Генечка Ворзельська - Янголятко в кутих черевиках. Книга перша

пояснити, мовляв, сама в усьому винна. А можливо тому, що бачив, як вона прагнула відчути бодай щось, обіймаючи його, як щиро намагалася допомогти, і яких зусиль докладала, аби не заплакати, коли в неї нічого не вийшло.

І, написавши, вона спалила ту записку і пішла, майже безгучно причинивши за собою двері, й повернулась тільки наступного ранку.

— Я повернулася.

— Я радий.

Бо він любив її. Адже навіть Зло здатне любити.

А може, йому подобався мертвий присмак її губ і він хотів відчувати його щоранку.

Частина сьома
Крихітка та дикі пси

— Що це? — запитав Чоловік Любові.

— Мій пістолет.

— Ні, — сказав він. — Я про це.

Я прислухалася, знизу не долинало нічого. Після загибелі останнього з Мисливців Раз місто внизу було тихе. У ньому просто нічого не відбувалось.

Хоча ні. Я почула виття.

Це мчала з околиці Дика Зграя Псів.

— Дикі пси, — сказав Чоловік Любові. — Ти не впораєшся з ними.

— Я…

— Місто Терору, — нагадав він.

Так, цей світ був ніби навмисно створений для них.

— Вітер, — сказала я.

— Туман, — кивнув Чоловік Любові.

Туман до самого краю даху, до якого ми підійшли.

— Бачиш?

— А там?

— А там — іще!

Тисяча хмарочосів. Вони росли із землі. Довкола нас. До самого обрію.

— Ти думаєш сховатися в них?

— Я? — здивувалась я. — Навіщо ж? Нехай вони ховаються від мене.

І я вигукнула:

— Гей! — а відлуння відповіло мені:

— Гоп!

Саме «гоп», примружившись у яскравому світлі безлічі ламп. Вітрини, ліхтарі, жовті ковпаки таксі, вивіски казино, ресторанів та барів. Гущавина юрби, клаксони, газетярі та багато музики. З майданчиків вуличних ресторанів, з відчинених вікон машин. З яскравих, на всю стіну хмарочосу таблоїдів. Шипіння приймача, спів і сміх.

Це було Місто Великих Вогнів. Сліпуче. Манливе. Місто Великої Мрії. Прийди, і вона здійсниться.

Засліплені на мить пси кинулися до передмістя. Геть.

— Вони тікають, — сказав Чоловік Любові.

— Ще й день не скінчиться, як вони повернуться.

Я зійшла сходами, шофер біля автомобіля скинув кашкета й відчинив мені задні дверцята.

— Додому, — сказала я.

— Слухаюсь, — він підняв скло, що розділило нас.

Розділ 1

— Так, — сказав вітчим. — Непогано.

— Зовсім непогано, — сказала мачуха, чиє волосся стало коротшим і чия сукня струменіла на ній застиглою лавою.

Довгий мундштук, довгі нігті, підведені чорним очі. Жінка міста Яскравих Вогнів. Поважна, пересичена, вечірня.

І Дикі Пси, що чекають ночі. І гарчать до нових вогнів.

Тут були мільйони вогнів. А я запалила новий, із жовтим відблиском пісків:

«ЦИГАРКИ „КОРДОН ПУСТЕЛІ“»

І псам довелося відступити.

«ПІНИСТИЙ НАПІЙ»

Ще на один метр до смітників.

«ЗАПАХ ЛЮБОВІ»

Ще один крок назад.

«ЖІНКА-БЛАЗЕНЬ, БРЯЗКАЛЬЦЕ НА КОВПАКУ»

Я сиділа на спині кам’яного птаха, він прикрашав один із будинків. Жінка-блазень позад мене була складена із ста тисяч