Чак Паланік - Чарівна ти

Пенні й відчувала якесь збудження, то лише на інтелектуальному рівні. Тедові стогони та здригання слугували доказами того, що вона досягла майстерності у стимулюванні людських задоволень. Вона бачила стількох жінок, яких так само стимулювали. Вульгарно маніпулювали. Було приємно бачити, що вона здатна аналогічно впливати на чоловіків. В одному Макс мав рацію. І йшлося не про боротьбу хлопчаків проти дівчат. Ішлося про те, що розуміння власного тіла давало владу над іншими. Колись Пенні сама була плазуючим, стікаючим слиною об’єктом експерименту. Сьогодні ввечері вона перетворилася на майстра. Тепер вона керувала процесом.

Вона вправно стиснула сім’яносні канали задля того, щоб стримати сперматогенез. Пенні Гарриґан більше не була тремтячим шматком м’яса, що очікує, коли його стимулюватимуть. Попри фіолетове пір’я, вона була незрівнянною сексуальною чаклункою. Кожним дотиком контролювала серцебиття молодого адвоката та його температуру. Він хапав ротом повітря. Серце билося зі швидкістю 197 разів на хвилину. Тазове дно Теда капітулювало, й Пенні майстерно ввела яскраво-рожевий фалос, який обрала з величезної колекції Монік. Використовуючи продукт за номером 371, «Любовну паличку “Ромашка”», вона вбивала п’янку суміш у кишечник свого приятеля. Подібні маніпуляції швидко викликали у Теда вимушену еротичну кому — його внутрішня температура впала до 27 °С, розширені зіниці не реагували — і Пенні довелося приводити його до тями, роблячи штучне дихання. Як Макс доводив її до смерті, а потім знову повертав до життя, Пенні воскресила Теда словами:

— Не помирай. Тепер, коли тобі відомо, яку радість може дарувати тіло, чіпляйся за своє нікчемне життя.

Раніше Тед не стикався з подібним сексом. Знався лише на сексі, що був відомий «Сігмі Чі». Він не вивергнув. Ніжний тантричний дотик подавляв сім’яну артерію. Замість виверження гарячого сім’я на кінчику його виснаженого середнього розміру члена тремтіла єдина дорогоцінна краплина сім’яної рідини. Цю краплину Пенні граціозно змахнула кінчиком пальця й спробувала на язик. Вона мала звичайну фруктову солодкість, притаманну сім’яній рідині, яку виробляють залози Купера, але за нею причаївся тонший відтінок аромату.

Пенні бачила, як робила Баба, тому почала смоктати та облизувати палець, намагаючись увібрати кожен нюанс краплини. Відчула, як у неї по-хлопчачому закоханий Тед. Розгледіла мрії про їхнє одруження та великий виводок дітлахів, з народженням яких не будуть відкладати. У цій єдиній краплині залозистої секреції вона відчула присмак мешканця передмістя, породистого ірландського сетера, мінівена на сім місць. Він знаходився у тих самих вузьких рамках чоловічих мрій, як і вона в рамках мрій жіночих. За всіма цими подробицями причаїлося щось більш невловиме. Вона прицмокнула губами, смакуючи останні натяки. Врешті-решт її смакові сосочки розпізнали головний компонент аромату. Сором.

Втомлений Тед розпластався на скуйовдженому ліжку та з острахом подивився на Пенні. Навіть зараз вона продовжувала змащувати бальзамом із потовчених п’явок запалену шкіру його мошонки.

Правда цієї рідини шокувала Пенні. Але вона не обманювала. Лукаво посміхаючись Тедові, Пенні промовила:

— Тепер я знаю твоє найпотаємніше. Немає потреби ховатися. — Коли вона промовила ці слова, переляканий Тед заплющив очі.

— Я нікому не розповім… — пообіцяла вона. — Але ж ти не навчався у Йєлі, чи не так?

І тут амбіційний молодий адвокат розплакався.

Під присягою вона говорила правду і тільки правду за тих, хто говорити не міг, — за Алюет та Кларіссу. Вона говорила за ті юрми обірваних жінок уздовж П’ятої авеню. Коли Пенні увійшла до залу суду, оглянула присутніх — запанікувала. Серед присяжних не було жодної жінки. Як не було їх і серед репортерів та глядачів на гальорці. Усі присутні були чоловіками. Хвилююче та принизливо було опинитися єдиною жінкою. Вона затрималася в дверях на хвилину довше, саме настільки, щоб прикути до себе погляди всіх присутніх. Усі замовкли. Пенні розуміла, що виглядає приголомшливо, кожен її м’яз — підтягнутий. Дівчина підняла доглянуту руку з манікюром і провела по блискучому волоссю, трохи похитала головою з боку в бік — довгі густі пасма підстрибнули та заблищали. Кожен із присутніх дивився на неї, а вона не дивилася ні на кого.

Пенні примусила себе зробити крок; присутні не зводили з неї поглядів. Їхня ненависть огортала її, мов липка розгарячена імла, поки вона йшла до місця позивача.

До залу суду, кульгаючи, увійшов Бриллштейн. Рани, що він отримав, погано гояться у похилому віці й досі викликають страждання. Він здригнувся, повільно опустився на своє місце поряд із Пенні, зиркнув на неї почервонілими очами. Між ними опинився лише Тед. У конторі погодилися, що ставити Пенні питання, коли вона буде давати свідчення, має більш юний адвокат. Перелік свідків, яких планувалося викликати до суду, був коротким, бо Тед вирішив дослідити в суді в якості доказів блокноти Максвелла.

У коридорі пролунали голоси. Усі присутні в залі суду повернули голови на крики. Чоловічі голоси вигукували:

— Максвелле, ви й досі кохаєте Алюет?

Чоловічий хор вторив:

— Як на вас вплинуло самогубство Кларісси? — Це майже нагадувало сцену, свідком якої стала Пенні в фойє «Бі-Бі-енд-Бі», коли з ліфту вийшла Алюет Д’Амброзія. Зараз десятки журналістів та блогерів змагалися за увагу Максвелла. Вони тримали камери телефонів над головами, щоб зафільмувати, як він входить до судової зали.

Пенні його не бачила — надто щільно його відгороджував натовп охоронців у синіх костюмах. Але вона бачила його зображення на крихітних екранах камер, які знімали з різних боків. Макс був у костюмі від Ральфа Лонера, приглушених тонів, більш доречному на весіллі або похоронах. Бліді руки пусті — жодної ознаки пульту, за допомогою якого він катує всіх, у кого імплантовані диявольські нанороботи «Чарівної ти». На його безкровних губах грала замріяна посмішка.

Пенні вдягнула стильний брючний, з міцної тканини костюм від Джіл Сандер. Вона не могла ризикувати зі спідницею або сукнею. Дівчина не мала жодного бажання повторити трагічний фатальний стриптиз, який виконала Алюет на сцені Кіноакадемії під час церемонії вручення «Оскара». Вона спершу розмірковувала над тим, щоб потайки, на кшталт президента Хінд, пронести пістолет у сумочці від «Прада», але вбивати Макса надто пізно. У залі суду посилена охорона.

Шлейф репортерів переслідував Макса до самого його місця за столом відповідача. Там один із адвокатів притримав для нього стілець, і Макс кинув побіжний погляд у бік Пенні. Навіть з такої відстані Пенні відчувала, що Максова поведінка сьогодні така ж стримана та прохолодна, як його руки. Де й поділася м’яка усмішка, дбайливість, яку він демонстрував на побаченнях. Куди зник чоловік, який умовляв її поділитися своїми страхами? До того ж було