Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

— Пішов? — перепитав він.

— Так. Я більше не хочу бути чарівником.

— Хм?.. — Голден продовжував жувати. — То ти, значить, вирішив піти від Майстра Хемлока? Кинути заняття? А дозвіл у нього ти отримав?

— Ні, я вирішив піти сам. І ніякого дозволу він мені не давав.

Батько продовжував повільно-повільно жувати, не піднімаючи очей від столу. Діамант вже бачив одного разу на його обличчі такий вираз — тоді один з лісників повідомив йому про страшну хворобу, яка вразила каштанові гаї; і потім ще раз — коли Голден виявив, що продавець мулів здорово його обдурив.

— Хемлок хотів, щоб я відправився в Школу Чарівників на острів Рок і вчився там у Майстра-Заклинателя. Він навіть збирався написати рекомендаційного листа. Але я все-таки вирішив не їхати.

Голден ще деякий час мовчав, як і раніше дивлячись до себе в тарілку, потім запитав:

— Чому?

— Це зовсім не те, чому я хотів би присвятити своє життя.

Знову повисло важке мовчання. Голден глянув на дружину, яка стояла біля вікна, прислухаючись до залетілої в кімнату тиші, і перевів очі на сина. Поступово вираз його обличчя почав змінюватися: дивна суміш гніву, розчарування, збентеження і поваги поступалася місцем розумінню, співчуттю; він мало не підморгнув синові.

— Ясно, — промовив він. — І що ж, по-твоєму, тобі потрібно в житті?

Діамант відповів не відразу. І голос його був рівний, коли він нарешті сказав, не дивлячись, однак, ні на матір, ні на батька:

— Ось це все. Те, що мене тут оточує.

— Ха! — вигукнув Голден. — Ну що ж, я, чесно зізнатися, дуже цьому радий, синку! — І він за один захід проковтнув пиріжок зі свининою. — Стати чарівником, відправитися на острів Рок — все це, звичайно, заманливо, але ніколи не здавалося мені справжнім заняттям для дорослого чоловіка. А вже якщо зовсім відверто, то, якби ти там залишився, у мене би просто руки опустилися. Для чого все це було б тоді потрібно? Моя справа, якій я присвятив все життя? Нажите багатство? Адже якщо ти дійсно залишишся, наша справа розвиватиметься, розумієш? Розвиватиметься! Так… Але, послухай, невже ти втік від Хемлока? Він взагалі-то знав, що ти збираєшся їхати?

— Ні. Але я йому обов'язково напишу. — Все це Діамант сказав своїм новим, рівним голосом.

— І він не розсердиться? Кажуть, чарівників нічого не варто розсердити. Надто вони горді.

— Він і так вже напевно сердиться, — сказав Діамант, — але мені він нічого поганого не зробить.

Так воно і виявилося. До того ж Майстер Хемлок, страшно здивувавши Голдена, повернув йому рівно дві п'ятих тієї суми, яку отримав в сплату за навчання Діаманта. У тому ж пакеті — його передав Голдену один з погоничів, які возили дошки для обшивки кораблів в Південний порт, — був лист, адресований Діамантові. У цьому листі було всього кілька слів: «Справжнє мистецтво вимагає чесного і відданого серця». Замість імені адресата на конверті була зображена ардична руна «верба», а замість підпису — руна «Хемлок», у якої було два значення: «болиголов» і «страждання».

Діамант сидів у себе в кімнаті нагорі, на залитій сонцем м'якій постелі, і слухав, як співає його мати, займаючись якимись своїми домашніми справами. Він тримав у руках лист чарівника і без кінця перечитував написану ним фразу і дивився на дві руни. Та холодна і спокійна повільність, що охопила його розум і душу вранці на березі річки в заростях верболозу, цілком дозволяла йому прийняти ляпас чарівника. Хемлок був правий. Ніякої магії. Ніколи більше. Та він, власне, ніколи особливо і не прагнув до знання магічних мистецтв. Все це було для нього лише грою, в яку вони так весело грали разом з Темною Розою. Навіть імена Справжньої Мови, які він вчив у будинку чарівника, розуміючи всю вкладену в них силу і красу, він запросто міг забути, міг дозволити їм стертися з пам'яті. Він не сприймав цю древню мову як рідну.

Слова цієї мови він міг вимовляти легко, тільки спілкуючись з Темною Розою. Але її він втратив. Сам відпустив її. А двоєдушні, як казав Хемлок, не можуть знати Мови Творення. Усе. Відтепер він буде говорити тільки на мові боргів і вигоди: отримувати і витрачати, підраховувати доходи і витрати…

І нічого іншого він собі не дозволить. Ніяких колишніх ілюзій, ніяких камінців, які перетворюються в метеликів, ніяких дерев'яних пташок, здатних літати і співати по-справжньому хвилини дві-три. І, якщо чесно, вибору у нього немає. Для нього завжди існував тільки один шлях.

А Голден був неймовірно щасливий. Це була абсолютно несподівана радість. «Ну ось, наш старий придбав-таки свій скарб назад, — сказав один з його погоничів-лісників. — Весь так і світиться! І справді, як новенький золотий!» Голден, правда, не підозрював про те, що «світився», і думав лише про те, наскільки світлим стало тепер його життя. Він встиг-таки купити гай над селищем Рече, і віддав за нього, треба сказати, чимало, зате він принаймні не дістався старому Лоубау з Істхілла, а їм з Діамантом, і ним тепер можна буде як слід зайнятися. У цьому гаю крім каштанів росли також відмінні сосни, які можна зрубати і продати на щогли, рангоутне дерево і корабельну обшивку, а замість них посадити ще каштанів. І з часом цей гай буде не гірше за його старий і знаменитий Великий Гай, серце його каштанового королівства. Згодом, звичайно. Дуб і каштан не здатні вирости за два тижні, як горобина або верба. Але час поки ще є. Поки ще є. Хлопчику ще тільки сімнадцять, а йому самому всього сорок п'ять! Він — чоловік в розквіті років. За час відсутності сина він, правда, вже встиг відчути себе старим, але це все дрібниці. Ні, силоньки у нього ще вистачить!.. А заодно з соснами в новому гаї потрібно зрубати і всі старі каштани, вже не здатні плодоносити. У них теж деревина непогана, для меблевиків, наприклад, дуже навіть підходяща.

— Так, так, так, — говорив він дружині, потираючи руки, — ти, мабуть, теж тепер все в рожевому світлі бачиш, га? Як же, твій дорогоцінний хлопчик додому повернувся! Зіниця твого ока! Ну що, мила, більше хандрити не будеш?

Т'юл тільки посміхалася у відповідь і гладила чоловіка по руці.

Але одного разу вона раптом сказала:

— Це чудово, що наш хлопчик нарешті повернувся, але… — і Голден тут же перестав її слухати. Він вважав, що матері народжені на світ, щоб турбуватися про своїх дітей,