Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма

— Так, пані, — відповів Рене. — Виконувати ваші накази — мій перший обов’язок.

— Який же наслідок?

— Той самий, пані.

— Чорне ягня знов простогнало тричі?

— Знов, пані.

— Ознака трьох смертей в моїй сім’ї, — прошепотіла Катерина.

— На жаль! — сказав Рене.

— А потім?

— Потім, пані, в нутрі у нього виявлено те саме переміщення печінки, яке ми помітили у двох попередніх випадках, — вона лежала в противний бік.

— Переміна династії. Щоразу, щоразу, щоразу, — пробурчала Катерина. — Проте, треба буде змагатись, Рене.

Рене схилив голову.

— Я казав вашій величності, — відповів він, — доля керує.

— Така твоя думка? — сказала Катерина.

— Так, пані.

— Пам’ятаєш гороскоп Жанни д’Альбре?

— Так, пані.

— Нагадай мені, я його трохи забула.

— Vives honorata, — сказав Рене, — morieris reformidata, regina ampliphicabere.

— На мою думку, це означає: „Житимеш в почестях“, а бідненька не мала найнеобхіднішого. „Помреш грізна“, — а ми глузували з неї. „Будеш величніша, ніж була королевою“, а вона вмерла, і вся велич її лежить у могилі, над якою ми забули навіть поставити її ім’я.

— Пані, ваша величність невірно витлумачуєте слова vives honorata. Королева Наварська жила справді в почестях, бо за життя користувалась любов’ю своїх дітей і пошаною прихильників, любов’ю й пошаною тим щирішими, чим біднішою була вона.

— Так, — сказала Катерина, — згоджуюсь з таким поясненням слів „житимеш в почестях“; але „morieris reformidata“, — побачимо, як ти це витлумачиш.

— Як витлумачу? Нема нічого легшого: „помреш грізною“.

— Ну що вона, грізна мертвою?

— Настільки грізна, пані, що вона;не померла б, коли б ваша величність не боялись її. Нарешті, слова: „як королева ти звеличишся“, або — „будеш величніша, ніж була королевою“, теж правда, пані, бо, втративши вінець тлінний, вона, може, має тепер вінець небесний, як королева й мучениця, і, крім того, хто знає ще, яке майбутнє чекає потомство її на землі.

Катерина була надзвичайно забобонна. Вона злякалася холодного спокою Рене, либонь, більше, ніж незмінності віщувань при гаданнях; але кожна лиха приміта була для неї нагодою сміливо міняти стан справ, — отже, вона раптом спитала Рене, не виказавши нічим скритої роботи своєї думки:

— Прибули парфуми з Італії?

— Так, пані.

— Пришлете мені їх скриньку.

— Яких?

— Останніх, тих...

Катерина не договорила.

— Тих, що особливо любила королева Наварська? — спитав Рене.

— Так, тих.

— Готувати їх не треба, — правда, пані? Ваша величність знаються тепер на цій справі так само, як і я.

— Ти гадаєш? — спитала Катерина. — В кожному разі, вони роблять своє діло.

— Ваша величність не маєте нічого більше наказати мені? — спитав парфумер.

— Ні, ні! — відповіла Катерина роздумливо. — Не знаю, принаймні. Якщо в жертвах буде що нове, повідомте мене. До речі, покиньмо ягнята, візьмімось за курей.

— Ах, пані, боюсь, що ми нічого не змінимо в пророкуваннях, коли змінимо жертви.

— Роби, що кажу.

Рене вклонився і вийшов.

Катерина сіла і на хвилину замислилась; потім підвелась, перейшла до своєї опочивальні, де ждали її дами, і сказала їм про призначену на завтра поїздку до Монфокона.

Звістка про поїздку викликала багато розмов у палаці і галасу в місті. Дами почали готувати найелегантніші туалети, а чоловіки — зброю та найкращих коней. Торговці позачиняли крамниці та майстерні, а чернь убила кількох гугенотів, призапасених про всяк випадок, щоб труп адмірала не лишився без підхожої компанії.

Увесь вечір і добра частина ночі пройшли тривожно.

Ла Моль перебув найсумніший в світі день, і за ним ще три чи чотири, не менш сумні від цього.

Виконуючи бажання Маргарити, герцог д’Алансон влаштував його в своїх покоях і більше не думав про нього. Ла Моль відчув себе відразу як покинута людина, позбавлена ніжного й делікатного піклування двох жінок, і самий вже спомин про Одну з них безперестанку розривав його душу. Він мав звістки про неї через хірурга Амбруаза Паре, якого Маргарита посилала до нього; але звістки цієї п’ятидесятилітньої людини, що не знала або удавала, що не знає, як цікавлять Ла Моля найменші подробиці відносно Маргарити, були непевні і дуже недостатні. Правда, до нього зайшла раз від свого власного імені Жільйона провідати його. Візит цей справив на нього враження сонячного променя в темниці, і Ла Моль залишився після того мов засліплий, чекаючи, чи не прийде вона вдруге, але вона не приходила, хоч минуло вже два дні після першого її візиту.

Отже, коли звістка про завтрашні урочисті збори цілого двору дійшла до одужуючого, він звернувся до герцога д’Алансона з проханням дозволити йому бути супровідником герцога.

Герцог не спитався навіть, чи має він сили витримати таку втому, і відповів:

— Чудово! Дати йому коня.

Ла Моль цього тільки й хотів. Метр Амбруаз Паре прийшов, як звичайно, зробити йому перев’язку. Ла Моль сказав, що неодмінно мусить поїхати верхи, і просив його покласти пов’язки з подвійною дбайливістю. Обидві рани — і на грудях і на плечі — нарешті затяглися і тільки рана на грудях ще давала себе відчувати. Обидві були червоні, як звичайно буває, коли рана гоїться. Метр Амбруаз Паре зав’язав їх намазаною камеддю[45] тафтою[46], що вживалася в таких випадках за тих часів, і сказав Ла Молю, що, коли він не рухатиметься надто багато під час поїздки, все буде гаразд.

Ла Моль був на вершині щастя. За винятком деякого знесилення від утрати крові та легкого головокружіння, зв’язаного з ним, він почував себе якнайкраще. До того ж, в поїздці, безперечно, візьме участь і Маргарита; він знову побачить її, і, згадуючи, як добре вплинуло на нього побачення з Жільйоною, він ні трохи не сумнівався, що вид обраниці його серця матиме ще більший вплив.

Отже, Ла Моль витратив частину грошей, одержаних ним при виїзді з дому, на придбання найкращого вбрання з білого атласу та найрозкішнішого, яке тільки міг запропонувати йому модний кравець, гаптування до плаща. Той самий кравець здобув і чоботи з напахченої шкіри, які носили за тих часів. Усе принесено було йому ранком, тільки на півгодини пізніше умовленого часу, і він не мав на що жалітись. Він швиденько вдягся, глянув на себе в дзеркало, визнав себе досить пристойно вдягненим, зачісаним, напарфумованим,