Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

усміхнену, з грайливими іскрами в очах. Вималювала подумки рисочки знайомого обличчя. Відчула, як тепло переповнює її зсередини, і поклала руки обабіч розпеченої сфери. «Я бачу тебе, Нікто…» — вона занурилась у мрію, тремтячи від емоцій, які почали вихлюпуватися так стрімко і так гучно, ніби чужа душа кричала, розриваючись від болю.

Мрія ця вилася, невпорядкована, заплутана і наповнена міріадами вузликів, які переплітались у повному мороці довкола знайомих фігур. Дівчина з осяйними очима заплутувалась у нитках, які її зв’язували, але намагалась дотягтися до іншої постаті, рідної й близької. І це вдавалось. Щоразу вдавалось. Бо їх пов’язувала обіцянка, а обіцянки — це вам не жарти. І було там багато-багато сонячного сяйва, яке розтікалося й струменіло до іншої постаті — її Рен не могла б сплутати ні з ким, ніколи. І тільки аура любові соталася з повітря.

— Подивися сюди… Тут уся ти, Нікс. Справжня.

Рен стиснула руками сферу, і в Дерево Життя почало переливатися золоте світло. На його тлі кров здавалась чорною.

— Подивись сюди! — заволала Рен, не відчуваючи, як обпікає скляна куля.

«Зіґ мертвий…» — долетіло кволе і далеке.

О боги. О бо-оги, вона почула!

— Зіґ живий! Мойри не мають права вбивати його! Згадай це!

«Зіґ покинув мене…»

— Він завжди з тобою! Він… — спогад зісподу вислизнув і заяскрів просто перед очима. — Він — невразливий, Нікс! Він не піддатний жодній фізичній атаці! Це його унікальна навичка!

«Я — породження Хаосу!»

— Ти найяскравіша іскра в цьому світі! — скло під пальцями тріснуло і впилося в шкіру.

Та болю не було.

Рен здалося, що час зупинився — у світлі іскор і скла, яке розсипалось довкола, у світінні на кам’яній підлозі. Зникли вітер і шум, і пекучі порізи, і всі слова цього світу.

— Нікто, чуєш мене? Ти повертайся. Зіґфрід живий, і Мойри не вбили його. Це ілюзія. Це обман. Я знаю. Аматерасу знає. Він тебе любить. Я тебе люблю. Усі тебе люблять. Ти будеш жити і будеш щасливою, навіть коли всередині тебе найтемніша темрява. Повертайся, Нікс.

Відповіді не було, і Рен не знала, добре це чи погано. Вона опустила погляд і наткнулась на власні руки, побиті, закривавлені та пошматовані уламками скла. Запаморочення та рятівна темрява прийшли до неї одночасно.

* * *

Стеля лікарні, здавалось, не зміниться навіть після кінця світу. Рендалл повільно розплющила очі, щоб пересвідчитись, що це біле світіння — не інший світ, а лише стеля, і вельми втішилась із цього відкриття.

— О, ви нарешті прокинулися.

Голос директорки. Бал. Мойри…

— Де Нікта? — Рен напружилась, і кожен м’яз відповів болем.

— Головне — спокій, — Аматерасу поклала руки їй на плечі. — Ромі тут, в іншій палаті. З метою безпеки я вирішила ізолювати її, доки це не минеться. Їй вдалося пригасити Хаос, але це погано вплинуло на стан фізичного тіла. Вона зараз бореться за життя, і краще вам цього не бачити.

— Вона переможе. Вона вже перемогла. Пані директорко, ви ж не відрахуєте Нікту після цього?

— Ні. Хоча певна, що буде багато охочих прогнати Ромі з Академії. Вона інша.

— Породження Хаосу? — прошепотіла Рендалл, розуміючи, що хай чиїм би породженням Нікта була, це не змінить для неї нічого.

— Є різні боги. Ромі — богиня темряви й ночі. Але вона прийшла сюди. Тож я не бачила жодних причин зачиняти перед нею двері.

— То була не Нікта, — твердо відповіла дівчина. — Вона не могла б так вчинити. Істота, яка вирвалася назовні…

— Савітрі, — поблажливо всміхнулась директор. — Звикайте до того, що у богів, як і в людей, не одна сторона. Вона зірвалася.

— Але Нікта — і когось убити…

— Могла. Але не вбила. Дякуйте викладачам, які витратили всі сили, щоб вас порятувати й захистити.

— А чому тоді вони не змогли її зупинити? Викладачі ж… всесильні і все таке.

— Ви мали б уже знати: викладачі тратять майже всі свої сили на те, щоб підтримувати рівновагу у світі, де розташована Академія. На те, щоб приховувати її. Щоб стримувати ваші дари. Щоб лікувати ваші рани. Щоб робити можливим неможливе й гарно приховувати це від простих людей довкола. Ми віддаємо вам, студентам, усе. А за таких умов важко залишатися всесильними.

— Ясно, — кивнула дівчина. — Тож ми перемогли. Але що тепер вчинять Мойри?

— Нічого. У їхніх словах було зерно правди: якщо первісна ніч вивільниться, вона завиграшки втопить нас у Хаосі. Нас — і все… все суще. Але є те, чого Мойри не здатні роздивитися: Нікта Ромі могутня. Могутніша за ніч усередині себе. Що ж до Трьох Гостей, вони навідують кожен випуск лише раз. Мойри мають

своєрідний ]]> погляд на все, тож поки ніщо не загрожує їхньому спокоєві, воліють не втручатися. Але один раз — один-єдиний раз — я мушу впускати їх сюди. Бо така домовленість. Бо попри все — вони стежать за гармонією і дають нам часом корисні настанови. Бо якщо домовленість порушити, Савітрі, ті, хто до нас прийде натомість, будуть гіршими співрозмовниками, — вуста Аматерасу смикнулися.

Рен знову кивнула і нетерпляче поставила питання, яке мучило її найбільше:

— А як мої одногрупники?

— Вони живі. Професор Керн працює над тим, щоб усі одужали. І над вами він теж добряче попрацював, будьте вдячні… Але тепер перейдемо до неприємного. Рендалл Савітрі, від сьогодні вас відраховано з групи Ніколаса Ньєрда. Це — одностайне рішення її притомних членів.

Частина друга. Хмільне сонце

Розділ 1

На Краю Світу

8058 рік 7 кроку Колеса Долі