Брати Капранови - Кобзар 2000. Soft

по мастях, акуратненько так, щоб усі картинки видно було, і дивиться собі на чорного. Той почорнів ще більше. А робити нема чого. Він всю капусту щойно виграну від себе відсунув, а Батя тоді каже:

- Пиши розписку.

Той заозирався, мовляв, нема на чому, а Батя порожню карту дістає, яка є в кожній новій колоді, і ручкою пастовою клацає.

Чорний зрозумів, що нема де дітися, взяв ручку, і тут як ливане з неба. Пляж в одну мить річками потік. І блискавка прямо поруч - бабах! Знову сірка прямо в носа, певно, від блискавки. Моторошно, хоч і день навкруги. А чорний, що сидів під парасолькою, вже розписану карту простягнув. Взяв Батя карту, гроші почав складати, і в цей момент знову блискавка прямо в море - бабабах!! В кількох метрах від прибою. Правда, справжньому шпільовому такими зіхерами памороки не заб’єш. Батя акуратно зібрав лаве, а коли підняв голову, поруч вже не було ані чорного, ані його охоронців.

- А розписка? - Спитала я.

Федір Іванович розвів руками.

- Розписка лишилася. Де ж вона дінеться? І гроші, і розписка. Все лишилося.

- А чому ви про цього знайомого в минулому часі говорили? Він що, помер?

Федір Іванович здригнувся:

- Та щоб у вас язик відсох. Живий. Пробачте. - Він акуратно поплював через плече. - Живий, слава Богу.

Двері до відділку раптово розчахнулися, і до кімнати увірвався невеличкий сухуватий хлопчина в короткій куртці і джинсах. За ним тупцював похмурий сержант.

Хлопчина, що всім своїм виглядом і короткою стрижкою тягнув на рецидивіста, пробіг прямо у наш куток, але зупинився на порозі і сказав:

- Слідчий районного управління внутрішніх справ Микитюк.

Я ледь стрималася, щоби не зробити у відповідь кніксен.

- Прошу вас. - Він умостився за столом, а ми з моїм партне-ром вийшли з клітки і стали навпроти.

Сержант простягнув слідчому паспорт Федора Івановича.

- А у вас, - той обернувся до мене, - у вас ніяких документів нема?

- Чому ж нема? - я видобула з сумочки редак-ційне посвідчення і документи про відрядження. - Прошу.

Слідчий швидко продивився мої папери, зупинився поглядом на назві газети і промовисто поглянув на сержанта. Той почав бубонити щось під носа, але слідчий демонстративно разом зі стільцем відвернувся в інший бік і підняв обличчя до нас.

- Вас затримано у зв’язку з заявою громадянина Петровського, вашого сусіда по купе. Він заявив, що ви вдвох, разом з вашим третім співучасником, що їхав у сусідньому купе, заманили його грати в карти і виграли у нього п’ять тисяч із застосуванням шахрайських прийомів.

- Ми? - У мене спочатку відібрало мову, а потім я ляснула себе по колінах і почала реготати мов несамовита. На обличчі Федора Івановича теж промайнула посмішка.

Микитюк деякий час сидів мовчки, а потім повернувся до сержанта.

- Ану, поклич цього Петровського.

За хвилину в приміщенні з’явився лисун. Він виглядав трошки прибитим і наближався до столу невпевненою ходою.

- Так роскажіть нам, громадянине Петровський, як ці двоє по-шахрайському вас обіграли? - Розпочав слідчий. - Якщо ви самі пишете, що вони з вами в карти не сідали.

- Ну вони ето. Я ж написав, що грав той, з сусіднього купе. А ці в наші карти підглядали і з ним перемигувались.

- В чиї це наші?

- Ну, Миколай. Вони його теж обіграли, тільки на п’ятсот рублів.

- Ви давно його знаєте?

- Миколая? Та ні, в дорозі познайомились. А чого це ви проти мене питаєте? Це ж вони нас обіграли. Ви проти них питайте.

Слідчий постукав ручкою по столу:

- Я сам знаю проти кого мені питати. - І посміхнувся краєчком рота. - А де ж цей Миколай? Чому він не заявляє?

Лисун розвів руками:

- Та зник десь. Ми до міліції наче удвойом, а потім раз, а його нема.

Тут втрутилася я, відчуваючи мовчазну підтримку слідчого:

- А в ресторані куди ми вам підглядали? Ви ж без карт грали.

- Миколай сказав, що є такі шулерські способи. - Лисун кинув на мене лютий погляд. - Товаришу слідчий, я ж там усе написав. Поки вони не прийшли, я вигравав. А як сіли в ресторані…

Слідчий раптово його перебив:

- А до міліції звернутися це теж Миколай придумав?

- Ну так в тому то і справа. Він же пізнав його. - Лисун вказав пальцем на Федора Івановича. - Це ж відомий шулерюга. Шаляпін його хвамілія. Він же в розшуку.

- Мірошник, до вашої ласки, - ввічливо нахилив голову мій сусіда. - Федір Іванович Мірошник.

Слідчий розгорнув паспорт і сунув лисому прямо в обличчя:

- Дивись. Тобі все зрозуміло? - Він обернувся до мовчазного колеги. - Сержант! А вам все зрозуміло?

Сержант так і лишився уособленням мовчанки, а лисун трагічно похитав головою:

- Переплутав! І тут я знову не витримала.

- Переплутав? Як це вам подобається? Ти що, не розумієш, що це твій носатий Миколай на пару зі своїм патлатим корєшом обіграли тебе, як останнього фраєра, а ти навіть не допетрав своєю лисою головою, що вони знайомі сто років і перед тобою дурня клеять? А провідник з ними третім був, його ти теж переплутав? Переплутав він! А порядних людей через тебе, ідіота, в клітку садять!

Лисун чи то не помітив, чи не образився на “ідіота”. Він на мить замислився, а потім з ляскотом хлопнув себе долонею по голові:

- Точно! Як я одразу не додумався? Товаришу слідчий, давайте я перепишу заяву на тих двох.

Тут зареготав навіть мовчазний сержант.

Відсміявшись своє, слідчий повернувся до лисуна.

- У мене є для тебе два варіанти. Або я затримую тебе на добу, а потім ще штрафую за азартну гру в громадському місці, або ти ушиваєшся звідси на хрін, щоб ми тебе більше не бачили. І ніяких заяв.

Перед тим як остаточно зникнути, лисун все-таки півхвилини подумав. А ми одразу взялися за речі. Микитюк показово простягнув наші документи сержантові, і той, повертаючи їх нам, через силу вичавив з себе:

- Вибачте.

Слідчий задоволено похитав головою і, не сказавши ані слова, зник за дверима відділку. А Федір Іванович раптом взяв з міліцейського столу надгризену ручку та аркушик:

- Можна, я ваш телефончик запишу?

- Навіщо? - Я мала за правило ніколи на давати свого телефона випадковим знайомим.

- Як це, навіщо? Ну добре, давайте для початку кави десь поп’ємо. Треба ж ваш гонорар обговорити. За книгу… І взагалі.

Вже вдруге за останню добу ми сиділи в ресторані, тільки тепер це був