Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— И-и-и-и… — відповіла йому зачарована красуня, а грізна дружина голови варти вилаялася і пообіцяла комусь відірвати голову.

— Ось їй і відірвіть. Все одно вона не користується головою, — незворушно порадив Ленц і повернувся до перерахування монет.

— А-а-а-а… — завила діва.

— Що ви з моєю донькою зробили? — підтримала її мама.

— Нічого. Вона сама, — спокійно відповів Льєн. — Я її попередив, що кільце мені подарувала моя наречена. Що це амулет. Що наречена маг-недоучка і створити могла що завгодно. А ваша вівце-ведмедиця не почула і зайнялася крадіжкою.

— Вона не крала!

— Ага, я сам себе приспав, сам кільце зняв і сам на палець їй начепив, щоб захист спрацював, — не став сперечатися Льєн. — Але коли я такий лиходій, то зараз сам візьму і відріжу палець. Бо моя наречена засмутиться, якщо кільця не побачить. Вона й так засмутилася, коли воно налізло тільки на мізинець, а тут ще й якась ненормальна дівка, яка думає, що має право обкрадати магів, звинувачуючи їх демони знають у чому, і нічого їй за це не буде. Обрана, мабуть, під заступництвом цілого світу.

— И-и-и-и-и… — зовсім гірко завила дівчина.

— І я справді не знаю, що з цим робити, — похмуро сказав Льєн. — Зважаючи на романтичну натуру Джульєтти, вона напевно зав'язала все на каяття, на те, що кільце повернуть добровільно і не стануть мені шкодити. Ще й якісь казки могла приплести, на кшталт чудовиська, врятованого цнотливою дівою.

— Цнотливим юнаком, — підказав Ленц і заіржав, ледь не розсипавши монети.

Дівчина завила, але навряд чи через каяття. Скоріше із жалості до себе коханої.

— Хм, а може, нехай її хтось поцілує, як у казці про діву, перетворену злою відьмою на жабоголову водяницю? — видав ідею Шелест, згадавши одну з казок, які чув у дитинстві.

Діва перестала завивати і завмерла.

Маги з цікавістю подивилися на стражників, інших претендентів не було, а вони самі нікого цілувати не збиралися. Стражники замотали головами і спробували просочитися крізь стіну. Щоправда, вибрали для цього невідповідну. А до тієї, яку руйнувала Томія, підбігти не здогадалися.

— Я віддам, — знову заридала діва, маги навіть запідозрили, що через те, що віддавати кільце не хотіла. Посмикала себе за палець і здивовано подивилася на долоню, коли кільце легко зісковзнуло.

Щоправда, змін у зовнішності після цього так і не сталося. Навіть коли дочка градоначальника з схлипами віддала його Льєну, нічого не змінилося.

— Каяття, — похмуро сказав маг і надів кільце на мізинець. — Я знаю свою наречену. Каяття. Або кохання, як у казці. Коли прекрасний принц у першу ліпшу жабу закохується і тягне її додому.

— А там цілує, — підказав Шелест, який розумівся на казках.

— И-и-и-и… — відповіла вівце-ведмедиця, перейменована на жабу.

— Як же мені набридла ця дурепа, — похмуро сказала дружина голови варти.

Встала, мало не розваливши остаточно ледь поставлений на ніжки стіл. Підійшла до стражників, схопила їх за шкірки і підтягла до зачарованої красуні.

— Цілуй, дурепа! — наказала таким тоном, що діва подавилася черговим «И-и-и-и», стрибнула вперед і по черзі цмокнула в губи завмерлих стражників.

— Здається, треба, щоб вони цілували її, — підказав Ленц, нарешті розсипавши монетки по мішечках.

Грізна жінка струсила нещасних стражників і сказала:

— Ну!

Втім, і в цьому випадку чаклунство не спрацювало.

— Мабуть, потрібне кохання, але хто ж її таку полюбить? З мерзенним характером, мерзенним голосом і опухлою пикою, — задумливо сказав Ленц.

— Але ви її до лікарів у столицю про всяк випадок звозіть, може, щось і підкажуть, — додав Льєн. — Хоча, знаючи Джульєтту… без кохання не обійдеться.

Діва знову завила.

Стіна продовжувала тихенько обсипатися.

А на вулиці здіймався вітер, розносячи пісок у різні боки.

Ворони навпаки спускалися на улюблене звалище і з гучним карканням щось там ділили.

І один тільки Ваня задоволено усміхався, остаточно переконавшись, що є справжнісіньким повелителем звірів.