Ірина Литвин - Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин

Розповідь Руфика

Всю дорогу додому вони не розмовляли. Реґіна летіла попереду, Ліна – за нею. Зупинившись перед будинком, Ліна намагалася навіть не дивитися тітці в очі. Реґіна першою пішла до будинку. Ліна стояла на місці, втупивши погляд в землю.

– Так і будеш там стояти? – сердито запитала Реґіна. – Чи може ти ще кудись сьогодні збираєшся?

Ліна зайшла в будинок, проскочивши повз тітку. Їй захотілося швиденько піднятися до своєї кімнати і, можливо, тоді їй вдалося б уникнути неприємної розмови.

– Я хвилювалася, – сказала Реґіна.

Ліна обернулася. Вона думала що та почне її зараз сварити і мабуть не дозволить більше нікуди ходити з Олегом та Лоло, проте тітчин голос прозвучав дуже м’яко навіть не схожим на неї.

– Прослідкуй щоб Ліна пішла в свою кімнату, – сказала вона Руфику, а тоді пішла на кухню.

Ліна не вірила, що так легко відбулася. Вона була дуже стомлена, тож радісно побігла до своєї кімнати. Руфик слухняно йшов за нею, голосно човгаючи ногами по підлозі.

– Та не треба за мною ходити, – роздратовано гаркнула на нього Ліна.

Руфик сердито насупив брови, але продовжував іти за дівчиною.

– Ти ж чула що сказала пані Реґіна, – відповів він. – Я лише виконую наказ своєї хазяйки. До речі, ти сьогодні дуже сильно мене підставила і тепер пані Реґіна сердиться на мене. Невже пані Ілона не вчила тебе, що не можна так поводитися з домовиками?

Ліна мовчала і тільки голосно сопла. Вона стомилася і хотіла якомога швидше позбутися Руфика.

– А ще, – продовжував домовик, – тобі слід знати, що домовики по своїй природі дуже мстиві і довго пам'ятають якщо хтось якось підло з ними вчинив. І тоді вони обов'язково зроблять якусь капость.

Ліна посміхнулася.

– Що тут смішного? – сердито запитав Руфик.

– Просто не уявляю тебе злим і мстивим, – відповіла Ліна.

Руфик насупив брови і скорчив сердиту гримасу. Тепер Ліна не витримала і голосно розсміялася. Побачивши, що Руфик засмутився, вона одразу ж почала його заспокоювати:

– Руфику, ти просто насправді дуже добрий, от і все. І це чудово. Я б не хотіла, щоб у нас в домі жив мстивий домовик.

– Так, звісно, Руфик – добрий, тому можна цим користуватися, – захникав домовик, шморгаючи носом, – можна насміхатися з нього, можна його дурити.

І він голосно витер ніс об свою волохату руку.

– Ну вибач, – сказала Ліна зупинившись, – я не хотіла тебе образити і не хотіла щоб тітка сердилася на тебе. Просто мені потрібно було потрапити в замок.

Руфик заспокоївся і серйозно подивився на Ліну.

– Навіщо тобі те жахливе місце? – запитав він.

– Тому що я хочу дізнатися що трапилося з моєю іншою тіткою і чому мама ніколи не спілкується з тіткою Регіною. А ще, племінниця Северина Рута постійно чаклує і я впевнена, що вони з Северином задумали щось погане. І взагалі, тітка ніколи нічого мені не розповідає, от і доводиться все з’ясовувати самій.

Ліна сердито штовхнула двері своєї кімнати і зайшла всередину. Руфик забіг за нею зачинивши їх за собою.

– Деякі речі краще і не знати, так спокійніше жити, – сказав він.

– Але як можна не хотіти знати, що відбувається навколо. Я ж не якесь дерево, що просто стоїть собі і йому до всього байдуже.

Але тут у Ліни промайнула чудова думка:

– Руфику, – сказала вона, – ти ж давно тут живеш?

– Ну звичайно, – гордо відповів домовик, – я застав уже не одне покоління Закревських.

– Тоді ти знаєш що сталося і чому моя мама і тітка Реґіна навіть не розмовляють.

– До чого це ти хилиш? – насупив брови Руфик.

– То може ти розкажеш мені? – запитала Ліна.

– Ні, ні, ні, – відповів Руфик, – пані Реґіна заборонила мені з тобою про це говорити.

– Заборонила? Але чому? Чому вона постійно від мене все приховує?

– О, пані Реґіна з радістю б тобі усе розповіла, але твоя мама, пані Ілона, сказала їй тримати тебе подалі від магії. Пані Реґіна і так порушила обіцянку коли почала тебе вчити, – але раптом Руфик замовк, а тоді тихо пробурмотів сам до себе, – щось я зайве сказав, не треба було цього говорити.

– Але чому? – не могла заспокоїтися Ліна, – Руфику, тепер ти точно повинен мені все розповісти.

– Ні, нізащо. В мене ще купа роботи. Це ти зараз ляжеш собі у ліжечко спати, а мені ще треба усі двері позачиняти, помити горщики в яких пані Реґіна варила зілля.

– Ну будь-ласка, Руфику, – заблагала Ліна, не давши йому й договорити, – інакше я дізнаюся сама, але перед цим знову вскочу у якусь халепу.

Руфик завагався.

– Ну добре, – сказав він, – а то знаю я тебе – вперта, як і всі Закревські.

Ліна зраділа і зручніше вмостилася на ліжку щоб слухати. Руфик підскочив, затримався трохи у повітрі, а тоді всівся на столі поруч з Ліниним ліжком, звісивши ноги.

– Половецькі – не такі чарівники як пані Реґіна або ті, кого ти зустрічала на Шабаші. Вони насправді ніколи не мали справжніх магічних здібностей. А та магія яку вони використовували була жахливою та потворною. Я чув якось, як пані Реґіна говорила своїй подрузі пані Марті, що навіть сам Головний Відьмак не може її зрозуміти, бо вона – протиприродна. Та я не зрозумів що це означає. Мабуть щось дуже погане.

– Протиприродне – це щось, чого не повинно існувати в природі і що може їй зашкодити, – пояснила Ліна Руфику.

– Я так приблизно це собі і уявляв, – сказав домовик.

– Розповідай далі, – прискорювала його Ліна.

– Щоб отримати свої магічні здібності, Данило Половецький побудував замок на місці, що з’єднує наш світ зі світом темряви. Тож темні сили мали зв’язок з нашим світом через замок, а за це Данило отримав здатність чаклувати і всі його нащадки теж. Та батько Северина Олефір вигадав дещо ще гірше. Він вирішив відкрити той прохід і впустити темряву. Він думав що так зможе стати ще сильнішим. Уляна тоді навчалася в одному класі із Северином. Вона була дуже розумною дівчинкою, проте Северин якось зумів задурити їй голову. Вона вірила, що він хоче зупинити свого батька. І так само як і ви нерозумно ходила в той страшний замок. Тієї ночі коли вона зникла робилося щось неймовірно страшне: була буря і вітер зносив усе на своєму шляху, вода в річці піднімалася хвилями і заливала усе навколо, а в небі літали страшні тіні. Ніхто нічого не міг зробити з природою. Навіть найсильніших відьом та чарівників вона не слухалася. Реґіна першою здогадалася, що Уляна в замку і полетіла туди. Вона сама змогла зупинити те лихо що коїлося, ніхто й досі не розуміє як вона це зробила. Але Уляну вона так врятувати і не змогла. А після того на родину Половецьких лягло страшне прокляття і вони більше не можуть чаклувати. Ось така історія. Все, а тепер спати. Я вже й так тут з тобою засидівся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍