Петро Йосипович Капіца - У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца

І ось, нарешті, одної ночі штаб партизанського загону передав шифровку:

«Гітлерівці спішно вантажаться на транспорт. Вони стоять за мисом на рейді. Зробіть усе можливе, щоб окупанти безкарно не втекли. Днями розпочнемо. Переправте для інструкцій зв'язкового. Василь».

— Здається, почалося, — сказав Тремихач. — Як же не дати їм вантажитися? Може, спробуємо торпеду? — звернувся він до мічмана.

— Я про неї теж подумав, — відповів Кльоцко. — Найзручнішу нагоду використати для діла. Але що ж ми придумаємо? У них, видно, круговий дозор, інакше не наважились би. Розвідати добре б.

— А що коли ми розіграємо спершу вдаваний напад? — роздивляючись карту району, продовжував розмірковувати він. — «Дельфін» для такого діла годиться. Підійдемо з шумом на траверзі. Вони нас в прожектор схоплять. А ми зманевруємо. Катери, звичайно, кинуться навздогін. І ось тут із засади «Чеем» з торпедою вискочить. Йому краще із східного боку вичікувати, на їхньому мінному полі. Менше дивитись туди будуть. Товаришу Восьмьоркін, зможете підійти на близьку дистанцію, щоб не змазати?

— Зможе, — поспішив відповісти за Восьмьоркіна Чижеєв. — Якщо треба, головою в транспорт стукнеться. Він тепер злий.

— От цього я й боюся. Шалені ви дуже. Старики чистіше зробили б, та маневрувати на «Дельфіні» нема кому. Ви й там на рожен полізете.

— Справимося, товаришу мічман, — сказав Восьмьоркін. — Чижеєву все жарти, а мені не до них. А як боїтеся, що народ згублю, то дайте одного моториста і Чупчуренка. Більше мені нікого й не треба.

— І цих треба зберегти, — сказав Кльоцко. — Для охолодження характерів ставлю відповідальним на катері Миколу Дементійовича. Слухати його, як мене.

Докладно домовившись про взаємодію, боцман повів усіх на вантаження торпеди.

Уклавши торпеду на місце, моряки обережно вивели «Чеем» із печери і повним ходом пішли до туманного горизонту. «Дельфін» мав вийти трохи пізніше.

Восьмьоркін був біля торпеди, Чижеєв з Чупчуренком діяли внизу, а Калузький вів катер. З перестороги, щоб передчасно не бути поміченим з мису, він зробив велике півколо і найменшим ходом почав підходити із східного боку до бухти. Ця ділянка моря була густо замінована. Після допиту Штейнгардта Калузький знав, що міни виставлялися проти великих кораблів, а катер з малою осадкою може спокійно пройти над ними. Його могла пошкодити лише випадкова міна. Про всяк випадок він викликав нагору Чупчуренка і звелів йому лягти на ніс катера — вести спостереження за морем.

Ніч була тиха й тепла. Затуманена поверхня моря ледве колихалася. Катер ішов затемненою частиною моря, притискуючись до берега.

Призначений час уже наближався, а Микола Дементійович усе не бачив транспорту.

— Молодші, у вас очі кращі, беріть-но біноклі, — попросив він. — Зовсім нікудишні очі в мене.

Всі почали вдивлятися в неясну далечінь. Мотор, працюючи на малих обертах, ледь чутно збивав воду гвинтом.

— Бачу транспорт! — нарешті сказав Чупчуренко. — Справа по носу силует двопалубного корабля.

— Правильно, — підтвердив Восьмьоркін. — А лівіше від нього — катер і ще якась посудина.

— Застопорити хід! — наказав Калузький.

Несподівано з кінця мису злетів тонкий промінь прожектора і неспокійно заметався по поверхні моря. За ним з берега простяглися й інші, сильніші світляні щупальця. Вони в одному місці схрестили свої леза, і там, в голубому потоці світла, вирізнився темний силует «Дельфіна».

«Наші», зрадів і водночас занепокоївся Микола Дементійович. Він бачив, як «Дельфін» зник, немов розтанувши у воді, і як на його місці в світляних смугах промайнули і швидкохідні катери, здіймаючи іскристу піну. Почулась часта стрілянина.

«Із швидкострільних по них б'ють, — зрозумів Калузький, — тепер вони не почують шуму наших моторів. Пора…»

В сяйві спалахів він уже бачив вихоплений з пітьми величезний обрис корабля.

— Восьмьоркіну підготувати торпеду до пострілу! — незвичайно високим і якимось неприродним голосом скомандував інженер. — Чупчуренко — до моторів… Повний уперед!

«Кабельтових з п'ятнадцять буде, — націливши катер, що скажено мчав, на корабель, міркував Калузький. — А що як промажу? Конфуз і скандал… Буду стріляти з найкоротшої дистанції».

Промені прожектора знову забігали і раптом ударили в обличчя. Микола Дементійович міцніше вчепився в штурвал і не міняв курсу.

Він не чув, як з берега і корабля гулко залупотіли швидкострільні гармати, не бачив близьких сплесків і клекотіння води. Старий твердою рукою вів катер прямо на транспорт. Промінь прожектора більше не заважав йому. Від сліпучого світла прикривав високий борт і надбудови ворожого корабля.

Лишалось не більше як шість кабельтових. Микола Дементійович уже бачив у жовтих гарматних спалахах метушню людей на палубі.

Він відчував, як його ліву руку стягує судорога, як тремтять від напруження ноги.

— Плі! — неприродно високим голосом закричав він і махнув рукою.

Калузький не чув сплеску торпеди, що плюхнулася в воду, він тільки відчув, як здригнувся звільнений від вантажу катер, і одразу ж повернув направо.

«Ну й хоробрий же дідуган! — стежачи за світляним слідом торпеди, що мчала, не тямив себе від захвату Восьмьоркін. — Прямо на сплески йшов. Під таким вогнем інший би не підійшов так близько до транспорту».

Коли блиснув вогонь, моряк присів. В його вуха немов кулаком вдарив важкий гуркіт. Почувся тріск шматованих на частини залізних шпангоутів і перегородок. Догори злетіли уламки. Катер несподівано загойдався, почав описувати півколо.

— Що за чудасія! Невже із старим негаразд?

Двома стрибками Восьмьоркін опинився на місці рульового. Він став на місце повислого на штурвалі інженера і, виправивши руль, повів ревучий катер в рятівну імлу відкритого моря.

Вдалині добре було видно охоплений полум'ям і парою корабель, що розламувався надвоє. Навколо нього копошилися катери, підбирали з води тонучих солдатів і матросів.

Калузькому стало краще. Після незвичайного нервового напруження він відчував страшенну слабкість у ногах та перебої серця. Боячися знову впасти, Микола Дементійович сів прямо серед палуби,