Богдан Жолдак - Нестяма

— О, пробачте, не встиг відрекомендуватися: Шагрей моє прізвище. Оце саме збираюся його змінити на псевдонім Кондратюк. З метою конспірації, — додав він, — знаєте, більшовизм набирає сили. Більшовінізм! А мені треба ще довго жити і чекати, проект бо вимагає незчисленних коштів, гадаю, приватним капіталом його не втілити. Для цього потрібні зусилля цілої держави. Але де таку взяти?

— Адольф, — почув у відповідь тихе, — Гітлер.

— Адольф, — замріявся гімнаст. — Зорі пророкують, що вам треба бути дуже обережним із таким іменем.

— Чому?

— Бачте, вас можуть спіткати велетенські випробування, ба, навіть неочікувана смерть.

— Чому?

— Бо А—дольф у перекладі: анти-щасливий.

Сказав він і, хруснувши гілками, зник.

Більше вони не бачилися. Тому Гітлер серйозно задумався про власне буття — як би подолати його?

— Нахер тобі СРСР? — в риму кричав фон Гудеріан. Він був фельдмаршал і тому міг дозволити це з простим єфрейтором.

— Життєвий простір, — була відповідь.

— Тобі Європи мало? Там того простору, хоч жопою їж, — ледве стримувався танковий геній.

— От бач, — втамував посмішку Гітлер, — ти кричиш СРСР, а не знаєш, що там не сама лише Росія. Хоч би раз на карту глянув.

— На мапу, — виправив його той зверхньо.

— Та хоч би й на мавпу; а там, між іншим, є ще й Україна, — замріяно мовив він.

— То й що?

— Україна — не Росія, — зауважив фюрер.

Гудеріан втратив дар мови. Замість того, щоб захопити вже ту нещасну Москву, вождь наказує повернути сталевий кулак «Мертва голова» на терени України.

— Де таке бачили? Розпорошувати сили, — воєнно-командувач уже ледве сопів.

— Як би тобі пояснити, — милостиво всміхнувся Адольф. — От ти знаєш, що таке провидіння?

— Шо-шо? — не второпав той.

— Ну, звісно, цього у військових академіях не вчать. Так от — оту саму Європу ми всю захопили, бо керувалися саме ним. А якби слухалися твоїх військових мап, — підкреслено натиснув він, — то би й досі товклися в мюнхенських пивницях.

Це був вивірений хід — справжню свою мету він завжди маскував під містику.

Гудеріан пожбурив у куток маршальський жезл і стрімко вибіг з кабінету.

Коли ж захопив Полтаву, то був іще неприємніше здивований, коли його відсторонили спецвійська «Аненербе», що почали прочісувати місто, кинувши всі зусилля на пошуки якогось там Шагрея-Кондратюка, а знайшли лише звістку, що той іще до війни відбув у Москву.

І знову, вдруге, Гудеріана завернули на Москву, і знову сталеві гусениці місили ту ж саму твань і просувалися, гублячи траки, аж доки досягли околиці ненависної столиці. Тих саме вулиць, що були зазначені в «Аненербе», отож воно перехопило командування й наказало іменем фюрера фільтрувати адреси, а потім плюнуть на ту Москву.

Ну? І пертися назад до Смоленська, бо бач, прийшла натирка, що того таки Шагрея-Кондратюка були раніше погнали туди з добровільним ополченням, тобто на убій.

Танкісти змушені були прочісувати смоленських військовополонених, і що? Знайшовши, отримали подяку? Дзузьки, її всю перебрала на себе «Аненербе».

А що дісталося Гудеріанові? Лише новий наказ:

— Усе, к бісу ту Росію, скорочуємо фронти, зосередившись на головному.

— На головному якому? — наважився Гудеріан.

— На провидінні, — почув у відповідь.

Під час сексу Єва Браун вловила в коханцеві якесь занепокоєння.

— Що таке? — урвала фрикції.

— Біда, Євуню, — почула у відповідь.

— Адольф щось пронюхав? — насторожила вульву.

— Якби пронюхав, нас би тут уже не було. Гірше. Сьогодні стоматологи почали геть переробляти мої зуби.

— Навіщо?

— За гітлеровим взірцем.

— Що це значить? — запитала вона, хоча та ж сама здогадка тривожила і її, лише не набула поки конкретної форми.

Річ у тім, що вона таки набачила на власні очі оту льот-чицю-випробовувачку. Еге, нічогенька, лише от біда — кап-у-кап схожа на саму Єву Браун.

Коханці мовчки перезирнулися, бо та правда, яка була постала, не потребувала слів.

Запанувала така тиша між ними, що навіть сюди, у підземелля, долинуло гудіння далеких фронтів.

Отож, дочекавшись, коли Адік наїсться венегетаріан-ського вінегрету і знову подасться в «майстерню», Єва заходилася нишпорити по кутках. І що? Під килимом надибала конверта з дивовижним на перший погляд акварельним малюнком: зображенням розвинутого атлета, на якому було незграбно накреслено сферу з кубом посередині, куди вмальовано в центрі ще й піраміду.

— То ось воно що, — вуста імперської анаконди помертвіли, — так ось воно що: кубатура сфери з пірамідальні-стю, — просичала вона.

І тут бункерами прокотилася новина: фюрер наказав затопити метрополітен