Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

біль перетворюється на перешкоду, яка спричиняє тяжкі страждання і навіть здатна позбавити життя.

З давніх-давен лікарі намагаються привчити сторожових псів нашого тіла до дисципліни — щоб вони вгризалися тільки у ворогів, але не в друзів. Під час хірургічної операції, щоб ослабити муки і страждання хворого, йому можна дати суміш опію і тертої мандрагори, що занурює страждальника у сонне і непритомне заціпеніння. Але дозу слід співвідносити зі станом пацієнта. Якщо він недостатньо сильний, сон може стати вічним. Від надто великої порції опіату помер Авіценна, великий медик Сходу. Його послідовники, арабські лікарі, протирають поранене місце губкою, змоченою у розчині гашишу — це теж дає полегшення. Цю ж губку можна прикласти до обличчі оперованого, і, надихавшись дурманного аромату, він засинає. А в Англії з давніх часів знаний дуейл — порошок з жовчі кастрованого кабана, латуку, болиголову, блекоти, переступня і коріння мандрагори.

Деякі отці церкви заявляють, що застосування знеболювальних засобів Суперечить релігії, бо не можна за допомогою хитромудрих вивертів ухилятися від випробувань, котрі посилає нам Господь. Та отець Астольф вважає, що не можна вимагати від слабкої людської плоті надто багато. Не всім, як йому, посланий дар цілющої молитви, а обов’язок лікаря — не тільки лікувати хворого, але і в міру власних сил позбавляти його від зайвих страждань.

Мало хто з лікарів обізнаний з наукою знеболювання. Тим цінніший дар, дарований мені добрим ченцем: біле макове молочко, з якого можна виготовити сонний еліксир «морфін», а також інші необхідні для анестезії інгредієнти. В тому числі я отримала великий скарб — справжній корінь мандрагори, який дивовижно нагадує формою людське тіло.

Рослина ця трапляється рідко, і діставати її треба з великою обережністю, бо, як кажуть, вона страждає і навіть кричить, коли її висмикують. Крики ці, мовляв, здатні позбавити розуму кожного, хто їх почує. Правда це чи ні, точно невідомо, однак про всяк випадок корінь витягують із землі незвичним чином: акуратно обв’язують рослину мотузкою, яку прикріпляють до нашийника сильного собаки. Потім, відійшовши подалі, кличуть собаку, і той витягає мандрагору. Чи кричить вона під час цієї процедури — хтозна. Отець Астольф, не бажаючи випробовувати Провидіння, заткнув вуха і нічого не чув, а у собаки розуму немає, так що і втрачати їй нема чого.

До ночі ми терли, варили, проціджували, випарювали — і отримали пляшечку рятівного зілля, яке мені дуже знадобиться. Тепер мій учитель спить, а я вирішила записати все, що сьогодні дізналася.

25 березня, субота

Двадцять восьмий день плавання.

Ось ще одна розмова з отцем Астольфом, яка відбулася за дивних обставин, але про них пізніше.

Монах почав пояснювати мені, чому на старості років вирішив стати морським капеланом, хоч усе його попереднє життя проходило на суходоли.

Корабель, сказав він, це образ всього людського світу, оточеного пусткою і жахом Всесвіту. До того ж образ похмурий, не зігрітий теплом любові, бо тут чоловіки відірвані від кращої частини свого буття — дружин, дітей, матерів. Чоловіки без жінок — це прояв всього найгіршого, що є в людині. Як і жінки, відірвані від чоловіків. Недарма протестантські віровчителі, серед яких було багато людей мудрих і достойних (дуже сміливе висловлювання з уст католицького пастиря), виступали проти чоловічих і жіночих монастирів, де часто процвітають сухе бузувірство або істеричний фанатизм. У єднанні статей, у родині міститься велика мудрість Божа. Любляче подружжя гасить одне в одному лихе, подібно до того, як в арифметиці перемноження мінусів обертається плюсом. Наймерзенніший різновид людського зборища — це чоловіки, що зібралися для якоїсь лихої справи, як-от війни чи грабежу. Але на землі солдат чи розбійник все ж не перебуває у відриві від великого світу, де є прихисток у вигляді церков, мирних халуп або святих місць, що обдаровують благодаттю. А корабельний екіпаж безпритульний і бездоглядний, це плавучий вертеп усіляких гріхів і злих помислів. Особливо се стосується корабля корсарського, на якому зібрані люди, які вважають себе християнами і добропорядними громадянами, однак змовилися заради грабежу і вбивства. На думку отця Астольфа, корсар ще гірший за пірата, оскільки той почувається ізгоям і знає, що на березі на нього чекає шибениця. Корсар же повертається додому зі спокійною совістю і почуттям виконаного обов’язку. Найбільш зажерливих і вдатних земна влада щедро нагороджує і проголошує героями.

Дослухавши до цього місця, я не втрималася і запитала: «Якщо ви вважаєте тих, хто пливе з нами, негідниками, навіщо ви тут?»

Він здивувався: «А де ж ще бути пастирю, якщо не з блудними вівцями? Я цілитель, який лікує душі від зла». Моє місце там, де саме нагноєння. Не в монастирському ж мені саду сидіти — благочестиві книги читати та духом утихомирюватися».

Тут важливо пояснити, що під час цієї повчальної бесіди ми обоє сиділи верхи на боцмані Видрі. Це зла людина навіженого норову. Його бояться всі матроси, що для дисципліни, мабуть, і непогано. Паскудний характер Видри, як пояснив отець Астольф, пояснюється душевною хворобою. Боцман страждає на епілептичні судоми. Сьогодні з ним стався сильний напад, тож у мене вийшло практичне заняття з падучої хвороби.

З епілептиком, який б’ється в корчах, слід поводитися ось так. Сповити руки і ноги, щоб він не завдав собі шкоди; вставити до рота дрючок, щоб запобігти прикусу язика; потім лити на голову охолоджену воду.

Поки монах змальовував мені мерзенність корсарства, я весь час тонкою цівкою лила боцману на тім'я воду з глечика. Видра хрипів, гриз дрючок, на губах у нього бульбашилася піна.

26 березня, неділя

Двадцять дев’ятий день плавання.

Ми пливемо вже цілий місяць, а кінця все не видно!

Нарешті між хмарами вигулькнуло сонце — і знову не з того боку, звідки йому слід. Логан пояснив, що зараз «спускаємося» під норд-вестом до заходу, щоб потім «підставитися» під пополудневий зюйд-ост. Я засмучено спостерігала, як жваво ми «спускаємося», віддаляючись від вранішнього сонця, а отже, і африканського берега.

Навчання не було, бо сьогодні неділя. Отець Астольф служив морську месу і сповідав команду. Щоразу після цього він робиться блідим і змученим, бо приймає на себе гріхи сорока з лишком людей. Монах залазить у ліжко і довго лежить обличчям до стіни. Чіпати його в цей час не варто.

27 березня, понеділок

Тридцятий день плавання.

Знову густа хмарність. Гарний бриз. Я тепер сама вмію читати показання лага — ми пройшли за добу цілих 150 миль.

Єдина маленька пригода за день. Матрос на прізвисько Борсук,