Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

По-перше, маю зауважити, що ці міста зараз знову розкопали, про що свідчать ілюстрації в останньому недільному випуску, а по-друге, ці міста вже виконали свою функцію, а тепер можна знову будувати нові міста. Ти ж не побиваєшся за своїми протертими й дірявими штаньми, а просто купуєш нові, так влаштовано світ.

На площі цілковито панує поліція. Вона представлена тут у багатьох екземплярах. Кожен такий екземпляр з виглядом знавця кидає погляди то в той, то в той бік, а ще він знає напам'ять правила вуличного руху. У нього на ногах краги, з правого боку висить ґумовий кийок, він розмахує руками, а потім тримає їх горизонтально в напрямку із заходу на схід: північ і південь мусять зачекати, а тим часом схід перетікає на захід, а захід — на схід. Потім екземпляр автоматично перемикається, і ось вже північ переливається на південь, а південь — на північ. У поліціянтів однострої приталені, сидять бездоганно. Ось він подав знак, й через площу біжать у напрямку до Кеніґштрасе десь чоловік із 30 цивільних осіб, частина з них зупиняється на острівці для перехожих поміж смугами руху, інша частина без пригод добирається до протилежного боку й далі крокує по дошках. Стільки само людей рушило на схід, попливло на зустріч тим іншим, й усе було так само, й з ними також нічого не трапилося.

То були чоловіки, жінки й діти, останніх, переважно, ведуть за руку жінки. Перелічити їх усіх та описати всі їхні долі було б надто складно, це можна зробити лише щодо деяких. Вітер рівномірно засипає всіх сніговою січкою. Обличчя перехожих зі сходу нічим не відрізняються від облич перехожих із заходу, півдня і півночі, окрім того вони часто міняються ролями, й тих, що зараз ідуть через площу до Ашинґера, за годину можна надибати біля порожнього універмагу Гана. Й так само ті, що йдуть від Брунненштрасе й хочуть потрапити до Яновицького мосту, змішуються з тими, що рухаються в протилежному напрямку. Звісно, багато хто також звертає вбік, з півдня на схід, з півдня на захід, з півночі на схід. Всі вони схожі один на одного — і ті, що крокують вулицями, і ті, що пересуваються в автобусах і трамваях. Вони сидять там у різних позах і збільшують вагу вагона, зазначену на ньому зовні. Що діється у їхніх душах, хто може зазирнути туди — неохопний розділ роману. І навіть якби хтось це таки зробив, кому була б з того користь? Нові книжки? Та вже й старі не продаються, 27-го року обсяг продажів книжок порівняно з 26-м роком знизився на стільки-то й стільки-то відсотків. Тож розглянемо цих людей просто як приватних осіб, які заплатили 20 пфеніґів, за винятком власників місячних проїздних квитків та учнів, які платять лише 10 пфеніґів, і ось їдуть вони зі своєю вагою від ста до двохсот фунтів[96], у вбранні, з ридикюлями, пакунками, ключами, капелюхами, вставними щелепами, бандажами від грижі, проїжджають Александерплац і зберігають під час поїздки таємничі довгі цидулки, на яких надруковано: Лінія № 12 Зіменсштрасе D А, Ґоцковскіштрасе С, В, Оранієнбурзька брама С, С, Коттбузька брама А — таємничі знаки, хто розгадає, хто їх назве, хто розповість[97], три слова важливі назву я тобі[98], а цидулки в певних місцях продірявлені чотири рази, й на них написано тією ж німецькою, якою написані Біблія та Цивільний кодекс: «Дійсний для поїздки в одному напрямку найкоротшим маршрутом, без права пересадки». Вони читають газети різного спрямування, зберігають рівновагу завдяки своєму вушному лабіринту, вдихають кисень, дрімають, відчувають біль, не відчувають болю, думають, не думають, вони щасливі, нещасні, не щасливі й не надто нещасні.

Рум-м, рум-м — копер забиває ще одну палю, я все б'ю і б'ю, ще одну палю заб'ю. Щось задеркотіло на площі біля управління поліції, там щось зварюють, цементовоз вивалив свій вантаж. Пан Адольф Краун, двірник, спостерігає за роботою бетономішалки, його неабияк захоплює автоматичне завантаження піску, ти б'єш, він б'є… З дедалі більшим захопленням він дивиться на те, як вагонетка з піском повільно підіймається з одного боку аж до самої гори, бух — і перекидається. Не хотілось би, щоб так викидали з ліжка: ноги догори, голова сторч, і лежиш, буває й таке, а ті працюють без упину.

Франц Біберкопф знову взяв наплічник і продає газети. Він змінив квартиру. Розентальську браму залишив, тепер стоїть на Александерплац. Він цілковито прийшов до норми, має 1,80 м зросту, трохи схуд, але почувається бадьоріше. На голові картуз газетяра.

Кризова ситуація в рейхстазі, чутки про вибори в березні, найімовірніше вибори — в квітні, куди Ви, Йозефе Вірте[99]? середньонімецький страйк триває, планується утворення арбітражної камери, розбійний напад на Темпельгерренштрасе. Його місце при виході з метро на Александерштрасе навпроти кінотеатру УФА[100], на цьому боці оптик Фромм побудував свій новий заклад. Франц Біберкопф уперше потрапив у цю товчію, він кидає погляд на Мюнцштрасе і думає: цікаво, як далеко звідси до тих євреїв, вони живуть десь неподалік, то було, коли зі мною та халепа трапилася, треба якось навідати їх, може, вони в мене одного «Народного спостерігача»[101] куплять. Чом би й ні? Подобається він їм чи ні — байдуже, головне, щоб купили. На цю думку він посміхається, ну й кумедний був отой старезний єврей у пантофлях. Він роззирається, пальці задубли, поряд стоїть якийсь малий горбань, у нього зовсім кривий ніс — напевне, був зламаний. Кризова ситуація у райхстазі, будинок № 17 на Геббельштрасе евакуйовано через небезпеку обвалу, кривавий злочин на рибальському пароплаві, бунтівник чи божевільний?

Франц Біберкопф та горбань обоє хукають собі на руки, щоб зігрітися. Дообідня торгівля йде мляво. Худющий старий чоловік, обшарпаний, заяложений, підходить до Франца. На голові в нього зелений повстяний капелюх, він запитує Франца, як воно — торгувати газетами. Колись і Франц про таке запитував. «Хто його зна, колего, чи підійде тобі ця справа». — «Ну, мені вже п'ятдесят два». — «Отож-бо й воно. З п'ятдесяти якраз і починаються проблеми з подагрою. Коли я служив у прусському війську, то був у нас капітан запасу, мав лише сорок, сам він із Саарбрюкена, аґент з розповсюдження лотерейних квитків — тобто він так казав, а може, він сигаретами торгував, — так от, у нього подагра вже у сорок була, ще й поперек прихопило. Але у нього через ті болячки така чудова постава була! Він ходив, як мітла