Andriana - Той, кого я чекаю, Andriana

Розділ 36: "Викрадення"

Темрява уже повністю поглинула місто, і ніч огортала його туманною завісою. Лише віддалені світла ліхтарів відбивалися на мокрому асфальті, створюючи прозорі відбитки. У повітрі відчувався запах дощу, який незабаром накриє вулиці, однак для Лілі це була лише обгортка для її плану. Всі деталі були пророблені до найменших дрібниць, і тепер настав час діяти. Сьогодні, в цей момент, її довгий шлях наближався до критичного моменту.

Вона стояла біля вікна своєї нової квартири, спостерігаючи за нічними вулицями. З кімнати була видна частина міста, де не було жодних ознак життя. Лілі відчула, як її серце билося швидше, ніж звичайно. Цей момент був визначальним. Вона давно вирішила, що найбільша перешкода на її шляху до успіху — це Елісон, і настав час позбутися її назавжди.

Всі її плани було перевірено кілька разів. Вона розраховувала кожен крок, знаючи, що час не буде на її боці. Елісон мала з’явитись у певному місці, і Лілі вже давно отримала точні координати. Цей момент не можна було упустити, і її команда була готова до всього.

Коли Лілі вирушила на місце, вона не дозволяла собі сумніви. Вона їхала тихо, відчуваючи кожен крок на шляху до свого кінцевого результату. Вона зв'язалася з людьми, яких найняла для допомоги, і отримала підтвердження: вони вже на місці. Все було на своїх місцях.

Елісон не підозрювала нічого. Вона була зайнята своїми думками, її візит до магазину мав бути коротким. Вона не сподівалася, що сьогодні її життя може змінитися за лічені хвилини. В той час, коли вона йшла додому, Лілі, разом із кількома найманцями, уже чекала на неї.

Елісон йшла вулицею, нічним містом, і навіть не уявляла, що її чекає. Коли вона повернула за ріг, її оточили двоє чоловіків, одягнених у темне. Вони швидко схопили її за руки, не даючи змоги навіть поворухнутися. Її спроби протестувати й боротися закінчились так само швидко, як і почалися. Однак навіть у тому стані, коли все відбувалося надзвичайно швидко і неочікувано,

Елісон ще встигла розпізнати один знайомий голос — це був голос Лілі.

— Ти не думала, що все може бути таким швидким, правда? — сказала Лілі, підійшовши до неї.

Елісон одразу зрозуміла, що сталося. Її серце раптово замерло, і в голові за мить промайнуло все, що вона знала про Лілі і її наміри. Вона не мала жодних сумнівів — це було викрадення. Вона була беззахисною.

— Лілі, що ти робиш? — запитала Елісон, намагаючись контролювати свій голос. Вона не могла повірити, що це відбувається з нею. Всі їхні розмови і спільні моменти, кожен їхній крок разом, все це стало віддаленим спогадом, і вона відчула, як земля почала під нею зникати.

— Я тебе більше не можу терпіти, Елісон. Ти забагато заважала мені, — сказала Лілі, не приховуючи своїх почуттів. — Відтепер все буде по-моєму.

Елісон намагалася боротися, але це було марно. З кожним наступним кроком вона відчувала, як її охоплює паніка. Її руки скуті ланцюгом, і вже через кілька хвилин вони були в темному фургоні, який, здавалося, рухався дуже швидко.

Все, що відбувалося навколо, виглядало, наче це не з нею. Вона намагалася зібрати свої думки, щоб знову зрозуміти, що саме сталося. Вона відчувала, як її життя повільно вислизає з-під її контролю, і, незважаючи на свої зусилля, вона не могла нічого змінити.

Лілі сиділа поруч, спостерігаючи за кожним рухом Елісон. Вона вже була готова до цього моменту, до того, щоб поставити крапку у своїй історії. Всі ці роки неприємних розчарувань і зрад з боку Елісон, її зневага і неприязнь, зрештою призвели до того, що Лілі прийняла це рішення.

Їхня подорож була лише початком того, що Лілі мала намір зробити. Якби Елісон тільки знала, наскільки глибоко вона потрапила в пастку. Лілі вже не мала сумнівів. Вона була готова завершити цю гру, раз і назавжди.

Фургон продовжував свою подорож у темряві ночі, залишаючи за собою міські вогні, які поступово ставали все менш помітними. Лілі сиділа спокійно, дивлячись у вікно, але її погляд був порожній. Вона була зосереджена на своєму плані, на своєму досягненні. Однак всередині неї назрівала певна порожнеча — це не було радість чи задоволення від успіху, а швидше холодний розрахунок. Елісон сиділа на протилежному кінці фургона, намагаючись зібрати себе до купи. Вона відчувала, як її серце б’ється шалено, а розум шукає вихід із цієї ситуації.

— Ти не думаєш, що це все занадто? — запитала Елісон, її голос видавав певну розгубленість. Вона дивилася на Лілі з надією, що хоча б зараз вона відчує хоч трошки співчуття. — Ти була моєю подругою, Лілі. Ми ж пережили стільки разом!

Лілі повільно обернула голову до неї, її очі не виражали ні радості, ні жалю — лише холодну рішучість.

— Ти не розумієш, Елісон, — відповіла Лілі, — ти все зруйнувала. Ти завжди була в центрі уваги, завжди отримувала те, чого хотіла. Але я більше не буду залишатися на задньому плані. Я більше не буду слухати, як ти говориш, що все, що я роблю, це недостатньо. Ти завжди затьмарювала мене. Я ж також хочу бути кимось!

Елісон відчула, як у її грудях стискається біль. Вона знала, що Лілі була нещасна, що її заздрощі, які давно почали проникати в кожну розмову та дію, зрештою призвели до цього моменту. І все ж, навіть у цій ситуації, вона не могла повірити, що все це може завершитися так.

— Лілі, це все не ти. Ти не така. Я знаю тебе! — запитала Елісон з надзвичайною надією в голосі, намагаючись розібратися в емоціях подруги.

Лілі засміялася, але сміх був порожнім, як і вся ситуація. Це було відчуття перемоги, яке не приносило їй внутрішнього спокою. Вона не відповіла, і тиша, що наступила між ними, була більш важкою, ніж будь-які слова.

Вони їхали ще кілька хвилин, і вже через деякий час фургон зупинився біля покинутого складу на околиці міста. Тут не було нікого. Тиша навколо нагадувала пустку. Лілі поглянула на своїх охоронців, які сиділи на передньому сидінні, з кимось розмовляючи тихим голосом, а потім повернулася до Елісон.

— Ми тут, — сказала Лілі, встаючи і відкриваючи двері. — І тепер твій світ буде іншим.

Елісон намагалася піднятися, відчуваючи, як її руки болять від ланцюгів. Вона не була готова до того, що її зараз чекає. Вона відчувала, як страх все більше охоплює її серце, але вона не мала вибору. Вона піднялася і вийшла з фургона.

Відразу її оточили кілька високих постатей, і все виглядало, як страшний сон. Лілі вела її до дверей складу, а чоловіки, які знаходилися навколо, мовчки спостерігали. Вона встала біля дверей і знову подивилася на Лілі, відчуваючи, як її губи стискаються від нервів.

— Ти думаєш, що це твій кінець? — спитала Лілі з холодним спокоєм. — Але насправді, Елісон, це лише початок. Початок чогось нового. Ти більше не будеш перепоною. Я буду правити світом, і ти більше не заважатимеш мені.

Елісон все ще спробувала знайти хоч маленьку щілину, щоб вибратися з цієї пастки. В її очах відбивалося розуміння — Лілі була абсолютно рішуча і зовсім інша. Її слова не були просто погрозами. Вони були насправді виконані планом, який Лілі довго і ретельно готувала.

— Ти не можеш цього зробити, Лілі. Я знаю тебе. Ти не та людина, яка може стати такою... — почала було Елісон, але Лілі перервала її.

— Я вже не та людина, якою була. І ти це дізнаєшся дуже скоро. А поки що — просто мовчи. Твоя роль у цій історії закінчена.

Елісон відчула, як темрява починає поглинати її. Усе, що вона колись знала, все, що вона вважала своїм життям, зникло в одну мить. Вона стояла перед Лілі, перед цією людиною, яку колись вважала своєю найближчою подругою, і не могла повірити, що все так змінилося.

Всі її спроби змінити ситуацію, віднайти вихід, здавалися такими безнадійними. Тепер залишалося тільки чекати, що принесе цей новий і страшний розділ її життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍