Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Говорили. Розмова була не з приємних. Навіщо перед битвою псувати йому настрій?

- Не хочу бути фаталістом, але він чи ти можете не вижити у цій битві. Хіба не хочеш попрощатися з ним?

- Ось чому ти завжди знаєш, що мені треба сказати і куди направити?

- Це все роки практики та тренування. А ще я люблю спостерігати за людьми, - відповів Кріс і відпив зі свого келиха.

- Збоченець. Але від цього я не любитиму тебе менше.

- Так, є таке, - посміхнувся Кріс. - Іди до нього.

Данте послухалася Кріса і пішла до Кема. За той короткий час, доки дівчина йшла, в голові вона прокручувала слова, які скаже йому. Від того, що вона не могла підібрати потрібні, на її думку, слова мисливиця нервувала.

- Та заспокойся ти, - почула вона голос у своїй голові. – Голова від тебе болить. Твої думки дратують нас, - обурилася Анахіт. Данте зупинилася. - Обридли ці ніжності, - Анахіт спробувала взяти контроль над дівчиною.

- Ні! – заперечила мисливиця. Вона зробила глибокий вдих і повільно видихнула. Анахіт затихла. Данте підійшла до Кема. – Можна мені сісти поряд?

- Якщо я скажу «ні», ти підеш?

- Ні.

- Тоді мені все одно, - Кем зробив ковток віскі. – Спиртного? – спитав він Данте.

- Цього разу відмовлюся, - Данте присіла поряд. - Ти мав рацію. Я хочу померти. І шукаю будь-який спосіб, щоб досягти своєї мети.

- Це вже не новина, - холодно мовив чоловік.

- Але ще більше хочу, щоб ти не кидав мене.

- Данте, я не бажаю розпочинати цю розмову.

- А доведеться. Тепер ти не перебивай, коли я говорю. Можливо, я вперше в житті буду такою щирою. Так от. Так, я поводилася як останнє стерво. Мені було начхати на тебе і твої почуття. Чорт! Мені було начхати на всіх, в принципі. Але тільки тоді, коли ти не погоджувався зі мною чи перечив мені. В інших випадках я намагалася прислухатися до тебе. Ключове слово «намагалася». Так, я прийняла особисто рішення щодо Анахіт. І я не вважаю, що це була помилка. Кем, я прожила дуже багато зим. Прожити ще стільки ж не хочу. Я втратила все: будинок, рідних, коханого, двох дочок. Так, я знаю, Рейвен ще жива. Але те, що вона творить… вона мертва для мене. Я втратила Нейта. У моєму житті було стільки смутку та смертей. Мені дуже шкода, що я намагалася вбити і тебе, що відштовхувала тебе, – Данте зробила паузу. – Я просто розучилася кохати. Я забула як це. Я побачила шанс покінчити з усім цим, і я скористалася ним. Я лише людина. Я піддалася своїм емоціям. Один друг спитав, чи я не хочу попрощатися з тобою. Адже сьогодні хтось із нас може померти. Відповім: я не хочу прощатися з тобою. Я не хочу, щоб ти кидав мене. Я знаю, я завдала тобі дуже багато болю. І я буду дуже вдячна тобі, якщо ти пробачиш мені. Я й справді гидке, бридке створіння, - на одному подиху видала дівчина. – І ще одне, якщо ти виживеш сьогодні, а я знаю, що виживеш. Принаймні, я зроблю все для цього. І якщо ти все ж таки підеш з мого життя назавжди, знай – я бажаю тобі щастя. Ти теж назавжди у моєму серці. Але я хочу, щоб ти лишився. Нехай ми не будемо разом, і ти ніколи не заговориш зі мною. Але усвідомлення того, що ми більше не побачимося – лякає мене. Ми з тобою пройшли багато, ми пройшли через вогонь, буквально, і знайшли вихід. Ти завжди знаходив двері, які ведуть до порятунку. А зараз я заблукала і не можу знайти вихід. Я ніби у лабіринті. І більше нема кому мене вивести з нього. Я втратила свій промінь надії та світла. І в цьому лише моя вина. Ти був цим промінням. Тому не дивно, що я вже так довго блукаю в непроглядній темряві. Я сама позбулася того, хто міг би мене врятувати. Напевно, це все, що я хотіла тобі сказати, – Данте підвелася. - До зустрічі на полі битви, - вона зібралася йти.

- Данте, - гукнув її Кем, - зачекай. За пару сотень років до зустрічі з тобою я лише починав відчувати світ людей, пізнавати їхні емоції, пробуджувати їх у собі. Я ніколи не знав, що таке кохання у тому розумінні, в якому це сприймають люди. Ангели не створені для цього або просто притупили в собі це. Але чомусь ти стала тією, яка прискорила це пробудження в мені. До тебе я зустрічав багато дівчат, жінок, але жодна не викликала в мені тих почуттів, які я почав відчувати до тебе. Люди мають поняття спорідненої душі. Мені здається, що ти частина моєї. В іншому випадку я не знаю, як пояснити те, що мене постійно тягне до тебе. Знай, ти не одна. Мене ти ніколи не втратиш. Я прощаю тебе.

- Дякую, - Данте усміхнулася. Дівчина поспішила піти геть. Вона відчула, як її опановують емоції. Вона розуміла, що це кінець її історії з Камаелем. І зовсім нещасливий кінець. Їй хотілося плакати. Ні, ридати від цього! Її неймовірно трясло від надлишку цих емоцій і через те, що вона поки що не може дати їм вийти. Інакше він побачить, як сильно зробив їй боляче. І, можливо, звинувачуватиме себе в цьому. А цього Данте не хотіла. Адже у всьому винна тільки вона і більше ніхто. До того ж, дівчина не хотіла, щоб хтось побачив її в такому стані. Адже хто піде за лідером, який настільки слабкий. До того ж у голові Данте обурювалася Анахіт. Їй не сподобалися емоції, які в цей момент відчувала Данте. Від цього її сили вийшли з-під контролю, і земля почала тремтіти. Хтось схопив Данте за руку. Дівчина обернулася. Камаель глянув на мисливицю і поцілував її. Цей поцілунок не був схожим на всі попередні. Від нього в Данте пішли мурахи шкірою. Це був поцілунок щирого кохання. Від нього емоції дівчини заспокоїлись, як і сили. Навіть Анахіт замовкла на якийсь час.

- Сподіваюся, це був не прощальний поцілунок? – поцікавилася Данте. - Інакше мені доведеться знову готувати таку довгу промову, - усміхнулася дівчина.

- Напевно, це була найщиріша твоя промова до мене. Але ні, поцілунок не прощальний, - Кем знову поцілував мисливицю.

- Знаєш, ще кілька таких поцілунків і мені доведеться забити на вирішальний бій. Адже я захочу з тобою десь усамітнитися, – Данте усміхнулася. - Подалі від цього кошмару, - тепер уже дівчина поцілувала Камаеля.