Ріо Кундер - Panicoffski

не зустрічав, але, тим не менше, бразилійці все-таки не відмовляються від такого собі ритуалу, коли кельнера, або продавця, неодмінно питають: «А cerveja esta bem gelada?» (пиво у вас зимне?). У Бразилії немає часу доби, коли пиво не п'ється. Наприклад, в Англії існує поняття beer time (час пива), який надходить о 12 дня, а перед тим пити пиво вважають за непристойне. Але у Бразилії жінки на пляжі вже з самого рання замовляють пиво на рівні з чоловіками, та ще й самі за себе платять. При цьому жодного разу не бачив там п’яних, як чіп. А неґативний ефект пива, тобто живіт, бразилійки і бразилійці компенсують смачним і здоровим харчуванням, що в ньому важливе місце має різна морська їжа, а також екзотичні плоди з Амазонії, що не ростуть більше ніде у світі, ну й тим-таки спортом. Спорт — це бразилійський коник. Цілий день вздовж пляжів Іпанема й Копакабана в Ріо, як і вздовж пляжів инших надокеанських міст, біжать підтюпцем натовпи бразилійців. Инші їдуть на роликах або велосипедах. На кожному кроці бачиш переповнені фітнес-зали, де напомповують м'язи чоловіки й жінки будь-якого віку. Спитайте в будь-якої бразилійки про її спортовий досвід, і ви почуєте стільки, що відразу збагнете, — гарна постава рідко може бути випадковою. Одна моя приятелька, що має тіло 19-річної дівчини, але насправді на 10 років старша, розповіла, що встигла бути серед найкращих плавчинь свого штату, брати участь у змаганнях із серфінґу, бути капітаном шкільної волейбольної дружини, мати ступінь з капоейри (бразилійська боротьба, що відбувається під музику і нагадує якийсь химерний танець), реґулярно працювати у фітнес-центрі та ще й спробувати стрибки банджі (це коли тебе прив’язують ногами до кінця еластичної линви і кидають головою донизу в прірву з великої висоти). Ще мене вразила одна красуня на пляжі у місті Віла-Велья, штат Еспіриту Санту. У самий розпал спеки, коли я ховався під грибочком, вона з подругою, вдягнена в купальник, двічі з півгодинною перервою пробігла повз мене піском у обох напрямках. Уявіть собі, наскільки я був шокований, коли ввечері того ж таки дня вона знову бігла вже в спортовому костюмі доріжкою повз пляж!
Girls From Ipanema

І навіщо ж уся ця тяжка праця? А для того, аби можна було вдягти знамениту жіночу деталь одягу, що нею пишається Бразилія. Йдеться про filo dental, що у прямому перекладі означає «нитка для чищення зубів», але насправді є назвою певного типу купальника. Він складається з трьох трикутничків, що закривають лише біблійні частини тіла. Решта — то тоненькі мотузочки. Такий купальник можна знайти, наприклад, у кольорах бразильського прапора. Коли бачиш купу краль у таких костюмах на пляжі Іпанема, падає щелепа. Не диво, що в такій атмосфері Тома Жобіма пробило написати свою ґеніяльну пісню «Дівчина з Іпанеми». Мені, наприклад, кортить написати цілий роман. Купальник filo dental дав мені ідею щодо того, як могла народитися самба. На неї наштовхнула одна носійка, що встала з піску і почала його струшувати не руками, мабуть, не бажаючи ляскати себе по неприкритих сідницях, а ритмічно й незбагненно швидко розхитуючи стегнами. Проте моя ідея виявилася не оригінальною. У той-таки день побачив на телевізії рекляму, що в ній героїня якраз і переходила від струшування піску до самби!

Справді, про бразилійок можна писати романи, що я, можливо, і роблю. Але статтю на цьому закінчу й закінчу, скрутивши добру дулю. Так, і прошу не лякатися, бо ту саму дулю, що портуґальською називається figa, у Бразилії показують на щастя, на удачу. Удачі та щастя усім читачам!

Бразилія: карнавальні ночі та дні

Моє сумне життя журналіста й танцюриста танґо знову почало налагоджуватися з виходом у тридцятиґрадусну вечірню спеку Форталези — надокеанського міста, що лежить лише на три ґрадуси під екватором. Щиросердий персонал летовища видав усім прибульцям по типовому місцевому брилю з написом «Сеара» — назва штату, до якого належить це понад двохмільйонне місто. Вкотре у своєму мандрівному житті стаю в чергу до прикордонника в «солодкому» передчутті нових пригод мого бойового пашпорта.

В очікуванні своєї черги до прикордонного контролю обговорюю з приятелем-поетом Семеном Либонем, що приїхав побачитися зі мною в Буенос-Айресі і подорожувати у Південній Америці, ґрупу німецькомовних чоловіків, які тримаються разом, але чомусь мають у руках пашпорти різних німецькомовних країн — від австрійського до люксембурдзького. «Ось у цього хлопця, наприклад, німецький пашпорт», — фахово каже Либонь. Власник документа обертається до нас:

— Рєбята, а ви какімі судьбамі здєсь?

— Та от на карнавал приїхали.

— А здєсь что, карнавал? А когда?

— За кілька днів.

Після паузи надійно еврозапашпортизований колишній співвітчизник питає:

— А что ви будете дєлать на етом карнавале?

— Як що? Звичайно, карнавалити!

Хотів би й я колись отак потрапити на карнавал у солодкому невіданні. Ото б, мабуть, здивувався: чого це тут вулицями публіка вештається дивакувато вдягнена в якесь пір'ячко, якісь маски, безустану барабанить, п’є і танцює?..

Та до справжнього карнавалу від Форталези ще треба півдоби діставатися автобусом. А наразі є час для акліматизації, ритуальних обіймів з пальмами та пляжу. Можна піти на футбол.

Форталеза португальською означає «фортеця». Як не дивно, побудували її не портуґальці, що вперше прибули сюди 1603 року, але були розбиті тубільними індіянцями, які ще й примудрилися убити та з'їсти першого портуґальського єпископа. Тридцять років по тому вже голландці перехопили цю місцевість і поставили тут форт. Аж до вісімнадцятого сторіччя портуґальцям не вдавалося закріпитися на цих землях у боротьбі з індіянцями. Лише 1816 року вони збудували фортецю Вознесіння Богородиці на місці голландського форту. Сьогодні місто має найдовшу лінію пляжу в усій Бразилії. Це — Praia do Futuro (тобто «пляж майбутнього»), що йому не видно