Артур Конан Дойль - Вигнанці

— Покладіть листи назад, але лишіть мішок.

— Обидва?

— Ах! Я й забув про другий. Якщо коло мене самі лицеміри, то, може, далеко знайдуться й- чесні піддані. Візьмемо навмання один з листів. Від його це? А! Від герцога де Ларошфуко. Він завжди справляв на мене враження скромного й шанобливого молодого чоловіка. Що тут? Дунай. Белград… великий візир… Ах! — Людовік скрикнув, ніби його вдарило щось у самісіньке серце.

— Що трапилось, ваша величність? — промовив міністр, наближаючись до короля, вираз обличчя якого злякав його.

— Геть їх, геть, Лувуа! Заберіть геть! — кричав король, кидаючи пачку листів. — Як би я бажав ніколи не бачити їх! Не хочу читати! Він насмілився глузувати з моєї хоробрості, хлопчисько, він, який був ще в колисці, коли я вже сидів у траншеях. «Ця війна не сподобається королю, — пише щеня. — Тут доведеться давати бої, а не провадити ті милі, спокійні облоги сапою, які так подобаються йому». Присягаюсь богом, негідник відповість головою за цей жарт! Так, Лувуа, дорого обійдеться де Ларошфуко це кепкування! Але візьміть їх геть! Я вже вдовольнився досхочу.

Міністр заходився вкладати листи назад у мішок, коли раптом на одному з них йому впав в очі сміливий, чіткий почерк мадам де Ментенон. Ніби демон шепнув йому, що в руках зброя проти тієї, одно ім'я якої сповнювало йому серце заздрістю й ненавистю. Якщо в листі будуть якісь іронічні зауваження, то можна навіть тепер, в останній час, відвернути від цієї ханжі серце короля. Лувуа був хитрий, пронозуватий чоловік. Він вмить зрозумів значення цього шансу і вирішив його використати.

— А! — промовив він, — навряд чи треба розпечатувати цього листа.

— Якого, Лувуа? Від кого ще?

Міністр підсунув йому листа. Людовік здригнувся, побачивши напис.

— Почерк мадам де Ментенон! — уривчасто промовив він.

— Так, лист до її небожа, в Німеччину.

Людовік нерішуче взяв листа. Потім раптовим рухом кинув його в купу інших, але зараз же рука його знову простяглась за листом. Обличчя короля зблідло, і краплини поту виступили на лобі. А що як і воно буде таким, як і інші!

Вся душа його була збурена від цієї думки. Двічі він силкувався перемогти свою цікавість, і двічі його тремтячі руки торкались цього паперу. Нарешті він рішуче кинув листа Лувуа.

— Прочитайте його вголос, — наказав він.

Міністр розгорнув листа, розіклавши його на столі. Злоба блиснула в очах царедворця. Якби король зумів як слід прочитати вираз погляду Лувуа, міністр заплатив би за нього своїм становищем.

«Дорогий небоже, — читав Лувуа, — те, про що ви просите в останньому листі, цілком неможливо. Я ніколи не користувалася з ласки короля ради власних інтересів, і так само мені було б важко просити її для моїх родичів. Ніхто не радітиме більше за мене, довідавшись, що вас підвищено до майора, але досягти цього ви повинні тільки хоробрістю та вірністю, а не через мої клопотання. Служити такій людині, як король, є вже нагорода, і я певна, що ви, лишаючись корнетом не досягши вищого чину, будете однаково щиро служити йому. На жаль, — його оточують низькі паразити. Деякі з них просто дурні, як, наприклад, Лозен; інші — шахраї, як покійний Фуке; а деякі, по-моєму, заразом і дурні й шахраї, як Лувуа, військовий міністр».

Читець задихнувся від люті і кілька секунд сидів, мовчки барабанячи пальцями по столу.

— Читайте далі, Лувуа, читайте далі! — сказав Людовік, мрійно втупивши очі в стелю.

«Ми сподіваємось незабаром побачити вас у Версалі. схиленим під вагою лаврів. А поки що прийміть мої щирі побажання швидко досягти підвищення, незважаючи на те, що його не можна досягти зазначеним вами способом».

— Ах! — скрикнув король, і все кохання, що крилось у серці, відбилось в погляді. — Як міг я сумніватись у ній хоча б на одну мить. Інші так знервували мене. Але Франсуаза — чисте золото. Правда ж, прекрасний лист, Лувуа?

— Мадам дуже розумна жінка, — ухильно відповів міністр.

— А як вона добре вміє читати в серцях людей! Хіба не правдиво зрозуміла вона суть моєї вдачі?

— Однак не зрозуміла моєї, ваша величність.

Хтось постукав у двері, і слідом за ним голова Бонтана заглянула в кімнату.

— Архієпископ прибув, ваша величність, — доповів він.

— Дуже добре, Бонтан. Попросіть мадам прийти сюди. А свідкам веліть зібратися в прийомній.

Камердинер швидко зник, а Людовік повернувся до міністра.

— Я бажаю, щоб ви були одним із свідків, Лувуа.

— Чого, ваша величність?

— Мого шлюбу.

Міністр здригнувся.

— Як, ваша величність? Зараз?

— Так, Лувуа, через п'ять хвилин.

— Слухаю, ваша величність.

Бідолашний царедворець з усієї сили намагався прибрати відповідного до події вигляду; цей вечір уже завдав йому чимало неприємностей, а тепер доля хоче примусити його випити останню гірку чашу і бути присутнім при шлюбі цієї жінки з королем.

— Сховайте листи, Лувуа. Останній винагородив мене за інші. Але все ж негідники заплатять за свої послання. Між іншим, як прізвище молодого небожа мадам, якому вона адресувала листа? Жерар д'Обіньї, так?

— Так, ваша величність.

— Призначити його полковником при першій же вакансії, Лувуа.

— Полковником, ваша величність? Та йому ж ще немає і двадцяти років.

— Лувуа! Скажіть, будь ласка, хто з нас голова армії, я чи ви? Бережіться, Лувуа! Я вже попереджав вас раніше. Ось що я скажу вам, мій любий: коли я захочу поставити хоч би й колоду на чолі бригади, ви повинні без вагань підписати папір про призначення. Ясно?