінаристів переконались, що він не новак у їхній справі. Під час перерви Жюльєн побачив, що викликає загальну цікавість. Але їм не вдалося помітити в ньому нічого, крім стриманості й мовчазності. Дотримуючись укладених для себе правил, він розглядав цих триста двадцять одного товариша, як ворогів. Найнебезпечнішим з усіх був у його очах абат Пірар.

Через кілька днів Жюльєн мусив вибрати собі духівника, йому дали список.

«Е, боже ж мій, за кого вони мене мають,- міркував Жюльєн,- невже вони думають, що я абетки не знаю». І він вибрав абата Пірара.

Він і гадки не мав, що цей вчинок був для нього вирішальним. Один зовсім молоденький семінарист з Вер'єра, який з першого ж дня назвався його другом, сказав йому, що було б, мабуть, обачніше вибрати пана Кастанеда, помічника ректора семінарії.

- Абат Кастанеда - лютий ворог пана Пірара, якого підозрюють у янсенізмі,- додав семінаристик, нахилившись до вуха Жюльєна.

Всі перші кроки нашого героя, переконаного в тому, що він діє дуже обережно, були такі ж необачні, як вибір духівника. Введений в оману самовпевненістю, властивою людям з палкою уявою, він приймав свої наміри за факти, а себе за неперевершеного лицеміра. Його засліплення доходило до того, що він навіть докоряв собі за успіхи в цьому мистецтві, до якого вдаються безсилі люди.

«На жаль, це єдина моя зброя,- казав він собі.- В іншу епоху я заробляв би на хліб ділами, що промовляли б самі за себе перед лицем ворога».

Задоволений власною поведінкою, Жюльєн оглядався навколо себе; все тут, здавалось, свідчило про найвищу чесноту.

Вісім чи десять семінаристів були оточені ореолом святості, в них бували видіння, подібно до святої Терези чи святого Франциска, в якого з'явились стигмати на горі Верніа в Апеннінах. Але це була велика таємниця, їхні