Філіп Рот - Американська пастораль

Минає п’ять років. Анжела Девіс, негритянка, викладачка філософії, десь однолітка Рити Коен (народилася в Алабамі 1944 року, за вісім років до народження римрокської підривниці), комуністка, яка викладає в Каліфорнійському університеті та виступає проти війни, постає в Сан-Франциско перед судом. Її звинувачують у причетності до викрадення людей та вбивств, а також у змові. Її звинувачують у тому, що вона купила зброю, яка була використана під час збройної спроби звільнити під час судового засідання трьох чорношкірих, яких утримували в тюрмі Сен-Квентін. Револьвер, з якого застрелили суддю, нібито був придбаний нею за кілька днів до кривавих подій. Два місяці вона переховується, уникаючи пасток ФБР, поки нарешті її арештовують у Нью-Йорку і повертають у Каліфорнію. Її прихильники по всьому світу, від Франції й Алжиру до СРСР, волають, що вся справа сфабрикована поліцією. Скрізь, де вона проїжджає в супроводі поліцейського конвою, уздовж доріг стоять шереги білих і чорних, які розмахують перед об’єктивами телекамер плакатами і гучно скандують: «Свободу Анжелі! Геть політичні переслідування! Кінець расизму! Кінець війні!»

Своєю зачіскою вона нагадує Шведу Риту Коен. Щоразу, бачачи цю буйну шевелюру, він починає думати, як мав би вчинити тоді в готелі. Не треба було її відпускати, ой, не треба…

Тепер він дивиться новини, відстежуючи лінію Анжели Девіс. Читає все, що може знайти про неї. Він знає, що Анжела Девіс може привести його до дочки. Згадує, що коли Меррі жила ще вдома, однієї суботи, під час її поїздки до Нью-Йорка, він зайшов в її кімнату, відкрив нижню шухляду письмового столу і, примостившись біля нього, перечитав усі наявні там папери. Всю цю політичну макулатуру — памфлети, листівки, розмножені на ксероксі брошурки з сатиричними карикатурами. Серед іншого був там і «Маніфест Комуністичної партії». Де вона його взяла? Точно не в Олд-Римроку. Хто її цим постачає? Білл і Мелісса. То були не просто заклики проти війни — це була писанина людей, які бажали повалити капіталізм і знищити уряд США, людьми, які відкрито закликали до насильства й революції. Йому було моторошно читати ці акуратно підкреслені нею, старанною ученицею, абзаци, але й припинити читати він теж не міг… Тепер Шведу здається, що там були й речі авторства Анжели Девіс. Перевірити це неможливо — ФБР конфіскувало всі папери. Посортували як речдоки, порозпихали по конвертах, опечатали й вивезли з дому. В її кімнаті все обсипали спецпорошком, бажаючи отримати чіткі відбитки пальців, щоб порівняти з тими, що вже є в кримінальній картотеці. Витребували всі телефонні рахунки, щоб з’ясувати, куди, до кого телефонувала Меррі. Довго рилися в її кімнаті, шукаючи тайників. Здирали килимове покриття, зривали підлогу, знімали стінні панелі, відкручували зі стелі плафон, обшукали всі сукні у шафі — чи не заховано що в рукавах? Після вибуху поліція штату перекрила рух на Аркадія-Гілл-роуд, виставила оточення, і цілих шістнадцять годин дванадцять агентів ФБР прочісували будинок від верху до низу. Коли добулися кухні та, шукаючи паперів, стали тельбушити пилосос, у Дон почалася істерика. І все тому, що Меррі читала Карла Маркса й Анжелу Девіс! Так, зараз він чітко пригадує, як сам намагався, сидячи біля столу Меррі, читати Анжелу Девіс, аналізуючи її думки, намагаючись уявити, як вони впливають на його дівчинку. Читаючи цю писанину, він почувався так, ніби сидить глибоко під водою, з аквалангом, у шоломі з максимально наближеним до обличчя віконечком, із дихальною трубкою в роті, але не може ні порухатися, ні повернутися, ні натиснути на спеціальний механізм, аби випливти на поверхню. Це чимось нагадувало читання тонких ілюстрованих книжечок із підписами, в яких ішлося про життя святих; старенька місіс Двайр часто підсовувала їх онуці, коли та гостювала в неї у Елізабет. На щастя, дівчинка переросла цю читанину, але ще певний час апелювала до католицьких святих: приміром, загубивши ручку, вона просила допомоги у святого Антонія, коли не була впевнена, що добре знає матеріал перед контрольною, молилася святому Юді, а коли мати змушувала в суботу зранку прибрати захаращену кімнату, зверталася до покровителя трудівників святого Йосипа. Якось, коли їй було дев’ять і якісь ретрогради-фанатики з мису Кейп-Мей оголосили, що під час пікніка їхнім дітям у світлі багаття явилася Пресвята Діва, і юрми людей ринули до їхньої ферми, чергуючи там удень і вночі, Меррі прийшла в дикий захват, та дивувалася не стільки з чудесної з’яви Мадонни в Нью-Джерсі, скільки з того, що обрана купка підлітків сподобилася лицезріти святий лик. «Чому це сталось не зі мною!» — сказала вона батькові та повідала про інше явлення Богоматері — трьом пастушатам у селі Фатіма, що в Португалії, а він лише кивав і тримав язик за зубами, хоча дід її, почувши від онуки про цю з’яву на Кейп-Мей, сказав: «А наступного разу її, напевно, побачать у сироварні Квін», і Меррі не забула це переказати при поїздці до бабусі. Почувши це, старенька місіс Двайр стала просити святу Анну, аби вона допомогла онуці здолати всі сторонні впливи та залишитись ревною католичкою. А ще десь роки через два усі святі й молитви зникли з побуту Меррі. Вона вже не носила чудодійний медальйон із Пресвятою Дівою, хоч і клялась бабусі Двайр весь час його носити, не знімаючи навіть у ванній. Переросла святих — переросла б і комунізм. Переросла б, вона переростала все. Питання пари місяців. Можливо, тижнів; і цей мотлох з шухляди пішов би в повне забуття. Треба було тільки почекати. Та якби вона вміла чекати! Власне, у цьому і була проблема. Меррі ніколи не була терплячою. Можливо, такою зробило її заїкання — як знати. Та хай би чим вона захоплювалась, її захоплення тривало до року, а потім наче випаровувалося, так ніби й ніколи не було! Ще рік, і час було б іти в коледж. А на той час вона знайшла б собі нові предмети для ненависті та нові — для любові, змогла б зосередитися на чомусь новому, та й по всьому.

В одну з тих ночей за кухонним столом Шведу являється Анжела Девіс, як Богоматір з Фатіми в Португалії являлася тим дітям, як Пресвята Діва на мисі Кейп-Мей. Він думає: Анжела Девіс може допомогти мені знайти її, — і ось, будь ласка, вона тут. Один на кухні, серед ночі, Швед провадить задушевні розмови з Анжелою Девіс, спочатку про війну, потім про інші речі, важливі для обох. Та Анжела,