Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

я то увигів, то-м встав і засалітирував, – бо то ніби рахувати пан читар від нас відходє, тай оглянув си, що си чинит довкола. А там вже з наших всі були або вбиті, або поранені, іно Кабюк Олекса з Голов ще здоровий пустив си бічи. Я за ним. Так вбігли ми з 50 кроків; як вже перескакували ми московский окоп, Кабюк впав. Я вздрів ще, що єму кров з вуха сикла. Згинув сарака на місци. Ой, згинуло їх. там немало! Впали пан читар, тай Кабюк, тай Шишка, тай щось з 10 єнчих ще! З усіх іно я цілий лишив си. Пан Біг відє сокотив нє.

Тай так посиротіла наша чита! Я дужи си за небощиком паном Балюком наплакав, бо вони страх які добрі заглі мене були. Бувало казали: Ти, Копельчук, ти си не бій, – ми не згинем, а ще си «в цивіли» грешно та годно нажиємо! Тай ого! Нажилисми си! Пан читар упали, мій оден брат yпав на Маківці, другий дуже тєжко ранений – відє не багато му си на тім світі належит. Іно я ще цілий по світу тєгну си, та доки того буди, Бог світий знає…»[93]

Походи і бої на Поділлі

На другий день рушив весь фронт у напрямі Стрипи. Після переломання завзятого спротиву ворога на різних місцях відступу та після відбиття деяких навіть сильніших його випадів (напр., на І курінь дня 31 серпня під Буркановом), полк УСС станув дня 2 вересня над Стрипою і звідси рушив за відступаючим ворогом в напрямі ріки Серету. У своїм поході з-над Золотої Липи І курінь перейшов через Голгоче, Котузів, Бурканів, Пантелиху і дійшов до Заздрости і Тютькова. ІІ курінь, що йшов через Підгайці, Маловоди, Семиківці, дійшов до Настасова і Людвиківки. В цьому поході брав також участь відділ кінноти УСС, під командою чот. Р.Камінського, що своєю відважною поставою у бою та в атаці під Брикулею дня 3 вересня проти переважаючих сил російської кінноти, здобув особливе признання і похвалу у вищої команди.

Стрілецький похід з-над Золотої Липи на Серет, через Підгаєччину, Бережанщину, Тернопільщину, Бучаччину і Теребовельщину, через ці національно високосвідомі та добре зорганізовані повіти, стрінув щиру і радісну зустріч та велике одушевлення по всіх селах, куди проходили УСС. Народ тішився, що скінчилась тяжка московська окупація. Щирим серцем приймали селяни своє січове військо. А це одушевлення та радість народу скріпляв факт, що москалі під час свойого відвороту в вандальський спосіб грабували і палили наші села та нищили і палили складене після жнив збіжжя на полях. Так кінчалась ганебної пам'яті московська окупація в цій частині Галичини.

В тому часі була широко популярна в Галичині, на Буковині та на еміграції народна пісня, в якій оспівано прогнання москалів з Галичини в 1915 р. Пісня мала понад 30 строф. Подаємо з неї початкові, кінцеві та дві середні строфи:

«Ой, в неділю ранком, рано, рано-порапенько, Збиралися січовики, мов ті соколеньки. Куди ж вони збиралися? Татар воювати? Ой не татар, з Галичини москву проганяти. Рання зоря зазоріла, вкрасила Карпати, Як москалів січовики зачали вітати. Не вітали їх привітом, Божими словами, А гарматами вітали, кулями, шаблями. Не вітали, а карали тих варварів диких, За зруйновання Вкраїни просторів великих. … Усе горде русске військо з наказу старшини Лабатого Ніколая – втікла з Галичини. Великий князь Ніколушка мав вже ласку з неба: Зафасував такі ноги, як до втечі треба. … Всего того січовики наші довершили, І ще дальше дику орду на схід загонили. Бо ті наші січовики, як станули в бою, Кінець прийшов в Галичині з русскою ордою».

Щоб здержати дальший похід союзних військ, кинулися російські війська 6 серпня до протинаступу на цілому фронті ХХV корпусу. Австрійські війська відступили після першого удару. Відступ охороняв також полк. УСС. Після тяжких змагань з переважаючою ворожою кіннотою та п'ятиденних ар'єргардних боїв І курінь зайняв становища на мостовому причілку в Соколові, а ІІ курінь зайняв такі становища в Семиківцях. Фронт опинився над Стрипою.

14 вересня розпочали москалі продовження свойого великого наступу. Забравши в полон цілий полк мадярів, зайшли далеко на зади, зайняли Соколів та з трьох сторін окружили І курінь. Сотні відбивались завзято. Сотня І.Чмоли попала в полон із своїм заслуженим командантом. Сот. Горук в останній хвилині вирятував курінь із окруження та випровадив його лівим берегом Стрипи до Соснова. Багато стрільців тоді потонуло у Стрипі, коли зі степу насунула маса російської кінноти. В цьому бою під Соколовом втратив І курінь 170 бойовиків вбитими, раненими і полоненими. Того самого дня відбив ІІ курінь кілька ворожих наступів на мостовий причілок у Семиківцях.

Після цього полк УСС, що вийшов з повищих боїв дуже ослаблений та з великими втратами, перейшов на однотижневий відпочинок до Вівся, де переведена була згадана вище реорганізація УСС в один полк, під командою от. Гриця Коссака.

На цьому місці треба згадати про відхід при кінці вересня на інше становище команданта 55 дивізії, генерала І.Фляйшмана, під командою якого воювали УСС майже від самого початку війни, та який видав відомий денний наказ з нагоди боїв УСС на Маківці. Прощаючись із УСС, він закінчив свою промову словами: «Ви були самоцвітом і славою моєї дивізії».

Хоч УСС виконували як найкраще свої вояцькі обов'язки, серед тяжких обставин, то їх не покидали ніколи сумнів і недостача довір'я до Австрії та її політики в українській справі. Вони пильно слідкували за цею проблемою. І коли в