Стівен Девід Левітт - Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

відхилив цей благородний план). Зрештою, дані «Багаторічного дослідження» не містять інформації про те, що наявні вдома книжки справді є причиною вищих оцінок; ці дані кажуть лише про те, що між цими двома явищами існує кореляційний зв’язок.

Як же цей зв’язок пояснити? Ось слушна гіпотеза: по-перше, більшість батьків, які купують багато книжок для своєї дитини, є зазвичай розумними й добре освіченими. (І свою кмітливість та ставлення до праці й навчання вони передають дітям). А може, вони приділяють велику увагу освіті взагалі та вихованню своїх дітей зокрема. (І це означає, що вони створюють таке середовище, яке заохочує до навчання й сприяє йому). Такі батьки можуть щиро вірити (так само палко, як і губернатор Іллінойсу), що кожна дитяча книжка — це талісман, що відкриває шлях до розвитку інтелекту. Але вони, очевидно, помиляються. Книжка є радше індикатором розвиненого інтелекту, а не причиною його появи.

І що ж усе це каже нам про важливість батьків узагалі? Повернімося знову до восьми зазначених у вищезгаданому дослідженні чинників, які мають кореляційний зв’язок з успішністю в навчанні:

Батьки дитини є високоосвіченими.

Батьки дитини мають високий соціально-економічний статус.

На час народження дитини її матері було тридцять або більше років.

Дитина мала низьку масу тіла при народженні.

Батьки дитини вдома розмовляють англійською.

Дитина є всиновленою.

Батьки дитини беруть участь у діяльності Батьківсько-вчительської асоціації.

Дитина має вдома багато книжок.

…і які не мають:

Дитина росте в повній сім’ї.

Батьки дитини нещодавно переїхали в кращий мікрорайон.

Від народження дитини й до дитсадка її мати не працювала.

Дитина ходила до підготовчої дошкільної групи.

Батьки дитини регулярно водять її до музеїв.

Дитину регулярно лупцюють.

Дитина часто дивиться телевізор.

Батьки дитини читають їй уголос майже щодня.

Якщо вдатися до надто спрощеного узагальнення, то перший список чинників містить опис того, якими батьки є, тоді як другий список містить опис того, що батьки роблять. Діти високоосвічених, успішних та здорових батьків, як правило, добре вчаться у школі; але, напевно, те, чи водять дитину до музеїв, чи лупцюють її, чи віддають до підготовчої дошкільної групи, чи часто їй читають вголос, чи просиджує вона годинами перед телевізором, не має особливого значення.

Для батьків (а також для експертів з дитячого виховання), одержимих «правильною» методикою виховання дітей, це може стати витверезною новиною. Реальність полягає в тім, що, очевидно, методикам виховання приділялося занадто велике значення.

Але це не означає, що батьки не відіграють жодної ролі. Звичайно, відіграють, і чималу. Маємо такий парадокс: на той час, коли більшість людей беруть до рук посібник з дитячого виховання, буває вже надто пізно. Більшість речей, що мають велике значення, були вирішені багато років тому: хто ти є, з ким одружився, яким життям живеш. Якщо ти — кмітливий, працьовитий, добре освічений і добре оплачуваний, та ще й одружився з кимось так само обдарованим, то діти твої матимуть більше шансів досягнути успіху в житті. (А до того ж не завадило б також бути чесним, розважливим, добросердим та допитливим до світу, в якому живеш). Але справа не лише в тім, що ти робиш як батько; найголовніше — яким ти є. У цьому аспекті надміру турботливий і владний батько є схожим на політичного кандидата, який вірить, що на виборах перемагають гроші, тоді як насправді жодні гроші у світі не допоможуть кандидатові, якщо він від початку не подобається виборцям.

У статті під назвою «The Nature and Nurture of Economic Outcomes» економіст Брюс Сакердот приєднався до дискусії на тему спадкових чинників та набутих у результаті виховання, застосувавши довгостроковий кількісний підхід до впливу, який має виховання124. У своїй праці він використав результати трьох досліджень — двох американських і одного британського — проведених серед прийомних дітей. У кожному з них містилися детальні відомості про усиновлених дітей, їхніх прийомних і біологічних батьків. Сакердот виявив, що батьки, які всиновлюють дитину, зазвичай є розумнішими, освіченішими та мають більшу зарплату, ніж її біологічні батьки. Проте всі ці переваги лиш незначною мірою впливали на те, як дитина вчилась у школі. До того ж із даних «Багаторічного дослідження» випливає, що усиновлені діти мають у школі відносно погані оцінки; схоже, що весь той вплив, який справляють на них прийомні батьки, нівелюється й переважується силою генів. Але Сакердот виявив також, що прийомні батьки не назавжди залишаються безпорадними й безпомічними. На той час, коли усиновлені діти стають дорослими людьми, вони різко відхиляються від тої долі, яку їм можна було б пророкувати, зважаючи лише на успадкований IQ. У порівнянні з подібними дітьми, яких не всиновили, вони мали більше шансів вступити до університету, отримати добре оплачувану роботу й одружитися в зрілому, а не в підлітковому віці. Сакердот доходить висновку, що причиною цієї різниці є вплив прийомних батьків.

Розділ 6
Ідеальне виховання, частина друга, або Чи буде троянда, тобто Рошанда, такою ж духмяною, якщо дати їй якесь інше ім’я?[6]

Хлопець на ім’я Віннер, тобто «переможець», і його брат Лузер, тобто «невдаха» — «Найчорніші» та «найбіліші» імена — Сегрегація культури: чому серіал «Seinfeld» так і не піднявся вище п’ятдесятого місця серед чорношкірих глядачів — Якщо ви маєте справді негарне ім’я, то, може, його слід просто змінити? — Елітні імена та імена «простолюдинів» (і як перші стають другими й навпаки) — Брітні Спірс: симптом, а не причина — Чи