Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

У спальні на нього чекала Рейчел. На ній справді нічого не було, крім сапфірового кулона, як вона й обіцяла.

Вона ліниво посміхнулася йому.

— І де ж ти так довго був, любий?

— Над раковиною перегоріла лампа, — збрехав Луїс. — Довелося її змінити.

— Іди сюди, — вона потягнула його до себе. Не за руку. — Він знає, чи ти спав[100], — м’яко наспівувала вона. — Він знає, чи ти встав… Ой, Луїсе, а що це?

— Хтось щойно встав, — відповів Луїс, знімаючи халат. — Може, нам вдасться вкласти його спати до приходу Санти, як гадаєш?

Вона зіп’ялася на лікоть. Крід відчував її гаряче, солодке дихання.

— Він знає, чи був хорошим, чи поганим… То будь хорошим… Для добра… Ти був хорошим хлопчиком, Луїсе?

— Гадаю, так, — його голос тремтів.

— Що ж, давай перевіримо, чи ти такий смачний, як здається, — мовила вона.

Секс був хорошим, та Луїс не зміг одразу заснути, як це буває після хорошого сексу, — просто поринути в щасливий сон про себе, дружину і своє життя. Він лежав у темряві різдвяного ранку, слухаючи тихе і глибоке дихання Рейчел, і думав про мертву пташку на порозі — різдвяний подарунок від Черча.

«Пам’ятай про мене, докторе Крід. Я був живим, потім мертвим і тепер знову повернувся до життя. Я пройшов це пекельне коло, щоб сказати тобі, що повернувся, втративши вміння муркотіти та повернувши собі смак до полювання. Я прийшов сказати тобі, що людина пожинає те, що сіє. Не забувай про це, докторе Крід, я частина твого життя, як і дружина, дочка і син. Пам’ятай про таємницю і обробляй свій сад»[101].

Луїс нарешті заснув.

31

Так минала їхня зима. Віру Еллі в Санта Клауса було поновлено — хоча б ненадовго — завдяки відбиткам ніг біля комина. Ґейдж із захватом розкривав свої подарунки, повсякчас жуючи такий апетитний пакувальний папір. Цього року діти знову вирішили, що гратися з коробками куди цікавіше, аніж з іграшками.

Напередодні нового року до них завітали Крендали, щоб почастуватися ег-ногом[102] за рецептом Рейчел, і Луїс спіймав себе на тому, що подумки перевіряє Норму. Вона виглядала ще блідішою і худішою, ніж зазвичай. Його бабця сказала б, що Норма почала «здавати», і, по правді, це слово було вельми доречним щодо неї. Її руки, і так роздуті й покручені артритом, вкрилися печінковими плямами. Волосся стало куди тоншим, ніж раніше.

Крендали пішли додому близько десятої, і Кріди зустріли новий рік усі разом, перед телевізором. Того вечора Норма востаннє була у них дома.

Більша частина Луїсової відпустки була мокрою і непривітною. Він, звісно, дякував відлизі за суттєве зниження рахунків на пальне, але погода за вікном все одно його гнітила. Вдома він майстрував книжкові полички та буфет для дружини, а в кабінеті клеїв модель «порше» для себе. Тож двадцять третього січня, коли в університеті знову відновилося навчання, він радо повернувся на роботу.

Розпочалася епідемія грипу — раптовий спалах хвороби заявив про себе через тиждень після початку весняного семестру. Луїс помітив: навіть попри те, що він працював по десять-дванадцять годин на день і повертався додому абсолютно виснаженим, нещасним він не почувався.

Зненацька відлига завершилася двадцять дев’ятого січня. Майже тиждень трималася нульова температура, ну а потім прийшов сніговий буран. Луїс перевіряв, як зрослись недавно зламані кістки руки у хлопця, який відчайдушно — і, на думку Луїса, безнадійно — сподівався, що зможе грати в бейсбол наступної весни, коли одна із «карамельок», просунувши голову в кабінет, повідомила про дзвінок дружини.

Луїс зайшов до кабінету подзвонити додому. Рейчел плакала, і він миттєво стривожився. Еллі — була перша його думка — впала з ґринджол і зламала руку. Чи розбила голову. Він зі страхом подумав про безголових хлопчаків на тобоганах[103].

— Рейчел? — спитав він. — З дітьми ж усе гаразд, правда?

— Так, так. Звісно, — ще дужче залилася слізьми вона. — З дітьми все добре. Це Норма, Лу. Норма Крендал. Вона померла сьогодні вранці. Близько восьмої, за словами Джада, відразу після сніданку. Він прийшов сюди, поглянути, чи ти вдома. Я сказала, що ти пішов години півтори тому. Він… О Лу! Він виглядає таким розгубленим і враженим… таким старим. Дякувати Богу, Еллі вже поїхала в школу, а Ґейдж надто малий, щоб розуміти…

Брови Луїса насупилися. Попри жахливі новини він відзначив, що свідомість Рейчел миттю кинулася шукати шляхи до відступу через те, що Смерть знову прийшла до них. А ні, щоб просто встановити, що трапилося, і просто розповісти, — хоча це б надто не вписувалося в її модель поведінки.

Смерть була таємницею. Смерть була жахом, який треба ховати від дітей. Що б не сталося, ховати від дітей. Ті ж самі думки, що й у вікторіанських леді та джентльменів, котрі вважали, що брудну, непристойну правду про сексуальні відносини треба ховати від дітей.

— Боже, — промовив Луїс. — Серце?

— Не знаю, — відповіла Рейчел. Вона більше не плакала, але голос був здавленим і охриплим. — Ти можеш приїхати, Луїсе? Він твій друг, і ти йому дуже потрібен.

Він твій друг. «Так і є», — відзначив Луїс з певним здивуванням.

Ніколи не думав, що моїм друзякою стане вісімдесятирічний дід, але, здається, саме так і є. І тут він збагнув, що після всього, що між ними сталося, вони не могли не стати друзями. Він зрозумів: Джад знав, що вони друзі, задовго до того, як про це дізнався Луїс. Джад стояв поряд з ним попри те, що сталося, попри мишу і роздертого птаха. Луїс відчував, що рішення Джада було правильним… або коли і не правильним, то діяв він зі щирого співчуття. Тож тепер була черга Луїса зробити все можливе для Джада, і якщо це означає бути старшим боярином на вінчанні його дружини зі смертю, він зробить і це.

— Уже їду, — сказав він і повісив слухавку.

32

Це не був серцевий напад. Це був крововилив у мозок, раптовий та, ймовірно, безболісний. Коли Луїс подзвонив Стіву Мастертону, щоб розказати, що сталося, той лише сказав, що все так і мало бути.

— Іноді Бог відкладає все на потім, — додав він, — але часом просто вказує на тебе і каже вимітатися під три чорти.

Рейчел не хотіла про це говорити і різко обривала будь-які спроби Луїса порушити затяжну мовчанку.

Еллі не сильно засмутилася через те, що трапилося, вона була скоріше здивована і зацікавлена. Луїс був певен,