Хеннінг Манкелль - Італійські черевики
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перебування на морі завжди вселяє у мене спокій. Ганс Люндман мав старий перероблений рибальський човен, що повільно просувався морем. Інколи він мусив поспішати, виконуючи свою роботу, проте він ніколи не поспішав у інших випадках.
Ми причалили до пірса. Було сонячно й тепло: прийшла весна. Але, здавалось, не для мене. Я стояв по той бік невидимого паркану, що відгороджував мене від набубнявілої зелені.
— Біля Зітхань стоїть човен, — сказав я. — Пришвартований. Він крадений.
Він зрозумів.
— Ми знайдемо його завтра, — мовив він. — Я випадково патрулюватиму неподалік. Особа злодія невідома.
Ми потисли руки.
— Вона не повинна була померти, — сказав я.
— Ні, — сказав Ганс Люндман. — Не повинна була.
Я залишився стояти на пірсі й дивився, як він випливає з бухти. Він підняв руку на прощання і зник.
Я сів на лавці й ще довго не повертався до будинку, двері якого були розчинені навстіж.
3
Дуби цьогоріч зазеленіли на диво пізно.
У своєму бортовому журналі я записав, що великий дуб між повіткою для човнів та розвалинами бабусиного та дідусевого курника розпустився лише 25 травня. Великий дубовий гай коло бухти на півночі острова, яка бозна-чому завжди називалася Сваркою, вкрився листям на декілька днів скоріше.
Кажуть, що держава посадила дуби на місцевих островах на початку 1800-х років, щоби мати деревину для будівництва військових кораблів у Карлскруні. Якось, коли я ще був малим, у дерево в гаю влучила блискавка. Пригадую, як дідусь спиляв рештки стовбура. Те дерево посадили у 1802 році. Це сталося за Наполеона, розповідав дідусь. Тоді я ще не знав, хто такий Наполеон, але зрозумів, що це було дуже давно. Ті річні кільця потім супроводжували мене все життя. За життя Бетховена той дуб був лише невеликим деревцем. Коли народився мій батько, дерево було вже високим.
Звичайно для цих островів літо приходило декілька разів. Ніколи не можна бути певним, коли воно вже насправді розпочалось. Проте я майже не замітив його, не беручи до уваги коротких записів, які я змушував себе вести щодня. Зазвичай відчуття самотності відступало з приходом тепла, але не цього року. Я сидів у хатині в оточенні мурашника, гострого меча та Сіминої напівпорожньої сумки.
Я тоді часто розмовляв по телефону з Аґнес. Вона розповіла, що похорон відбувся в церкві Моґата. Окрім Аґнес і двох дівчат, яких я зустрів у її притулку, Міранди та Аїди, на похорон прийшов ще й дуже старий чоловік, який назвався Сіминим далеким родичем. Він приїхав на таксі і був такий ветхий, що Аґнес боялася, що він помре. Їй так і не вдалось до кінця встановити його родинний зв’язок із Сімою. Може, він її з кимось переплутав? Коли Аґнес показала йому фотографію Сіми, він не був певен, чи впізнає її.
Але чи не однаково, як сказала Аґнес. Церква мала би бути переповнена людьми, які прийшли попрощатися з цією юною особою, яка так ніколи і не змогла розкрити свої таланти і дослідити світ, який мав бути відкритий для неї.
На віці труни лежав букет червоних троянд. Одна парафіянка, що взяла з собою на органну трибуну неспокійну дитину, заспівала декілька псалмів, Аґнес виголосила невелику промову і попросила священика не говорити зайвого про милосердного та всевидющого Бога.
Коли я почув, що могила лише пронумерована, то запропонував оплатити нагробний пам’ятник. Одного дня Янсон доставив мені листа від Аґнес із рисунком пам’ятника. На ньому мали бути зазначені ім’я та роки життя дівчинки, а зверху, як вона задумала, зображення троянди.
Того ж вечора я зателефонував до неї і запитав, чи не можна замінити троянду на самурайський меч. Вона зрозуміла, що я мав на увазі, і відповіла, що теж над цим думала.
— Але це викличе незгоду, — мовила вона. — А я не маю сили боротися за право вирізьбити меч на Сіминому пам’ятнику.
— А що робити з її речами? З мечем та сумкою?
— А що в сумці?
— Білизна, штани й светр. Порвана карта Балтійського моря та Фінської затоки.
— Я заберу ці речі. Хочу побачити твій дім. І передовсім ту кімнату, в якій Сіма, плачучи, різалась.
— Я вже сказав, що повинен був спуститися до неї. Я завжди шкодуватиму, що не зробив цього.
— Я тебе ні в чому не звинувачую. Я лише хочу побачити місце, в якому вона почала помирати. Місце, в якому настала її смерть, я вже бачила разом із тобою.
Вона хотіла відвідати мене в останній тиждень травня, проте щось стало їй на заваді. Ми двічі домовлялись про час. Спершу втекла Міранда, а потім вона захворіла. Коли розпустились дуби, її ще так і не було. Меч та сумку з Сіминими речами я поклав у кімнаті з мурашником. Однієї ночі я прокинувся від сну, в якому мурахи почали будувати мурашник довкола меча та сумки. Я прожогом кинувся вниз по сходах і розчинив двері. Але мурашки всього лише повільно завойовували стіл із білою скатертиною.
Я переставив Сімині речі в повітку для човнів.
Одного дня Янсон, наче мимохідь, розповів про те, що нещодавно біля Зітхань берегова служба знайшла крадений катер. Я зрозумів, що Ганс Люндман дотримав свого слова.
— Одного дня вони починають нападати, — сердито сказав Янсон.
— Хто вони?
— Гангстери. Вони сунуть звідусіль. Як від них захиститись? Брати човна й тікати у відкрите море?
— І що їм тут робити? Хіба тут є що красти?
— Вже на саму думку про це в мене підскакує тиск.
Я приніс тонометр із повітки для човнів. Янсон ліг на лавку. Після того, як він полежав п’ять хвилин, я зміряв тиск.
— Чудово, сто сорок на вісімдесят.
— Ти, напевно, помилився.
— Тоді тобі слід звернутись до іншого лікаря.
Я зайшов у повітку для човнів і простояв у темряві, аж доки не почув, як Янсон віддаляється від пірса.
Після того, як розпустились дуби, я взявся за свого човна. Знявши тяжкий брезент, — на це пішло чимало сил, — я знайшов мертву білку в кільсоні. Я здивувався, адже ніколи раніше не лише не бачив білок на острові, а й не чув про них від інших.
Човен був у набагато гіршому стані, ніж я припускав. Після ґрунтовного дводенного огляду та ремонту пошкоджень я був ладен покинути це діло, ще й як слід не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Італійські черевики», після закриття браузера.