Іоанна Ягелло - Кава з кардамоном

їй здавалося, що вона прокинулася в якійсь новій дійсності. Невже вчора теж так буяла зелень? Коли з’явилося все це листя? Лінка раптом помітила братки на клумбах. Літо розквітало просто в неї на очах, і дівчина насолоджувалася вранішнім сонцем, яке лагідно пестило її шкіру. Останні кілька днів пролетять швидко. Вона приготує фотографії на конкурс. Адріан до неї напише. Про канікули Лінка наразі не думала, але це було неважливо. Вона відчувала, як щастя переповнює все її тіло. Не страшно, якщо вона не потрапить до мистецького ліцею. Не страшно, якщо результати випускних іспитів не дозволять їй вступити навіть до сякого-такого ліцею. Не страшно, що родинні таємниці з’ясовані не до кінця. Вона була закохана.

— Чого це ти так сяєш? — поцікавилася Наталія.

— Здається, я теж закохалася.

— Ну, нарешті. Адріан?

— Так.

— Отже, ти таки порозумнішала. А що там із моєю фотосесією? — Наталія не приховувала усмішки. — Тепер тобі вже не хочеться фоткати, га?

— Ти що! Якраз тепер я можу фотографувати. Та й погода нарешті така, як треба.

— То може, підемо після уроків, у мене на сьогодні жодних планів.

— Супер. Я б із радістю пішла просто зараз. Однаково вже нічого цікавого немає.

А й справді, класами тинялося лише кілька учнів, учителі намагалися чимось заповнити ці останні уроки, бо оцінки давно повиставляли, тож гімназисти не надто переймалися навчанням. Каськи відучора теж не було. Цікаво, куди вона поділася? Хоча вона й так нічого не втратила. Леон підійшов до дівчат, наче прочитавши їхні думки.

— Пані Бунько сьогодні немає. Мабуть, я можу відпустити вас додому тільки ж не забудьте, що завтра о дванадцятій останній дзвоник.

Пані Бунько була вчителькою біології. Учні не дуже її любили, але зараз Лінка відчула до неї симпатію. Завдяки їй настав нарешті кінець цій каторзі, яка звалася гімназією. Принаймні до вересня можна не перейматися.

Вони захопили фотоапарат і сіли до автобуса, що їхав до Королівських Лазенок. Павичі виявилися на висоті. Їхні химерні крики було чутно вже здалеку. Чимало часу зайняли пошуки відповідного ракурсу, у який вписувалися би Наталія з павичем. Коли вже все виходило, птах раптово, невідомо чому, злітав у повітря. Довелося запастися терпінням. Наталія лягла на лавці біля «Театру на воді», дозволивши сонцю пестити своє обличчя.

— Давай перепочинемо, — попрохала вона.

— Гаразд.

Лінка й собі простяглася на лавці поруч. Було жарко, але від води повівав легенький вітерець. Краєм ока дівчина вгледіла, як досить близько від них сідає кольорове пташисько.

— Наталіє, не ворушись, прошу тебе…

Павич сидів просто ідеально. Єдине, що треба було зробити, це непомітно, тихенько витягнути апарат з футляра, щоб не наполохати птаха. Звісившись із лавки, Лінка витягла фотоапарат і, відчуваючи неймовірне напруження в усіх м’язах, спрямувала об’єктив у бік Наталії. Композиція була чудова! На гарних вустах подруги блукала зваблива посмішка. Сонце осявало половину її обличчя, визолочуючи опуклу щоку й дозволяючи віям відкидати на неї довгу тінь. Блискуче волосся спадало з лавки, торкаючись сірого гравію. Коли Лінка відкрила затвор, павич ледь насторожився. А тоді зробив те, про що дівчата не наважувалися навіть мріяти. Розгорнув свого веселкового хвоста, утворивши таким чином для Наталії барвисте тло. Крихітні очиці чуйно придивлялися до Лінки, коли та клацала фотки одну за одною. Дівчина намагалася змінювати розташування на сантиметр, міліметр, усе мало значення. Лінка була впевнена, що із цього вийдуть справді класні фотографії.

VI

— Фі-і-ікусе! — крізь сон Лінка відчула, як цей вреднючий псисько вистрибує на ліжко. Котра година? Ой леле, пів на одинадцяту! Добре, що останній дзвоник аж о дванадцятій. Вона ще встигне причепуритися. На щастя, у неї тепер є чорні туфельки, не доведеться йти до гімназії в маминих шпильках… Згадала, як торік бігла з натертими п’ятками, під дощем, тягнучи Кая, вирядженого в штанці з пальмами, і засміялася. Скільки всього сталося за ці десять місяців. Лінка почувалася геть іншою людиною. Повільно встала, потягнулася й подалася на кухню. Там на столі лежала записка.

Халіно! Залишаю тобі гроші на квіти й на якесь морозиво з подружками.

Мама

Оце так! Вона й не сподівалася. Лінка посміхнулася й пригадала, що колись сказав їй Адріан. Що ми можемо вплинути лише на скількись там процентів справ. Десять чи двадцять. Як це було? Хай там що, але на більшість речей, які з нами відбуваються, ми не маємо жодного впливу. Приміром, на те, що сталося в її сім’ї, або на те, що її пошуки нічим не завершилися. Вона ніяк не могла вплинути на мамине самопочуття. Можна було лише радіти, коли їй ставало краще. «Цікаво, а це моя власна філософія, чи я перейняла її від Адріана?» — подумала Лінка. Їй хотілося думати по-своєму, а не перетворюватися на одну з тих дівчаток, котрі настільки засліплені своїми хлопцями, що буквально зазирають їм до рота й лише притакують. Проте Адріан, здається, таки мав рацію.

Лінка помила голову, вбралася, спокійно поснідала. Цього разу в холодильнику було чимало всього, не тільки гірчиця. Тоді посиділа й подивилася на дах костела. Сьогодні дощу не було. Небо пашіло спекою, і це було помітно навіть крізь вікно. Задоволено глянула на себе в дзеркалі й вийшла. Вона востаннє прямувала до гімназії. Невдовзі все зміниться…

VII

Каська знову запропонувала піти до басейну. У таку погоду щось краще й придумати годі. Крім того, Лінка хотіла поговорити з Каською про свій фотографічний проект і вмовити подругу позувати їй. Дівчата зручно вмостилися на ліжку в Лінчиній кімнаті, і хрупали чипси. Треба ж було якось підкріпитися перед плаванням. Лінка розповідала Касі про свою ідею фотосесії. Їй було трохи ніяково, що спершу вона фотографувала Наталію. Але вирішила бути відвертою. Каська повинна знати, як багато значила для неї Наталія, і що їй, Лінці, було зле, коли вони так посварилися. Проте Каська аж ніяк не образилася. Навпаки, цікавилася, як виглядала Наталіїна фотосесія, тож Лінка розповіла Касі про павичів.

— Я люблю Наталію, і рада, що ми з’ясували певні речі. Сподіваюся, згодом ми зможемо дружити втрьох. Крім того, вона більше не закохана в Міхала.

— Чесно?

— Вона закохалася в іншого.

Кася полегшено зітхнула.

— А взагалі цікаво, коли Міхал нарешті наважиться запросити тебе на побачення? — поцікавилася Лінка.

— Так отож. Якщо доведеться років із десять почекати, то я справді не знаю… Та повернімося до фотографій. Де ти збираєшся мене фоткати?

— Де хочеш. Це мусить бути якесь дуже важливе для тебе місце.

— Ти ж знаєш, яке місце для мене найважливіше…