Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

в думці немаєть: я, Ганно Івановно, з чесним заміренієм прийшов.

Галя. Я не знаю про що.

Секлита. Бач, мов і не зна, мов і не рада! А до сього торгу давно й пішки! Щастя твоє, що так склалося, а то б було!

Галя. Мамо, хіба я в чім винна?

Секлита. Та годі, годі! Нічого мені ману пускать, очі одводити. На ось горня та почастуй варенухою дорогого гостя, та поговоріть любенько, а я сама за посудою збігаю! (Виходить.)

Вихід VIII

Галя і Голохвостий. Галя наливає варенухи.

Голохвостий. Чого ти цураєшся мене, моя рибонько, хіба-развє я не любий тобі?

Галя (подає чарку). Я вас боюсь… Що це ви задумали, чого ви мене чіпаєте?

Голохвостий. Задумав, моя куріпочко, хоч кишки собі вимотать, а тєбя добути, потому улюбльон, як окроп кипить…

Галя. Я вам не пара… Ви б краще не в’язали мені світа… зараз проміняєте на яку‑небудь панну!

Голохвостий (випивши). А-а! З ручок твоїх солодша од меду й од канахвет! (Бере за руку й хоче обняти.)

Галя. Пустіть!

Голохвостий. Щоб я тебе проміняв? Ні за яку кахвюру! Так би й задавив! (Обніма.)

Галя (вириваючись). Ой, що ви?

Вихід IX

Ті ж і Секлита.

Секлита. А! Договорилися, значить…. Ну, й помагай вам Боже!

Голохвостий (набік). Знов піймала! Вона, здається, за дверима підслухувала!

Галя (з сльозами). Що ж я, мамо, — начепився!

Секлита. Та годі вже, годі, тепер нічого… От готуй лишень страву, бо вже куми йдуть… (До Голохвостого.) А вас уже тепер не пущу з хати од страви, як хочете!

Голохвостий. Та я б радніший, Секлито Пилиповно, і ночувати, когда б не… (Набік.) Попався жучку в ручку.

Вихід X

Ті ж, куми й Пидора.

В хату входять Марта і другі міщанки, деякі з кошолками, деякі убрані в празникову одежу.

Марта. Добридень вам, Секлито Пилиповно! З днем вашого ангела поздоровляємо вас. Дай вам Боже, чого ви тільки забажаєте собі з неба, а вашій дочці пошли Боже гарного жениха!

Цілуються.

Секлита. Сідайте ж, щоб старости сідали в мене: може, вашими молитвами…

Голохвостий (набік). Впрочем, начхать: якось-то буде! (До міщанок.)Та й набралась же вас повнісінька хата: знаєте, де раки зимують!

Марта. А ви, паничу, хіба не знаєте?

Голохвостий. Зуби проїв!

Другі міщанки. Та й жартливий же оцей язикатий панич!

Марта. Не зачіпайте нас, бо як причепимось всі, то мусите нам ставити могорича!

Голохвостий. А зачіпайте меня, я очінно люблю, як меня молодиці зачіпають… але только молоді, чорноброві, такі, що тільки моргни…

Деякі міщанки. Хі-хі-хі! Зачепи його!

Секлита (до гостей). Але чого ж ви стоїте? Сідайте, кумо, сідайте, свахо, сідайте, кумасю, прошу покорно, кумко! (У двері.)Пидоре, Пидоре! А винось сюди столи, розставляй серед хати, щоб нам було просторніше їсти, балакати й пити.

Голохвостий. От і я поможу! (Біжить і вносить з Пидорою столи.)Та повертайся, Пидоре, так прудко, як я, а то ледве трусить…

Пидора. За вами й похопишся?..

Голохвостий (тихо до Галі). Пипонько моя! Щіточко, манюсенька!

Галя одходить.

Секлита (до Галі). Що це ти, Галю, стоїш, мов неприкаяна? Застилай столи та подавай пляшки та чарки, а то мої кумочки заскучають.

Голохвостий. Ой, ой! (Зітхає.)Де б уже не заскучали без чарочки?

Марта. З вами заскучаєш?

Голохвостий. Значить, можу знайти забавку?

Марта. Та одчепіться! (Штовха ліктем.)

Деякі міщанки. Ха-ха-ха! Ну й панич!

Пидора й Галя ставлять на столі всяку страву, пляшки й чарки.

Секлита (бере пляшку). Вип’ємо ж по чарці за живих і за мертвих! (Налива і п’є.)Щоб живим жити і не вмирати, а помершим, коли померли… (Маха рукою.)

Голохвостий. Бодай не вставати!

Всі. Ой хто видав так говорити! Оце так!

Секлита. Глядіть лишень, ви великорозумні! Мертві лежать на Щекавиці та нікому не шкодять, а живі часом дуже, дуже шкодять! (П’є.)

Голохвостий (налива чарку). Про мене, вип’ємо і за здоров’я мертвих. Пошли Боже з неба, чого нам треба! Помершим чарку, а нам горілка! (П’є.)

Секлита ходить круг столу, налива всім і сама п’є, частує. Подають пироги, страви на стіл. Всі п’ють і їдять.

Одна міщанка. Даруй же Боже цей празник проводити, тамтого року діждати!

Марта. Щоб ми діждали в добрім здоров’ї пити і на той рік; а я вже забігала до сусіди та хильнула чарку, другу… та трошки й веселенька!

Секлита. То й добре! На здоров’ячко!

Голохвостий (налива собі знов). А звідки ти? — З Ромна! — А білет єсть? — Нема. — В тюрму, шельму! (Марті.)Позвольте з моїх рук!

Марта. Ще з вами не покумалися!

Голохвостий. Што ж, покуматися не штука!

Секлита. Сідайте ж, кумцю, до гурту!

Марта. Е, де вже там сидіти! Мені аж танцювати хочеться, так весело!

Всі. То й танцюй!

Голохвостий. Валяйте, без хвасону!

Марта (приспівує).

Уберуся, молодая, в новенькі сап’янці

Та винесу я бублики на базар уранці.

Ой бублики гаряченькі, ой бублики свіжі,

З таком, з маком і з яйцями, ще й смачні до їжі!

Голохвостий. Славно! (Знов чарку.)Ех-х! (Притупує.)

Марта.

А до моїх до бубликів кавалери-паничі

І моргають брівоньками й зазирають, мов сичі!

Сюди, сюди, до бубличків великого смаку,

Ой паничі, з маком, таком, попичі й без таку.

Голохвостий (пританцьовує). Ой не бійся, пригорнися — з таком, серце, з таком!

Секлита. От люблю за веселий звичай! От люблю! (З чаркою.)Сідайте ж!

Марта. Та й сяду ж.

Вихід XI

Ті ж і Устя.

Устя (вліта з кошиком і прямо у скоки).

Дивітеся, чоловіки,

Які в мене черевики!

Це ж мені панотець покупив,

Щоб хороший молодець полюбив!

А панчохи паніматка дала,

Щоб я гарна молодичка була!

Голохвостий (розпалюючись). У-х! Валяй без титулу! Стрижи! (Скида піджака і йде в танець.)

Голохвостий і Устя (разом).

Гоп, чуки! Чуки, чуки!

Гарні в мене черевики!

Бо я панського роду,

Не ходила боса зроду!

Устя.

Полюбив мене дяк

Чорти батька зна як!

Купив мені черевики,

Закаблучки не так!

Голохвостий.

Черевички невеличкі,

За цілого п’ятака.

А щоб же ти, молоденька,

Вибивала тропака!

Устя й Голохвостий (разом).

Гоп, гоп! Чуки, чуки!

Гарні в мене черевики!

Бо я панського роду,

Не ходила боса зроду.

(Танцюють.)

Всі. Ну й танцюють ловко. А панич як бісик! Славно!

Устя. Ху! Цур йому, утомилася! Оце я з іменин іду… Так уже частували та поштували, що й Боже! Біжу вже до вас та й підскакую, а тут, чую, співи: нате