Тарас Григорович Шевченко - Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2

— слов’янофільський журнал, виходив у Москві в 1856–1860 рр.

206

Багряниця — тут — у значенні парчевої матерії, з якої шили ризи, всілякі покривала для церковного вжитку тощо.

207

Явлені — чудотворні ікони.

208

Ликера — Ликера Іванівна Полусмак, колишня кріпачка чернігівських поміщиків Макарових, на той час — вільнонаймана служниця знайомих Шевченка в Петербурзі. Шевченко мав намір побратися з Л. Полусмак. Карташевські, Макарови, Білозерські не радили поетові, бо вона, мовляв, нерівня, і настроювали дівчину проти нього. Це й відбилося у змісті твору. Влітку 1860 р. Шевченко намалював портрет Ликери Полусмак.

209

Макаров, Микола Якович (І828—1899) — син чернігівського поміщика. У зв’язку із справою Петрашевського був засланий до Петрозаводська, згодом служив у міністерстві фінансів. У його сестри — В. Я. Карташевської — служила Л. Полусмак. На 27–28 липня Шевченко призначив сватання. Однак воно не відбулося. Десь у середніх числах вересня між ними стався розрив. Під враженням цього Шевченко і написав свій вірш.

210

Недосвіт — ранковий мороз.

211

Л. — Ликера Полусмак. Незважаючи на розрив, викинути її з серця відразу поет не міг, адже це була його остання спроба одружитись, створити свою сім’ю, про яку він так палко мріяв. Тепер його заповітна мрія стала тільки сном, минулим, про яке він говорить з винятковою щирістю і жалем.

212

Саул — перший цар ізраїльсько-іудейського царства (XI ст, до н. е.), за біблійними легендами, прийшов до влади при підтримці пророка Самуїла. Біблійний сюжет про Саула переосмислюється Шевченком в плані гострої антисамодержавної сатири. Дехто в образі Саула бачить натяк на Миколу І.

213

Маги, бонзи, жерці — служителі культу різних релігій.

214

Самуїл — за біблійною легендою, іудейський пророк.

215

Єлей (грецьк.) — як правило, оливкова (або взагалі рослинна) олія, що вживається для церковних потреб, зокрема, під час урочистих відправ.

216

Веніамінові внучата. — Саул походив з роду Веніаміна, молодшого сина біблійного пророка Іакова.

217

Давид — другий після Саула цар Ізраїлю.

218

Сука — Мова йде про вдову-імператрицю Олександру Федорівну, дружину Миколи І, матір Олександра II, що відзначалась особливо реакційними заходами. Цим віршем Шевченко відгукнувся на її смерть (померла 19 жовтня 1860 р.). Сатиричний портрет цього «солдата в спідниці» поет подав ще в поемі «Сон» (1844).

219

Ідуть задрипані дівчата — вихованки дитячих притулків.

220

Женуть до матері байстрят — Вірш написаний під враженням сцени, яку поет спостерігав під час похорону Олександри Федорівни; «отдать последний долг» вигнали і дівчаток з дитячих притулків, патроном яких була померла цариця.

221

Доїжджачі — панські слуги, на обов’язку яких було вигодовувати мисливських собак і водити їх на полювання. Шевченко мав тут на увазі панів, які підтримували політику царизму.

222

Апостольська брама — брама коло церкви Петра і Павла в Петропавловській фортеці на острові посеред Неви.

223

Галагани — давній рід українських козацьких старшин. За часів Шевченка були багатими поміщиками-кріпосниками. З Григорієм Галаганом поет був особисто знайомий.

Киселі — давній український шляхетський рід. Адам Кисіль під час визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі (1648–1654), зрадивши народ, був на службі в польського короля.

Кочубеї — давній рід українських старшин, поміщиків-кріпосників, що походив від татарина Кучук-бея. З офіцером князем П. Кочубеєм поет був особисто знайомий. Нагаями поет іменує Кочубеїв, щоб підкреслити їх татарське походження.

224

Роздавить вашого кумира… — тобто царя Олександра II.

225

Надія Василівна Тарновська, знайома Шевченка з 1843 р.; сестра поміщика В. В. Тарновського, власника маєтку в с. Потоки на Київщині.

226

Кума моя — Надія Василівна Тарновська.

227

В Петрополіськім лабіринті…— тобто на вулицях Петербурга; Шевченко називає його Петрополісом.

228

Ходімо, куме в піраміду… — Тут йдеться, очевидно, про Петропавловський собор, в якому ховали російських імператорів.

229

Жрець Ізіди — єгипетський священик, служитель культу богині Ізіди.

230

Бортнянський, Дмитро Степанович (1751–1825) — відомий російський композитор, народився на Україні.

231

Це останній Шевченків твір, поет писав його тяжкохворим, ледве стримуючи біль у грудях. Перша половина вірша написана 14 лютого, друга—15 лютого 1861 р. А 26 лютого (ст. ст.) вранці серце великого поета перестало битися.

232

До Ескулапа на ралець. — Ескулап (Асклепій), за античними віруваннями, — бог, який нібито повертав людям здоров’я. Пізніше — іронічна назва лікарів. Ходити «на ралець»— іти до когось з подарунком.

233

Xарон — міфічний перевізник душ померлих до підземного царства через річку Стікс.

Парка-пряха. — Парки, за античною міфологією, — богині людської долі, три сестри-бабусі, що пряли нитки людського життя; коли нитка обривалася, — людина вмирала. Звідси вислів: «На тонку пряде».

234

Флегетон — річка, що нібито, як і Стікс, відділяє потойбічний світ, підземне царство від світу земного, сповненого людською суєтою.