Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

14.1 Гість, якого не чекали

Місяць потому
Кіра
- Сергій, я все одно вже звільняюся. З батьком все вже обговорили. Прям розлучаюсь по смс-ці з цею клятою роботою, як якийсь мудаковатий хлоп зі своєю дівчиною… - час від часу на легше. 
Що ж таке сталося, що він світиться як зіронька, та ще й звільнятися планує всерйоз. І це через місяць моєї роботи тут…
- Що?! - у Сергія зараз буде серцевий напад. - Я думав ти тріпанув таке на гарячу голову!
Він і  так майже сам левову частку компанії тягне на своєму горбу, а тут ще й гендиректор зливається. Хоча Матвій може ще передумати, якщо не дивитися з яким запалом в очах він про це говорить. Побережемо краще нерви нашого замісника. 
А Матвій Олександрович, блін, стоїть поруч і усміхається. Я то розумію, що він щасливий, що тікає з цього дурдому, але відгрібати тоді нам всім разом за цю чеширську морду. 
А тільки кажуть, що дядько Саня був в офісі ще в той день, як я влаштувалась сюди. Невже тоді і дав згоду на звільнення. Христя сказала, що її вивів Сергій, щоб не підслуховувала, тому прийомна залишилась пуста, а з коридору кабінет не так вже й добре прослуховується, тому гідних пліток не вийшло.
Я затуляю рукою балакливого рота гендиректора, відпихаючи його трохи назад. 
- Та усе в порядку. Наш генеральний директор жартує. Правда, жарти в нього не смішні. 
- Ох, а це в його репертуарі, - сміється Сергій, а мені, наче яду, хтось поза шкіру залив, бо тіло враз похолоділо варто мені було відчути м'яке лоскотливе відчуття на долоні, яку я все ще притуляла до губ директора. 
Я-язик! Це був язик. Довбаний збоченець! Падлюка і так по всіх підсобках таскає мене, щоб націлуватись, ніби кіт, що облизується на глечик сметани.
А зараз цей гівнюк водив кінчиком язика по моїй шкірі, ніби задіваючи усі мої нерви. Шкіра на руках дуже чутлива, тому мене вже потряхувало, як я думала від огиди, до того ж в оці неприємні відчуття вмішувалося в щось нове. Щось змушувало моє серце заходитись гарячим стуком. Навіть в горлі пересохло. Від чого я сковтнула.
При цьому я продовжувала усміхатися Сергію, який все ще щось захоплююче розповідав, хоча вже втрачала суть нашої розмови. 
Я різко відвела руку від губ цього ідіота, як тільки після язика відчула доторк губ. Кинула на нього хмурий погляд. Але варто було мені обернутися, як я застигла від невдоволення. Ця скотина ще вдоволено посміхається. Який там кіт - це хитра лисяча морда. Падлю-ю-ка-а!
Він усміхнувся одним куточком губ, облизнувши їх в моменті. Я знову різко повернулася до Сергія. До щік прилив жар.  
Він, здається, щось помітив. От як працювати! Знущаються тільки над бідненькою мною!
- Ну добре, раз мулька з звільненням лише плітка, то я спокійний, - усміхається Сергій.
- Матвій Олександрович, я піду. Ще документи треба занести. Сергій, не допоможете мені підписати декілька бумажок? Утім, для цього треба прогулятися в юр-відділ… - кокетливо усміхаюсь.
Треба увести його від Метта, бо той на радостях від звільнення ще чогось наплете. От дивлюсь на цю хитру моську, очі з бісиками і руки в кишенях, і зітхаю. Хто б ще так радів тому, що покидає роботу?
- З вами, хоч на край світу, мій прекрасний сон. Тільки пообіцяйте мені являти всій образ частіше… - ох, як гарно сказав. Тепер розумію, чому Христя потайки по ньому слину пускає. Хай їй пощастить.
На секунду звернувши погляд на гендира, я помічаю, що на обличчі Метта чомусь з'являється кислий хмурий вираз. Хоча й зрозуміло, кому сподобається бачити свого друга в такому образі смазливого дон жуана. Хах…
Нарешті, здувши з обличчя ледве не посідівше за цей час волосся, я виходжу з кабінету. А за мною випливає Сергій, бормочучи якусь романтичну фігню. 
Чую, як в кабінеті щось добре гупає. Ще й так гучно, що ми аж підскакуємо. Ну вже зовсім подуріли ці мужики! Чим він там уже кидається! Ну і характерець! Подумаєш .. дружка забрала з собою в юр-відділ. Так з поверненням же!
На виході з прийомної в мене разом з папками врізається якийсь вихор. Документи вилітають з моїх рук і ми з Сергієм починаємо збирати це все. Прямо перед моїм носом опиняється струнка нога, яка придавлює один з папірців своєю ступнею на височенних підборах. Стоїть, ніби спеціально, а потім ще й втоптуює ту нещасну бумаженцію. Я піднімаю очі з невдоволенням.
- Ногу приберіть! - чітко і роздратовано промовляю. 
- Хмк, - хмикає це неподство гуманоїдне. 
Я підводжусь і стаю на рівні худої білявки з чіпким поглядом. Вона одягнена в коротку облягаючу чорну сукню і білий піджак, що ніби підкреслює її стервозність, яка тут налице.
- Чуєш, дивись куди преш.. - тицяє в мене своїм довжелезним нарощеним нігтем. Ні, ну сама в двері не вписалася, а на мене наїжджає. Куди котиться цей світ!
- Ой, ви б обережно... Бо підбори високі, а підлога нерівна. Ще зачепитесь і носом в косяк в’їдете, - роблю найправдоподібніше переживання на обличчі. 
Сергій поруч підхрюкує від сміху. Білявка чує неладне і прищурує свої намакіяжені очі.
- Що? - з викликом відповідає. 
Я що їй челядь? Боже, дай мені сил. Утім, з дурнями не сперечаються. Це привілегія ще більших ідіотів.
Я вже думаю піти повз, але її наступна фраза мене спиняє. 
- Хто взагалі пускає дворняжок в такі пристойні місця. Такі селючки лиш своєю присутністю занижують рейтинг закладу. 
Ця фраза зовсім не до місця. Ніби з якогось старої мелодрами. Я виглядаю охайно, стримано, але з іскоркою. Навіть легкий макіяж і укладка. Хм. Вона сліпа? З якої нори виповз цей нафарбований кріт?!
«Слова фільтруйте, бо зуби бачу в вас зайві. Та ще й ненароком патли твої нарощені повисмикую», - хотіла би я сказати, але ще намагаюсь втримати образ чемної дівчинки. Ой, здається, я промовила це усе вслух! Язик - ворог мій!
- ЩО! - задихається  від обурення дівчина.
- Що-що… ви інші слова не знаєте чи вивчили тільки дві букви алфавіту… - спеціально роблю такий погляд, ніби дивлюсь на нікчему.
- Хамка. Моя зовнішність справжній VIP. Ти на таке за все життя не заробиш! - сичить як та зміюка.
- Таке VIP мені і задарма нетреба! - зітхаю. От зачепило ж її!
На нашу невеличку перепалку з кабінета виходить Метт. Він завмирає стовпом, варто лише йому побачити цю ідіотку. І хмуриться якось недобро, а очі ошарашені, ніби привида побачив. Не рухається. Що ж це за «чудо» таке до нас завітало. «Чудо» від слова «чудовисько».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍