Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

І справді, варто було їй клацнути пальцями – і за секунду здійнявся вихор, що закрутив навколо нас тканину і мереживо, щоб ми могли їх добре роздивитися. Ця дівчина явно непоганий маг. Та їй треба магією своєю заробляти! Що вона взагалі забула в цій крамниці?

- Вам які сукні потрібні? Бальні? Повсякденні?

- О, ми збираємося на бал на честь річниці заснування Організації міжсвітового співробітництва, - Варія широко усміхнулася продавчині.

- О-о, це ж треба, який збіг! Я теж завтра йду на цей бал!

- Невже ви будете представляти цей світ?

- О так. Бачте, я насправді тут не працюю. Просто моя подруга, власниця цього магазину, попросила мене підмінити її робітницю в цій крамничці. Спочатку я не хотіла, але Фурія вміє бути наполегливою, - дівчина скривилась. Гм, цікава в них дружба. Радше на експлуатацію схоже.

- А чому сама хазяйка не замінила свою робітницю? – Варія вміє ставити правильні питання.

- Вона королева. Ну, не тут, а в світі з жахливою назвою. Чесно, ледве запам’ятала! Карросейшар – ось його назва. О, вимовила з першого разу! Це досягнення!

- Королева в світі демонів? То навіщо їй тут крамниця?

- Вона хоче бути незалежною від чоловіка і мати власні гроші. Ну, там в неї свої заморочки. Загалом, ми відволіклися. Обирайте будь-яку сукню. Розмір я піджену ідеально під фігуру, - дівчина клацнула пальцями і влаштувала нам з Варією справжнє дефіле суконь, правда без моделей. Сукні підпливали до нас і, якщо вони нам подобалися, то летіли до окремих кімнат і чекали, поки ми їх приміряємо.

Перемірявши ледь чи не півмагазину, ми таки визначилися, в чому підемо на бал. Варія тепер осліплює нас золотом тканини прекрасної пишної сукні, що робила її схожою на казкову фею. Я ж зупинилася на фіолетовій шовковій сукні без корсету. Вона вдало підкреслила мій тонкий стан і тендітність, але приховала надмірну худорлявість. Мене влаштовує.

- Що ж, будемо раді побачити вас завтра на балу, - дружелюбно мовила Варія. – Як вас звати? Не хочу пропустити вас чи не впізнати.

- Моє ім’я Вікторіка, - усміхнулася дівчина, а її золоте волосся, здавалося, набрало ще більш яскравого кольору. – А які ваші імена?

- Я Варія, а це Алета.

- Алета? – Вікторіка різко повернулася до мене. Дивно, але її волосся змінило колір на яскраво-рожевий, коли вона вдивилася в моє обличчя, наче їй було знайоме моє ім’я і вона тепер шукала знайомі риси.

- Ви мене знаєте? – я вигнула брову, адже я цю дівчину точно бачу вперше.

- Ні, не знаю. Тобто не я, - Вікторіка прикусила губу. – Даруйте, за надмірну цікавість, але запитаю: ви дроу?

- Так.

- І у вас був брат.

- Так. Але звідки вам це відомо?

- Це лише здогад. Я не хочу дарувати ні вам, ні дорогій мені істоті марних надій, тому сьогодні нічого не скажу, - Вікторіка мала вкрай схвильований вигляд. – Завтра обов’язково з’явіться на балу. Я вас там знайду. Це дуже важливо.

- Чому ви спитали, чи був у мене брат? – моє серце забилося з шаленою швидкістю. – Відповідайте!

- Сьогодні я нічого не скажу, - дівчина вперто схрестила на грудях руки. – Завтра я переконаюся, чи правильний мій здогад, щоб нікого не ранити розбитими надіями. Все, мені потрібно йти. До завтра.

Вікторіка випхала нас за двері крамниці, вийшла сама і зачинила двері на простенький магічний замок (мені такий розплутати – справа на три хвилини) і пішла кудись вгору вулицею.

- Ходімо, Лето, - Варія смикнула мене за рукав блузи. – Завтра дізнаємося, що Вікторіка мала на увазі.

- Але…

- Нам час повертатися, - Варія насупила брови. – Її ти все одно не переконаєш сьогодні все пояснити, скоро у нас вечеря. Сама знаєш, для Рошаіра вечеря разом з усіма – то святе.

Що ж, здається, в мене немає вибору. Я кивнула дракониці і, кинувши останній погляд на яскраво-рожеву потилицю, що то зникала, то знову з’являлася в натовпі, пішла з Варією до міжсвітового порталу. Так чи інакше, завтра ввечері дізнаюся, що вона мала на увазі і чому заговорила про Смаріера.