Донна Тартт - Таємна історія

— То навіщо туди їхати?

— Бо в моїй квартирі гармидер і я живу в нього, доки не знайду прибиральника. Може, ти знаєш яку-небудь надійну службу? Френсіс каже, що коли він останнього разу винаймав когось через бюро в місті, то в нього поцупили дві пляшки вина й п’ятдесят доларів із шухляди.

Щоб утриматися від зливи запитань до Генрі по дорозі в Північний Гемпден, я просто стулив рота, аж доки ми дісталися пункту призначення.

— Я впевнений, що його немає вдома, — промовив він, відчиняючи парадні двері.

— А де ж він?

— З Банні. Повіз його сьогодні на вечерю до Манчестера, а потім вони збиралися сходити в кіно, яке він хотів побачити. Хочеш кави?

Квартиру Френсіс винаймав у потворному будинку сімдесятих років, що був у власності університету. Помешкання такого типу були всамітнені та просторіші, ніж будиночки з дубовими підлогами, що правили нам за гуртожитки в студмістечку, і, як наслідок, більш популярні. За це довелося розплачуватися лінолеумом, кепсько освітленими коридорами і простою сучасною сантехнікою, наче в дешевому готельчику Holiday Inn. Френсісові, мабуть, було байдуже. Із заміського будинку він перевіз сюди свої меблі, але добирав їх недбало, тому в житлі панувала осоружна еклектика з м’якими фотелями, світлими й темними тонами дерева.

У результаті пошуків стало ясно, що Френсіс не тримав ані кави, ані чаю («Йому б у продуктовий сходити», — прокоментував Генрі, заглядаючи через моє плече в чергову пустотілу тумбочку), зате мав пару пляшок шотландського віскі та мінералку Vichy. Я добув трохи льоду й пару келихів, тому, клацаючи закаблуками по білім лінолеуму цієї примарної пустки, ми рушили в напівтемну вітальню, прихопивши із собою двохсотку престижної марки Famous Grouse.

— Отже, ви нікуди не полетіли, — промовив я, коли ми остаточно вже знайшли собі зручні місця, а Генрі розлив по келихах трунок.

— Ні.

— Чому ні?

Генрі зітхнув і потягся в нагрудну кишеню по сигарету.

— Гроші, — промовив він, і сірник яскраво чиркнув у присмерку. — Розумієш, у мене немає трастового фонду, як у Френсіса. Тільки щомісячні виплати. Їх набагато більше, ніж мені потрібно на щоденні витрати, тому за кілька років я заощадив чималу суму на банківському рахунку. Але його добряче підчистив Банні. І зібрати більш ніж тридцять тисяч доларів мені нізащо не вийшло б, навіть якщо продати автомобіль.

— Тридцять тисяч доларів — це купа грошей.

— Так.

— Навіщо тобі стільки?

Генрі видихнув димне кільце, одна половина якого потрапила в жовте коло світла під лампою, а друга — злилася з навколишньою темрявою.

— Бо ми не збиралися повертатись, — пояснив він. — У жодного з нас немає робочої візи. Скільки б ми з собою не прихопили, цього мало вистачити на чотирьох людей протягом тривалого часу. Через певний період, — підняв він голос, намагаючись відохотити мене від спроб його перебити, хоча я, по суті, навіть не намагався, а тільки видавав шумні звуки на знак подиву, — через певний період ми б мали покинути й Буенос-Айрес. Ми не збиралися в ньому осідати, а тільки використати як транзитний пункт.

— Що?

— Якби в нас вистачало грошей, то, мабуть, ми одразу б відлетіли до Парижа чи Лондона. Якого-небудь крупного порту, звідти вже до Амстердама й тільки з часом — у Південну Америку. Нас таким чином стало би складніше відстежити. Але грошей на це нам не вистачало. Тому був задіяний альтернативний маршрут — в Аргентину, а потім манівцями в Уругвай — воістину небезпечну й нестабільну країну, як на мене. Але вона добре підходить нам. Мій батько там трохи займається будівельним бізнесом. Так що нам знайшлося місце пожити.

— І він у курсі про все це? — поцікавився я. — Ну, твій батько?

— Поступово дізнався б. Власне, я збирався просити тебе зв’язатися з ним, коли ми були б уже на місці. Навіть якби сталося щось непередбачуване, мій батько зміг би допомогти й навіть витягнув би з країни, якби виникла така потреба. У нього чимало знайомих у тамтешніх краях. Зокрема в уряді. А так ні, ніхто би про нас більше не знав.

— І він би пішов заради тебе на таке?

— Ми з батьком і справді не дуже близькі, — промовив Генрі, — але інших дітей у нього немає. — Він допив своє віскі й поторохтів кубиками льоду в склянці. — Хай там як. Може, готівки й не вистачало, але з кредитними картками в мене все в ажурі, тому лишалась одна маленька проблемка: зібрати суму в готівці, якої вистачило б на перший час. Тут ми підключили Френсіса. Ти ж, мабуть, знаєш, що вони з матір’ю живуть на виплати з трастового фонду. Але, крім цього, у них є право щороку знімати до трьох відсотків від його основної суми, що приблизно дорівнює ста п’ятдесятьом тисячам доларів. Зазвичай до цього не доходить, але суто теоретично будь-хто з них при нагоді може скористатися такою можливістю. Довіреними особами є представники юридичної фірми з Бостона. Зранку в четвер ми виїхали із заміського будинку, заскочили на пару хвилин у Гемпден, підібрали двійнят, мої речі й усі разом вирушили до Бостона. Там ми оселилися в готелі Parker House. Милий заклад, чув про нього? Ні? В ньому зупинявся Діккенс, коли відвідував Америку. Ну коротше. У Френсіса була призначена зустріч із адвокатами, а двійнята мали ще вирішити якісь там свої проблеми з паспортами. Із країни виїхати не так просто, як можна подумати. Довелося багато планувати. Але про все подбали, ми вилітали наступного вечора, і здавалося, нічого вже не могло піти не так. Ми трохи переймалися за двійнят, але навіть якби їм довелося в результаті чекати додаткові десять днів, це б не становило проблеми. Вони просто прилетіли б пізніше. У мене й самого залишалися деякі справи, ну а Френсіс переконав мене, що питання грошей — це простий похід у центр міста й підпис на кількох папірцях. Його матір би, звісно, потім про все дізналась, але що вона вдіє, коли його вже не буде в Штатах? Але Френсіс не повернувся в призначений час, спізнюючись спочатку на три години, потім — на чотири. Прийшли двійнята, ми замовили обід у номер, аж раптом у кімнату ввірвався майже істеричний Френсіс. Виявилося, що всі гроші на цей рік з основного рахунку вже зняла його мати. Не встиг він початись, а вона вигребла все до цента й не сказала про це синові. Це виявилося неприємним сюрпризом. Ще прикрішими були обставини. Він спробував усе, до чого