Юрій Павлович Сафронов - Онуки наших онуків, Юрій Павлович Сафронов

моря в Австралії. Мені відомі ті місця, там живе моя дочка. Там багато коралових атолів. У центрі кожного — лагуна, наче великий готовий акваріум, цілком достатньої глибини. Кораловий бар’єр надійно відмежовує лагуну від моря. Досить побудувати над лагуною купол, пустити під нього вуглекислий газ, і куточок Венери готовий.

— Чудово! — підтримав її Анрі Ламель.

Коли Анрі Ламель повідомив про все це на Землю, то йому добре-таки перепало за порушення дисципліни в космосі. Однак нашому зоопаркові зраділи і пообіцяли за рекордно короткий строк спорудити над одним із коралових атолів хороший прозорий дах та приготувати все інше обладнання. Нам дозволили сідати прямо на Землю, без посадки на Місяці…

Роботи по дорозі назад було багато. Ми систематизовували дані експерименту, давали лад нотаткам, доповнювали їх по пам’яті тим, чого не встигли записати на Венері, доглядали тварин, які з апетитом ковтали замість звичної їжі наші космічні таблетки.

А ракети мчали і мчали назустріч Землі, лишаючи за собою мільйони кілометрів космічного простору.

Зрідка з пульта керування долітав гудок. Це означало, що радіолокатори ракети виявили метеорит. Спеціальні обчислювальні машини швидко визначали точку перетину його шляху з траєкторією ракети і в разі небезпеки ракетоплан трохи змінював напрямок польоту.

Одного разу ми почули різкий гудок, і в ту ж секунду ракетоплан хитнувся вбік. Зовсім близько від нас, якихось кілометрів за сорок, промчала сіра вугласта маса кілометрів з двадцять у діаметрі. Це був невеликий астероїд — маленька планетка, яких багато літає у межах сонячної системи.

Та найнебезпечніші для нас були не великі астероїди, що їх добре виявляли радіолокатори, а маленькі метеорити завбільшки з волоський горіх. Виявити їх радіолокатором було дуже важко, і тут допомогу радіолокації подавала інфрачервона техніка. На ракетоплані було встановлено декілька інфрачервоних систем, котрі здалеку виявляли нагріті сонячним промінням дрібненькі частинки космічного пилу.

Проте навіть застосування таких досконалих і надійних систем не страхувало від небезпеки зіткнутися з метеоритами. Якось, коли ми доїдали свій космічний обід — розчинені у склянці окропу таблетки, зненацька почулось тривожно уривчасте ревіння сирени, яка попереджала про неминучу небезпеку. Усі здригнулися.

Сирена ревла далі. Ракетоплан раптово різко жбурнуло вбік, ми шкереберть полетіли до протилежної стіни. Почувся легкий удар і за ним сильний свист. Суорі зненацька схопилася за ногу і впала на підлогу. На її скафандрі показалась кров. Олена Миколаївна підбігла до неї і оглянула ногу. Рана була невелика — дрібний метеорит прошив наскрізь ногу, не зачепивши кістку. Поки Олена Миколаївна перев’язувала Суорі рану, ми з Ериліком розшукували у стінках кабіни отвір. Весь простір між подвійними стінками ракетоплана виповнювало стисле повітря, в якому, наче футбольні м’ячі, плавали еластичні невагомі пластмасові кулі. Струмінь повітря, що виходив назовні крізь отвір, пробитий метеоритом, тяг за собою найближчу з таких куль, і вона, мов корок, затикала дірку. Весь цей пристрій надійно спрацював і тепер. За кілька секунд свист повітря, що виходило, припинився — пластмасові кулі позатикали отвори в стінках.

Як з’ясувалося згодом, коли розшифрували записи автоматів, зіткнення з метеоритом сталося внаслідок події, ймовірність якої була надзвичайно мала. Виявилось, що назустріч ракетопланові летів не один, а одночасно три метеорити з різних боків. Обчислювальні машини швидко визначили, що при повороті ракетоплана в будь-який бік однаково мало статись зіткнення з одним із них. І тут проявилась досконалість апаратури ракетоплана. За якісь частки секунди прилади змінили шлях ракетоплана так, що він зіткнувся з найменшим із трьох метеоритів.

Суорі, лежачи з перебинтованою ногою, жартувала:

— Із трьох нещасть ми вибрали найменше…

Необхідно було залатати отвір ззовні. Олена Миколаївна і Ерилік залишились у ракетоплані з Суорі, а ми з Чжу Фан-ші наділи спеціальні скафандри, прив’язавшись міцними металевими тросами, взяли з собою металеву латку і через спеціальний люк вийшли назовні.

Чжу Фан-ші й тут не розлучався з кінокамерою. Він відштовхнувся від ракетоплана наскільки дозволяла довжина троса і зняв наш корабель у космічному просторі, на тлі зоряного неба. Я відшукав пробоїну і наклав на неї латку. Спалахнула закладена з боків латки піротехнічна суміш, врізнобіч полетіли іскри, і латка міцно приварилась до корпусу ракетоплана.

— Дивіться, Олександре Олександровичу, — сказав Чжу Фан-ші, — тут видно одразу і північну, й південну частини неба.

Важко було повірити, що ми разом з ракетопланом летимо з величезною швидкістю. Ніщо тут не засвідчувало наш рух — не пролітали зустрічні предмети, не здіймалась курява на дорогах, не трясло й не гуркотіло, а зорі були далекі й нерухомі.

— Час назад, в ракетоплан, — мовив я Чжу Фан-ші.

— Стривайте, Олександре Олександровичу. Ще трохи. Хтозна, чи доведеться ще дивитись на Всесвіт отак… Земля, люди — все це таке далеке зараз…

— У вас, Чжу Фан-ші, від цієї феєричної картини починається ностальгія. Ходімо в ракетоплан.

Кілька тижнів ми без усяких пригод мчали вперед. Дорога назад здалася нам куди довшою, ніж на Венеру, хоч насправді вона була навіть трохи коротша, бо відносне розташування обох планет тепер було зручніше для перельоту. Залишався останній тиждень шляху. Даричан запевняв усіх, що він уже відчуває могутнє тяжіння Землі. На доказ цього він підкидав у повітря пушинку, що, як не дивно, пропливала до носової частини кабіни, оберненої до Землі. Повільно, мов останні півгодини в поїзді, тягся цей тиждень. Раз по раз хтось із екіпажу підходив до ілюмінатора ракетоплана і довго дивився на Землю.

Нам здавалося, що на всьому небозводі нема прекраснішої і жаданішої за цю чудесну подвійну зірку Земля — Місяць.

І ось за кілька днів до прибуття на Землю в кабіні ракетоплана почулося спершу гучне скреготіння, а потім декілька дужих ударів. Усі здригнулись і подивились на пульт керування. Рівним світлом горіла зелена лампочка, сигналізуючи, що вся апаратура в повному порядку.

— Що це? Знову метеорити? Затамувавши подих, ми прислухались.