Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Біля будинку вона побачила чоловіка середнього віку з підстриженою охайною бородою, він готував сітку. Вона звернулась із проханням і до нього.

— Мені дуже потрібно потрапити до Денлогу! — до цього вона намагалася не акцентувати на своєму походженні. — Розумієте, я не з вашого часу! Мені потрібно знайти чарівника Мерліна, щоб повернутися у двадцяте століття! А поки мені дуже потрібно переправитися річкою!

— Я все чудово розумію! Але я що схожий на самогубця?! Ліси біля тієї річки ліси кишать бандитами! Переправа буде небезпечною! — відповів рибалка.

— Але я хочу додому! — насупилася Рада.

— А я хочу жити! Думаєш, ти така одна? Після того, як у часі з'явилася Тріщина, до нас прибуває надто багато таких мандрівників з минулого!

— Я з вашого майбутнього! Ну, будь-ла-со-чка! Давайте я вам заплачу́! — не витримавши, Рада заплакала. — Що ви хочете, щоб я зробила для вас? Я тут зовсім одна, у чужому часі!

— Не плачте, дівчино! Все буде добре!

Але сльози не закінчувалися. Суходолом її ніхто не захотів вести. По річці її ніхто не хоче вести. Вона вже намагалася пропонувати гроші, щоб знайти хоч когось, щоб довезли її до Денлога по суші. Навіть якщо це буде довше. Але долі знається було треба, щоб єдиним шляхом залишалася річка.

— Ну добре! Будь що буде! — махнув рибалка. — Тільки гроші наперед! Якщо я не повернуся, то хоч моїй родині буде на що жити!

Рада здригнулася від його слів. Вона щиро сподівалася, що все обійдеться. Дорога планувалася не довгою, до вечора їй обіцяли, що вона буде у Денлогу. 

Коли спека спала, рибалка приготував човен. Притримуючи сукню, Рада обережно сіла в нього.

Вже через годину дівчина зрозуміла, чому місцеві не люблять цю частину ріки. По обидва боки від неї густо росли ліси. Рада з острахом дивилася у темряву між дерев. Це було чудове місце для розбійників.

Розмістившись у носі човна, Рада притиснула до себе сумку з родовою книгою. Поки вони пливли, рибалка прийнявся розпитувати дівчину.

— Звідки ти родом?

— Я народилася на планеті Земля! — відповіла Рада, все ще роздивляючись ліс.

— Ти з іншої планети? — здивувався рибалка. — Хіба така є?

— Так! Вона дуже далеко від Аладеї! На початку двадцятого століття між планетами побудують Коридор!

Рада дуже багато розповіла рибалці про свій час. Вони пливли вже дві години. До заповітного міста Денлог залишилося стільки ж. Раптом  із лісу просвистіла стріла і встромилася в бік човна. Рада завмерла, готова будь-якої миті захищатися. За деревами вона виразно бачила чиїсь силуети.

Рибалка, що її перевозив, почав гребти швидше. Але наступна стріла потрапила йому в шию, і він впав у воду, ледь не перевернувши човен. Рада злякано скрикнула. Вона вже готувалася вистрілити в бандитів заклинанням, але хтось був швидшим. 

Дівчина скрикнула, коли щось врізалося їй в груди, викинувши з човна. Течія швидко підхопила її тіло.

____

Дорогі читачі. У книзі сталися невеликі зміни. Деякі розділи я змінила місцями, а дещо прибрала. Пізніше додам відредаговані інші розділи. З важливого, далі Альбрехт майже не згадує свою дружину, але думає про Клару. Це через те, що у минулій версії він не встиг одружитися і пройшло небагато часу після того, як Клара на ярмарку повідомила про своє весілля.  Тому ці його згадки просто опускаємо. Альбрехт все ще не налаштований розмовляти з кимось про своє життя і тим паче казати, що він знає хто такий Мерлін-Емріс. Він звинувачує себе у знищені Рамплура, а коли бачить що він не може чаклувати то це тільки посилює його депресію. Через нього знищили місто, а він виявився ні на що не здатним.