Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

7.2

- Світла леді, - вкрадливий голос застав мене зненацька. Я стояла у музичному залі, розгублено оглядаючи інструменти. Коррадо попросив пограти йому перед сном і я не могла вибрати чим здивувати пасинка.

Обернувшись, я зустрілася поглядом із ясними блакитними очима.

- Добрий вечір, лорд Асгейр, - я вклонилася. - Як ви себе почуваєте?

- Глед змилостивився наді мною, - відповів чоловік. Я здивовано підняла брови. Невже він і сам забув, що відбувалося тієї ночі? Можливо, наркотик так сильно затьмарив його розум?

Але Асгейр схилив голову, оглядаючи мене, і продовжив:

- Змилостивився і послав мені чарівницю. Звідки такі вміння у герцогині?

Я опустила очі та підібгала губи. Маршал зачинив за собою двері й ступив ближче. Я рефлекторно відступила, квапливо заговоривши:

– Це корисне вміння. Навіть, якщо воно не входить до освітньої програми пристойних ольдовійських леді, нам не забороняється вчитися лікарській справі.

- На відміну від співу та політики? - навіть з опущеним поглядом я почула усмішку в його словах.

- Яка тепер різниця? Ольдовії більше немає. Тепер наші жінки вивчатимуть те, що накаже Торгнір Гунар. Вибачте, світлий лорде, я поспішаю, - не затягуючи більше з вибором, я взяла звичну флейту і спробувала обійти Асгейра, але він ступив убік, перекриваючи мені шлях. У голові недоречно зазвучав голос Меріт Хаген: "брати силою таких неприступних дівчаток як ви". 

Чого приховувати? Я була готова до такого результату, навіть коли сідала в діжку. Але лорд Асгейр ніби грав зі мною, знущався. Цікаво, чи йому подобається лякати мене? Він міг зробити зі мною що завгодно. Він більший і сильніший за мене. А ще... він Білий Кат, варто йому наказати мені, налякати тим, що він спалить декілька селищ, і я все зроблю для нього сама. І лорд це знає. Але все одно просто стоїть і просто дивиться на мене.

- Завтра до замку прибуде Болдр, - сказав чоловік, не здогадуючись про перебіг моїх думок. - Гунари не найприємніші люди в принципі, а Болдр... він дуже своєрідний.

– Для нього потрібно приготувати щось особливе? - по-діловому відсторонено уточнила.

- Швидше треба приготуватись самим. Морально, - вимовив Асгейр, дивлячись убік. Я зацікавлено підняла голову і вигнула брову. Він продовжив: - Болдр із дитинства був дивним. Він не виявляв жодного інтересу до управління державою чи військової справи, але дуже любив алхімію, в сім років він пішов навчатися до придворних майстрів. Він захоплений пошуками філософського каменю, штучним створенням життя і що ще шукають алхіміки?

На останньому реченні маршал скривився так, ніби деякі експерименти старший братик проводив на ньому. Уявивши цю картину, я посміхнулася і скоріше опустила голову.

- Але це не найголовніше, чого вам варто побоюватися, леді Сандро. Болдр славиться своєю ексцентричною вдачею, у спілкуванні з ним потрібно бути максимально спокійною, як з примхливою дитиною. І... він неймовірно ласий до красивих жінок.

Я розгублено блукала поглядом по підлозі, нервово крутячи у своїх руках флейту:

- Але ж в нього вже є жінка... Домініка-Франческа.

– Він ніколи не обмежувався однією. Болдр безбожник, йому байдуже, що Двоєдине не заохочує такі безладні зв'язки. Тому я хотів попросити вас бути обережнішою у спілкуванні з моїм братом.

Піднявши голову, я зіткнулася з серйозним і стурбованим поглядом. Наче він справді переживав за мою безпеку. Я навіть здивовано відступила на крок, запевнивши:

- Я поводитимуся максимально пристойно і відповідно ольдовійської леді.

Асгейр несподівано заплющив очі й важко зітхнув:

- Цього я й боюсь.

Дивлячись на вихід із музичного залу, я вирішила змінити тему:

– Як ваша рана зараз? Думаю, вам потрібно ще більше відпочивати. Хочете, я попрошу слуг приготувати вам ванну з маслами?

Блакитні очі подивилися на мене зненацька зло. Я навіть здригнулася.

- Я хочу тільки знайти Оттавіо де Фіцваля, - маршал підійшов ближче до мене, схилився до мого обличчя і виразно зазирнув у вічі, обпалюючи шкіру диханням: - А ви повинні віддати мені карту таємних ходів Вомон-ле-Тіссен. Усю.

Від переляку я навіть не зрозуміла, що різко замотала головою. Асгейр зло посміхнувся:

- Ви знаєте, де ховається генерал?

- Ні, - злякано видихнула я, відчувши на своїй талії чоловічі руки. У голові вибухнула паніка і голос охрип: - Правда, світлий лорде, я не знаю. Він не приходив до замку. Я сподіваюся, що він втік до Джастани чи ще далі.

- Не бійтеся, - прошепотів чоловік, він розірвав наш зоровий контакт, нахилився ще трохи ближче. Я заплющила очі. Але маршал тільки-но торкнувся моєї скроні вилицею, втягнувши носом повітря і відпустив мене, відійшовши. - Я вірю вам цього разу, леді Сандро. Ідіть до пасинка. І пам'ятайте те, що я сказав про Болдра.

Розплющивши очі, я побачила спину Асгейра і те, як він спокійно вийшов з музичного залу. Тремтячою рукою поправила зачіску і швидше побігла в покої Коррадо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно