Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

оговтався від магічного удару і пішов на Ніка. Той кинув у демона вогненну кулю. Демон тільки посміхнувся та продовжив наступати. Довелося знову застосовувати заклинання повітря. Вклавши в нього якомога більше енергії, Нік тільки домігся того, що знову демона відкинуло до протилежної стіни. Але це тільки розлютило його, не заподіявши особливої шкоди. Демон знову попрямував до учня, криво посміхаючись. Він уже був на відстані витягнутої руки, коли погляд Ніка впав під ноги. Там на підлозі лежав золотий меч, який впустив ангел після удару об стіну. Нік нахилився, схопив меч і відмахнувся від демона, що вже нависав над ним. Той пізно помітив нову небезпеку і спробував відскочити, але трохи не встиг. Тільки краєчок меча зачепив демона. Він накреслив на червоній шкірі тонкий вогненний слід. Нік розчаровано скрикнув, відступив на крок назад і знову підняв меч, приготувавшись оборонятися від демона. Той завмер на місці. Нік помітив на його пиці страх. Демон схопився руками за рану на животі. А вона почала стрімко розростатися під його пальцями. Через кілька миттєвостей з рани вирвався промінь світла. Майбутній маг почув жахливе виття, яке доносилося з пащі демона. Світло, вирвавшись з рани, почало ніби огортати демона. Там, де світло торкалося шкіри, вона лопалася, відкриваючи нові сонячні рани в тілі. Незабаром він весь був охоплений ранами і світінням і в одну мить ніби зник. На підлозі залишилася тільки невеличка купка попелу. І в цю мить обірвалося страшне виття.

— Блін. Оце так фігня, — сказав сам собі Нік. Він опустив меч та озирнувся по сторонах. Аня, зіщулившись у кутку, дивилася на нього переляканими очима.

— Аню, досить сидіти, подивися, як там Ліна, — сказав він, піднімаючи дівчину.

Її всю трусило, руки тремтіли. Вона хотіла пригорнутися до Ніка, щоб заспокоїтися, але він поглядом показав їй на наставницю, і вона нахилилася над мольфаркою. Нік присів на стілець. Ноги його не тримали. Аня спробувала знайти пульс у Ліни, потім притулилася до неї, щоб почути серцебиття. Серце ледве билося. Дихання було рідким і переривчастим. Аня повернулася до Ніка і заплакала.

— Ніку, вона помирає. Демон випив з неї всі життєві сили, — через сльози прошепотіла Аня.

Ніка як громом оглушило. Він не міг видавити ні слова з себе. Погляд його гарячково бігав по кімнаті, наче шукав допомоги. Оглянувши всю кімнату і не знайшовши нічого, що могло б допомогти чи підказати, він зупинив свій погляд на Ліні. Вона безпорадно лежала на підлозі. Здавалося, що вона стала ще меншою, ніж була. Сльози почали капати з очей Ніка.

— Аню, ну треба хоч щось робити! Вона ж тебе вчила, як рятувати людей. Думай! — почав кричати він у відчаї.

— Я тільки лікувати можу, та й то далеко не все, — крізь сльози сказала дівчина. — Вона втратила майже всі життєві сили.

Нік подивився на наставницю. Поруч біля стіни лежав ангел без свідомості. У голові спливла картинка того випадку з отруєнням хлопця, і як Ліна його рятувала. Рішення прийшло саме. Тільки кров мага може врятувати Ліну. Він озирнувся, щоб знайти ніж. Поряд лежав меч ангела. Нік все-таки вирішив не ризикувати. Мало що може зробити з ним меч. У демона була маленька ранка, а чим все закінчилося. У кутку він помітив стіл, на якому стояли ліки, настоянки та інші засоби, які із собою привезла Ліна. Там лежав і невеликий ніж, який Аня часто використовувала для очищення та подрібнення інгредієнтів настоянок. Він підбіг до столу і схопив його. Аня практично лежала на нерухомій Ліні і ридала.

— Аню, відійди! — крикнув він. — Я спробую останній спосіб врятувати Ліну.

Нік підійшов до мольфарки і став над нею. Він не знав, чи треба говорити якесь заклинання, чи ні. Він просто полоснув лезом по зап’ястку лівої руки. Кров хлинула з рани, і він направив її на Ліну. «Господи, допоможи!» — шепотів Нік. На його подив, кров не долітала до тіла Ліни, а, ніби потрапляючи на невидиму перешкоду, вбиралася і зникала. Нік не знав, чи допоможе це і скільки треба крові. Він відчував, як із кров’ю витікають з нього його сили. Він подивився на Ліну і побачив, що її стан почав змінюватися. Вона стала більш рівномірно та глибоко дихати, а на щоках з’явився слабкий рум’янець. Нік зрозумів, що найстрашніше вже позаду. Схопив рушник, який йому простягнула Аня, і сильно перетягнув руку. Кров трохи зупинилася. Залишалася тільки слабкість. Тут під стіною почав ворушитися ангел, про якого всі вже встигли забути. Не знаючи, як той поведеться, коли прийде до тями, Нік вирішив швидше піти з будинку.

— Аню, терміново забирай все найважливіше їдемо звідси! — викрикнув він. — Я візьму Ліну. Тільки швидше!

Учень підійшов до Ліни і взяв її на руки. Боліла порізана рука. Він скривився, але не зупинився. Обернувшись, оглянув кімнату. Аня швидко збирала речі зі столу. На підлозі лежав без свідомості лісник, а біля стіни вже приходив до тями ангел. Нік зробив крок і на щось наступив. Подивившись під ноги, побачив, що стоїть на мечі ангела.

— Аню, кидай все неважливе, заберемо завтра. І захопи, будь ласка, меч.

— Так це ж меч ангела! — Аня злякано подивилася на Ніка.

— Нічого. Річ хороша. У господарстві згодиться. Та й думаю, він допоможе нам відповісти на багато питань про те, що тут сьогодні сталося. Забирай його. Потім Ліна вирішить, що з ним далі робити.

Він повернувся і, дбайливо утримуючи Ліну на руках, швидкими кроками вийшов надвір. За ним бігла Аня, притискаючи до грудей те, що вдалося забрати зі столу і золотий меч. Біля машини на них чекав розгублений і переляканий Іван. Він миттєво зрозумів, що треба робити. Розкривши задні двері перед Ніком, він кинувся на водійське сидіння. Нік дбайливо вклав Ліну на заднє сидіння, поруч сіла Аня, поклавши голову Ліни собі на коліна, підтримуючи її. Нік