Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

Розділ №29. Помста для двох

Один. Два. Три. Я повільно кліпала своїми очима, намагаючись усвідомити, де я знаходилась і як тут опинився Хевен. Прокидатися після випивки було на диво легко і якби його губи зараз не були притиснуті до моїх грудей, я б навіть не могла сказати, що про щось шкодувала. А так, лише наморщила лоба від розуміння, що проспала з ним в обіймах всю ніч. П'яною. Знову. Чомусь на тверезу голову у нас із ним ніяк не виходило цілуватися. Принаймні тепер можна було скинути все це на алкоголь, якщо щось піде раптом не так як мало б.

Гаряче дихання торкнулося ключиці, залишаючи на ній м'який поцілунок. Хевен на мить здійняв голову, щоб зустрітися зі мною поглядом і слідом залишив ще один, поки я намагалася прийти до тями.

— Не скидай все за алкоголь, я чудово себе контролював, — прошепотів він мені в шию, повільно торкаючись її губами. — Ти, між іншим, теж.

— З чого ти це вирішив...? — тихо запитала, зариваючись пальцями в його заплутане довге волосся.

— З того, що ти занадто раціональна для того, щоб на п'яну голову привести когось сюди і потім жалкувати. Тому просто прийми той факт, що ми в одному ліжку і нам обом це подобається, — переконував він мене своїми дотиками та словами.

Мій погляд невблаганно перемістився з його волосся на стелю, обвішану газетами.  Щось всередині защемило, пронизуючи дурними хвилюваннями з самого ранку. Що б він не казав, але випили ми вчора добряче і він міг просто не помітити всього. Тому мені все ще не вірилось, що хтось зможе прийняти "таку" частину мого життя.  Чого вже брехати, ця сторона інколи лякала навіть мене саму, не те що нормальну здорову людину. Тому я вирішила перепитати:

— І тебе не лякає, що ти зараз лежиш в кімнаті, обвішаній сотнями вирізок з газет? — запитала прямо, відсовуючись від чоловіка, щоб краще бачити його вираз обличчя. Пронизливі чорні очі здійнялися угору, обводячи простір, а потім повернулися назад до мого обличчя.

— Мене лякає, що ти стільки часу жила з цим без мене.

Раптове гудіння прорізалося з тумбочки. Моя рука повільно простягнулася до телефону, доки я вибиралася з обіймів Хевена. Виходило не дуже добре. Але зрештою він дозволив мені сісти на край ліжка, обіймаючи мене зі спини та розстібаючи сорочку на моїх плечах.

— Слухаю, — промовила, приймаючи виклик. Гарячі губи торкнулися шиї, викликаючи хвилю тепла.

— Привіт, Емілі, — поздоровалась Джиліан, поки на задньому плані гуділи автівки. — Пам'ятаєш, ти казала про всиновлення...? Мені здається, я нарешті зуміла скласти цей пазл.

— Тобто...? — нервово повернула обличчя до чоловіка, який все чув, але невблаганно продовжував ігнорувати і мою ніяковість, і голос Джил.

— Я тут трохи підшаманила і дізналася дуже цікаву деталь про твого хлопчика, — збиралася з думками жінка, сьорбаючи в слухавку каву. Пальці на моїх ребрах на мить застигли і я нервово ковтнула слину. На маленького "хлопчика" Хевен аж ніяк не походив.

— Він зараз сидить за моєю спиною і слухає тебе, — випалила перш ніж вона почала говорити.

— Навіть так...? — хитро посміхнулася Джил і їх голос відчутно посвітлів. — Ви настільки добре поговорили, що у вихідний о сьомій ранку сидите разом?  Чи це просто збіг?

— Настільки добре провели разом ніч, — спокійно вимовив Хевен, сильніше стискаючи мене в обіймах та ігноруючи моє обурення. Схоже, мене чекатиме потім весела розмова з Джиліан та сто й одна відмовка, що "спати" означає просто "спати". — Якщо це принципово, ми гарно поспали разом.

— Мені принципово, щоб Лі була щасливою, — посерйознішала жінка й на якусь мить увімкнула режим "мами" та "термінатора". А потім спокійно додала байдужим голосом: — Якщо зробиш їй боляче, я тебе вб'ю... Просто щоб ти знав...

— Яка ти мила, — байдуже вимовив він і поклав голову на моє плече. Телефон в руці ледь помітно смикнувся і я поставила гучномовець, аби спокійно слухати Джил.

— То що там? — нервово прикусила губу, очікуючи відповіді.

— Ви ж пам'ятаєте, що компанію «Heavensent» заснували ваші батьки разом з Грегорі Граундом? Так ось, по юридичних звітах тих часів, всі троє мали однакові частки. Джеймс займався співаками і готував їх до виступів разом з Лойс. А от Грег був більше медійною особистістю, тому ніхто не помітив змін... — зам'ялась Джил, шукаючи слова. — Твій батько, Роуз, перед смертю передав права на свою частку компанії мамі Хевена. Певно він здогадувався що з ним виникнуть проблеми. І після того дня, права перейшли до Лойс.

— Але ж мама майже відразу померла, — насторожився чоловік. — Хіба ті документи мали юридичну силу?

— Мали... Тому я думаю, що Грег вирішив одним пострілом вбити двох зайців. Він прикрив скандал зі мною. А коли виявилося, що у Лойс дві частини з трьох, то не захотів ризикувати. Тим паче, я думаю Джеймс розповів їй про...про все. Й вона б навряд чи спустила все...

— Не спустила б, — протягнув низьким голосом Хевен, перш ніж випустити мене з долонь. — Виходить, Грег всиновив мене тому що по спадку ці дві третини перейшли б до мене в повноліття...?

— Вони вже перейшли, — обережно зауважила Джиліан, даючи час переварити інформацію. А мені згадалося, що Грег давно намагався зробити спадкоємцем Хевена. Скоріше за все тому що він і так ним вже був. — Тобі належить більша частина акцій, але так як тебе всиновили, акції перейшли автоматично в сім'ю Граундів. Хоча фактично, вони були  на твоєму ім'ї.

Лице Хевена невловимо насупилося, видаваючи занепокоєність. Його теплі пальці все ще торкалися  моєї талії, ніби рефлекторно прагнули не відпускати. В глибокий чорних очах промайнуло щось звірине і на якусь мить я навіть замилувався його хижим божевільним поглядом.

— Я трохи пізніше наберу тебе, — промовила, не відводячи очей від чоловіка й вимикаючи дзвінок. — Про що ти задумався...?

— Про те, що якби не поїхав з Грегом у швидкій допомозі того дня, то відчував би зараз хоч якесь полегшення, — заторможено зауважив він, впираючись спиною об стіну.

— Ти...любив його...? — невпевнено запитала, намагаючись не показати наскільки боляче мені було це вимовляти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍