Володимир Михайлович В'ятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович

визнання як Міста-Герої.

Факти стисло

Нагородження відзнакою Місто-Герой відбувалися безсистемно, вибір претендентів здійснювався на основі суб’єктивної думки радянського керівництва, а не бойового внеску міста у перемогу.

Факти докладніше

Словосполучення «місто-герой» спочатку вживалося як метафора. У 1942 році газета «Правда» назвала містами-героями Ленінград, Одесу, Севастополь і Сталінград. 1 травня 1945 року Сталін наказав провести салют у столицях 16 союзних республік, а також у містах-героях: Ленінграді, Сталінграді, Севастополі та в Одесі. В указі про заснування медалі «За оборону Києва» у 1961 році столиця України теж названа містом-героєм.

Що ж означає «місто-герой» і кого можна так називати?

Уперше це було визначено у 1965 році. До 20-річчя перемоги над Німеччиною Президія Верховної Ради СРСР затвердила відповідне Положення. Звання Місто-Герой мало надаватися містам СРСР, які проявили «масовий героїзм і мужність» під час війни.

Грамота Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. «Про вручення місту-герою Києву медалі “Золота зірка”»

Як саме визначати міру героїзму, у Положенні не сказано. Ніяких спеціальних комісій не створювали. Рішення на власний розсуд приймала Президія Верховної Ради.

Визначення Міст-Героїв припадає на час активного культивувування міфу «Великої Вітчизняної війни» (докладніше про це міф 46). Перші нагородження відбулися аж через 20 років після завершення війни. Тоді відзначили 6 міст: Ленінград, Одесу, Севастополь, Волгоград (колишній Сталінград), Київ, Москву, а також Брестську фортецю.

У 1970-х роках «Містами-Героями» стали Керч, Новоросійськ, Мінськ і Тула. Останні нагородження відбулися у 1985 році, до 40-ї річниці завершення війни: Смоленськ і Мурманськ.

Разом — це 12 «Міст-Героїв» і Брестська «Фортеця-Герой».

Стела «Місто-Герой Київ» у Національному музеї історії України в Другій світовій війні

Ще за часів СРСР люди зауважили, що процес нагородження був не завжди справедливий. До перемоги над Німеччиною доклалися мешканці різних міст і сіл, і не лише тих, куди докотилися фронти. Тил постачав новобранців, приймав евакуйованих спеціалістів і промисловість. Та жодне тилове місто не дістало зірки. Увагу зосередили на містах, де були бойові дії.

Утім, успішність оборони міст залежала не лише від героїзму їхніх оборонців. Мали значення оперативна і стратегічна ситуація, особливості географічного розташування, кількість військ, залучених до боїв. Сукупність сприятливих факторів дозволила досить успішно обороняти Ленінград, Одесу, Севастополь, Москву. Багато інших населених пунктів були приречені.

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. «Про присвоєння Москві почесного звання “Місто-герой”»

Незважаючи на героїчний опір, такі Міста-Герої, як Одеса, Київ, Севастополь, все ж були здані ворогу. Київ упав після грандіозного оточення армій Південно-Західного фронту. Оборонців Севастополя в критичний момент покинуло напризволяще командування. Через прорахунки планування трагічною виявилася доля першого десанту на Керченський півострів. Майже кожен випадок героїчної оборони не обходився без ганебних поразок та прикладів неадекватної поведінки керівництва.

Мінськ, Керч, Смоленськ німці захопили миттєво. Оборона кожного з цих міст не тривала і тижня.

Мінськ став Містом-Героєм тільки в 1974 році, як столиця «республіки-партизанки».

Керч, як і Новоросійськ, нагородили в 1973 році — до 30-річчя розгрому німців на Північному Кавказі та в Криму. Ключовим став дуже простий факт: під Новоросійськом воював майбутній генсек Леонід Брежнєв.

Смоленськ врешті-решт визнали Містом-Героєм після тривалих наполегливих клопотань місцевого обкому партії. До відома взяли обґрунтування, що Смоленськ здавна був воротами на шляху до Москви. Байдуже, що ці ворота виявилися «несправними» в 1941 році. Тулу відзначили також завдяки пробивному керівництву.

Цілій низці справді героїчних міст не дісталося зірки. Наприклад, безуспішними були всі спроби домогтися визнання Містом-Героєм Воронежа. Це прифронтове місто стримувало ворога довше, ніж Сталінград, і теж не було захоплене.

Брежнєв відмовився відзначити Містом-Героєм Курськ, хоча бої на Курській дузі дістали світове визнання.

Контрнаступ під Ростовим-на-Дону восени 1941 року був одним із перших, до того ж успішнішим за керченський десант. Але Ростовська область, як спадкоємниця козацького Дону, мала репутацію неблагонадійної.

За Харків у 1941–1943 роках відбулося чотири великі битви. Місто тричі переходило з рук у руки. Позатим, подвигів, достойних Зірки Героя, у цих боях радянське керівництво не зауважило.

Що було причиною такої вибірковості?

Формально нагорода мала лише символічний характер. Насправді ж — вона означала доступ до привілеїв. Адміністрації Міст-Героїв отримували щедрі матеріальні ресурси, зокрема краще товарне забезпечення. Обов’язковий матеріальний бонус істотно обмежував щедрість Компартії на похвалу.

Країна Рад не могла прогодувати надто багато героїчних міст. Тому відзначення розтягнулося на десятиліття, і не всі достойні міста дочекалися своєї зірки.

Міф 49. Росія могла перемогти нацистів і без українців

Якщо ми подивимося статистику часів Другої світової війни, то з’ясується, що найбільші втрати у Великій Вітчизняній війні зазнала саме РСФСР — більш ніж 70 % втрат. Це означає, що війна виграна, не хочу нікого ображати, але в основному за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської Федерації.

Володимир Путін під час телевізійної програми «Разговор с Владимиром Путиным. Продолжение», 16 грудня 2010 року

Суть міфу

Російський народ виніс на собі основний тягар війни.

Факти стисло

Перемога у Другій світовій війні над нацизмом є результатом дій не якоїсь однієї країни, а спільних дій усіх учасників антигітлерівської коаліції. Тому навіть постановка питання про «суверенну перемогу» силами однієї РФ є абсурдною: важливий був внесок кожного з цих народів. Водночас роль українців у цій репліці теж несправедливо применшена.

Факти докладніше

Звідки ж походить твердження, що саме «на РСФРР припадає 70 % втрат у Великій Вітчизняній війні»?

Офіційна позиція Кремля спирається на розрахунки групи російських військових істориків, згідно з якими впродовж 1941–1945 років у лавах Червоної армії і