Сергій Володимирович Пилипенко - Вибрані твори

так: каррозшук — корисна установа, але загине, як не буде злодіїв. Існування лікарів потребує хороб... От чортівня!.. Тьху, заплутавсь!.. Треба, мабуть, піти в вагон та, дійсно, замість розв'язувати мушину проблему, чогось корисного почитати, підкуватися...

Зідхнув і викинув недокурок.

«А все ж таки шкідники — чудова тема, невичерпана, хоч скільки про неї тепер не пишуть, — думав Клепацький, шукаючи свого купе. — За добрим шкідником не то що на Дніпрельстан, де вони, безперечно, мусять бути, бо де ж його й шкодити, як не в електросерці країни, — а хтозна й куди подряпаєшся, на північний бігун[178], як про це написав один із сучасних гумористів».

Асоціяція миттю відновила в пам'яті знайомого ентузіяста-вченого, що подався був десь на береги далекої сибірської річки в холодну Якутію, зачувши, як там весняна вода вилила заледенілого мамута[179].

«Збереглися шматки шкіри, вкриті густим, довгим волоссям», — повідомлялося в телеграмі.

Цього було досить, щоб відомий ентомолог миттю зібравсь у далеку експедицію.

— Якщо збереглася шкіра — на ній можуть бути й заледенілі мамутові паразити, мамутові блохи. Це буде чудове поповнення для моєї колекції бліх.

І поїхав шукати мамутову блоху з багатотисячолітнім стажем.

«Ах, шкідники! Доберуся до них, викрию, опишу, розфарбую і створю собі ім'я, змушу говорити про себе, а там... там новий твір, ще кращий, досконаліший... І пішло, і пішло! Письменник Клепацький, відомий письменник Клепацький! Улюблений масовим радянським читачем письменник Клепацький! Переклади на інші мови... Европа... Америка... Всесвіт...»

Замріяний, із піднесеною головою й блискучими, трошки примруженими з презирливости до звичайних людей очима ввійшов у купе й мало не відрекомендувавсь пасажирам:

— Відомий письменник Клепацький!

Але підвищений настрій хутко спав, як живе срібло на морозі. На одній із горішніх полиць лежала якась виснажена фігура і, байдуже глянувши на нового пасажира, ліниво перегорнула сторінку грубезної книги. Поміж аркушів стирчав край довгого бльокноту і гостро заструганий олівець. Виснаженій фігурі, видимо, не було ніякісінького діла до відомого письменника Клепацького. Вона почувала себе тубільцем у купе і чхати хотіла на всякі спроби інтервента порушити її спокій, експлуатувати, використати, як матеріял для якихось рядків майбутнього художнього твору. Незалежний вигляд пасажира і присунута близько до очей з телескопічного ґатунку окулярами грубезна книга ясно про це свідчили. Прочитавши скоса на палятурці імпровізованої ширми золоті літери — «Оборудование коксовых печей», Клепацький зрозумів, що з цього кокусового[180] інтересанта нічого, мабуть, не висмокчеш. Кокусові печі йому абсолютно не потрібні, хоч шкідництво, безперечно, може бути і при обладнанні коксових печей. Але ж це така спеціальна тема — як мамутові блохи...

Долішні пасажири теж почували себе старожитцями, що ніяк не хочуть поступитися якомусь непроханому новакові. На привіконному столикові пишалася жовтава напівповна пляшка з багатозначними зірками на наличку. Коло неї цілий похідний буфет, що виказував неабиякий гурманський хист його двох організаторів.

Один із них, з обличчям старого моржа й хрипливим, басовитим голосом, звернувсь до Клепацького, що нерішуче спинивсь біля одвірка:

— Маємо надію, що молода людина ляже там угорі, а ми вже, старенькі, побудемо внизу.

— А ви, Миколо Полікарповичу, забули поновити собі келішок, — не звертаючи уваги на новоприбулого, мовив скрипучим тенором другий, із шпакуватою бородою віялом і вузенькими щілочками похитрих, масних очей, черевань.

Клепацькому не треба було більш догадуватися, що й долішні пасажири не потребували знайомства, навпаки, — заздалегідь недвозначно цуралися й будуть, очевидьки, гурманувати незалежно й самостійно, не зважаючи на його присутність. Матеріял теж малокорисний, хоч із вигляду подібний до шкідників на господарчому фронті.

«Кооператори, мабуть», — вирішив він і, як міг увічливо, щоб продемонструвати свою моральну перевагу, вголос відказав:

— Будь ласка, будь ласка! Вечеряйте, а я ляжу й почитаю. Розподіл праці, так би мовити, — не втримавсь від уїдливого, йому здавалося, натяку.

Відповіді не було. Череваням байдужки, як там цей новак до них ставиться.

— Ви, Миколо Полікарповичу, закусюйте ось рибкою: гарний баличок осетровий, ікорка чорна з цитринкою...

«Шкідники, безперечні шкідники, але якісь тупоумні, товстошкірі бегемоти. Це порода малоцікава...»

Розгорнув брошуру — проект інженера Александрова[181] — й узявся роздивлятися на загальну схему Дніпрельбудівських споруд.

Сусіда на горішній полиці скоса позирнув на брошуру, запалив цигарку і витягся горілиць, виказуючи гострий, худорлявий профіль, на якому опуклилися телескопічні окуляри в масивній чорній оправі. Найменшого натяку на бажання завести розмову не було.

— Сашко таки практикований хлопець: тут ні чорта не вколупнеш!— рвучко повернувсь спиною до