Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Так, — я посміхнулась і знову обійняла тата і ми повернулись. 

Наважившись, я таки обійняла Марту також. Все-таки, сьогодні зовсім не варто було показувати свого невдоволення, та й як я змогла побачити, їй було приємно.  Після того, як їх привітав Серафим, ми пішли до фуршету, щоб нарешті трохи розслабитися. Весь вечір мій недалекий брат не випускав з рук телефон і постійно посміхався до екрану, що мене страшенно бісило. Врешті, я не витримала і вихопила його у нього з рук.

— Що ти витворяєш? — обурився той.

— Може годі вже сидіти у своєму віртуальному світі? У твого тата сьогодні весілля, май хоч елементарну повагу.

— Вибач, але це ти всі ці роки ходила з татом у подібні місця і почуваєшся тут ніби риба у воді, а мені страшенно нудно. Хочу пошвидше додому.

Його телефон знову завібрував і нарешті я змогла побачити, що ж є причиною такої дивної поведінки брата.

— Кошенятко? Ти підписав когось у себе кошенятком? — фиркнула я.

— Не твоє діло, — він вихопив свій телефон, — і давай не забувати, хто з нас старший, добре? Бо інколи ти чомусь береш цю роль на себе.

— Та тому що ти дуже рідко коли їй відповідаєш.

— То що це за кошенятко? Хто? Невже якась чергова пасія?

— Бегемотику, будь ласка, не втручайся у не свої справи. Я ж до тебе не лізу?

— Мені просто цікаво, чому це твоя сестра бегемот, а хтось інший таки кіт?

Але відповіді я так і не отримала. Макс лише знизив плечима і пішов геть. Думала, що сьогодні мене нічого більше не розізлить, але таки помилилась.

— Ти чого тут стоїш така роздратована? — Серафим підійшов ззаду і ніжно поклав руки мені на плечі.

— Бо мій брат ідіот, ось і все. Взагалі не розумію, звідки в нього стільки цих дурощів.

— Припини, як на мене, класний хлопець. Ми б могли навіть подружитися.

— Ще цього мені не вистачало, — я повернулась до Серафима обличчям і поклала руки йому на шию.

— Ти надзвичайно гарна, — прошепотів він, — важко стримуватись, щоб зараз тут не розцілувати тебе.

— Це би точно прикрасило вечір. Бо насправді мені тут страшенно нудно, як і на всіх інших таких заходах. Бо від весілля тут, на жаль, тільки одне слово. Але я розумію, тато не хотів нічого такого, бо все інше має бути у нас.

— Ну то тоді давай втечемо звідси? — Серафим хитро посміхнувся.

— Я б з радістю, але це таки весілля мого тата. Мусимо чекати до кінця.

І на щастя, десь за годину усе нарешті завершилось. Ми попрощались з усіма гостями, потім ще раз привітати тата і Марту, а тоді поїхали додому. Але мене не покидали дивні думки про брата і про те, з ким же він міг так палко переписуватись весь вечір. Додому потрапили ми доволі пізно і були дуже втомленими, то ж одразу лягли спати. І так, нарешті ми змінили матрац на такий, що мені ідеально підходить.

Вранці Серафим пішов на тренування, а я вирішила, що пора таки почати хоч якусь підготовку до нашого весілля і почати, звісно ж, потрібно із сукні. Тому знайшла в інтернеті декілька салонів і вирушила туди. Зайшовши в один із них, я аж затамувала подих від краси. Розбігались очі і я зовсім не могла вирішити, що ж мені потрібно. Консультанти всіляко намагались зацікавити мене тією чи іншою сукнею, але все було якесь не те. То ж вони вирішили покликати підмогу.

— Вітаю вас у нашому салоні, де ви обов‘язково знайдете сукню своєї мрії, — за спиною почувся знайомий голос і мене аж сіпнуло від нього, то ж я різко обернулась.

— Тільки не кажи, що це твій салон, — я рикнула, що консультантки аж підскочили.

— Як і декілька інших у цьому місті, — Вікторія дивилась на мене своїми хижими очима і схрестила руки на грудях, — а ти що тут забула?

— Тепер зрозуміло, чого мені тут нічого не подобається і не підходить. А я звинувачувала сукні.

— Добирай слова! — кринула дівчина і підійшла ближче, — ти тут ніхто, щоб мати право так розмовляти зі мною.

— Ти думаєш, я тебе боюсь? — я посміхнулась їй, — це так мило. 

— Якщо ти прийшла шукати сюди сукню для вашого нібито весілля із Серафимом, то можеш навіть не намагатися.

— Ти серйозно? — я розсміялась сильніше, — здається, він ясно дав тобі зрозуміти, що усе скінчено. Невже тобі мало його слів?

— Я вирішуватиму, коли і як наші з ним стосунки закінчаться, — грубо відповіла Вікторія, — а ти йди геть звідси. І щоб ноги твоєї у жодному моєму салоні не було.

Повторювати мені було не потрібно, бо я сама хотіла якнайшвидше піти з цього дурного салону. Швидко зайшовши в інтернет, я дізналась, які ще місця належать їй. Було трохи сумно, коли зрозуміла, що це саме ті салони,  у які я хотіла піти в першу чергу. Але я краще вийду заміж у джинсах, ніж ще раз побачу це дурне стерво. Настрій був страшенно зіпсований, тому я захотіла якнайшвидше потрапити додому. На щастя, там на мене уже чекав Серафим.

— Чому ти така напружена? — хлопець міцно обійняв мене, а потім глянув на мене.

— Ти мав мені сказати, що твоя Вікторія власниця купи весільних салонів. Я сьогодні захотіла обрати собі сукню і вгадай, кого ж я зустріла прямо в першому!?

— Еріко, чесно, я цього не знав. Коли ми ще були разом, то вона нічого такого мені не розповідала. Тоді ще вона взагалі працювала у мого батька.

— Я думала, що сьогодні буде такий прекрасний день. Але це ж треба було так.

— Не хвилюйся, впевнений, що ти точно знайдеш салон, де не буде Віки. І обереш сукню, в якій будеш найгарнішою. Хоча… ти будеш такою навіть у мішку з-під картоплі.

— Як Мерилін Монро? — я усміхнулась і обійняла його.

— Ще гарнішою, — він накрив мої губи своїми і я просто розтанула. Кожного разу, коли він цілує мене, я почуваюсь шоколадом на палючому сонці. І це відчуття хочеться продовжувати вічно. Але нашу ідилію зіпсував дзвінок у двері.

— Я відчиню, — я важко видихнула, бо зовсім не хотілося перериватись.

— Добре, а я тоді швидко в душ, — він поцілував мене в губи ще раз і зник за дверима ванної кімнати.

— Ну привіт, — коли я відчинила двері, переді мною стояв Вадим, що було справді неочікувано.