Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

моди й пісенний конкурс. Першого квітня учні зазвичай готували капості вчителям, тому не хотілося проґавити це видовище. А подивитися було на що. Пані Чайка, зітхаючи, силкувалася записати на дошці тему уроку шматком сиру, який Мацек сформував у вигляді крейди. Міледі вони переконали, що нині мала бути контрольна, і вчителька вперше зізналася, що не готова до уроку. Географові розповіли, що в «Газеті Виборчій» уміщено статтю про щойно відкритий острів неподалік Гренландії. Алекс навіть приніс спеціально приготовлену сторінку, над якою йому довелося чимало попрацювати! Вдома на принтері хлопець надрукував шпальту, старанно добираючи газетний шрифт, тоді наклеїв усе це на аркуш паперу разом із газетною шапкою й потому все відксерив. Подіяло! Лише наступного дня вони зізналися Лабрадорові, що то був жарт. Так чи сяк першого квітня ніхто не прогуляв школи.

Ось чому, коли за кілька днів по тому Алекс нагадав, що саме час сачконути з уроків, декілька осіб вирішило так і зробити. Каська, Алекс, Білий Міхал, Мацек і Малгося домовилися, що в четвер вони на гарматний постріл не наблизяться до гімназії, зате помандрують до Скаришевського парку. Збір біля пам’ятника неподалік. Кінга перелякано глянула на них, а Чорний Міхал відвернувся. Віднедавна й він почав пильніше вчитися, мабуть, хотів бути не гіршим за Кінгу.

* * *

Каміла ще ніколи в житті не прогулювала уроків. Весь вечір міркувала, як це зробити й нарешті вирішила порадитися з бабусею. Та й нагода трапилася. Батьки пішли на бенкет, а старенька, яку попрохали посидіти з вічно хворим Кубою, пекла на кухні пиріг. Каміла пішла допомагати. А раптом бабуся дозволить вилизати макітру? Бо дівчина страшенно полюбляла вилизувати рештки солодкого тіста.

— Бабусю, а ти колись прогулювала школу? — поцікавилася онука, сідаючи біля кухонного столу.

— Лише раз… Ще до війни.

— Будь ласочка, розкажи!

Каміла обожнювала бабусині історії, а старенькій подобалося їх розповідати.

— Це все Кристина вигадала. Вчилася вона поганенько. Я часто робила замість неї домашні завдання…

— Ти, бабусю? Ти? — не могла надивуватися Каміла.

— Атож! Ну, і коли Крися запропонувала прогуляти школу, ми не відразу на це пристали. Але… погода була гарна, зовсім як нині. Чого ще треба? Ганка й Тереза вирішили, що можна один раз не піти на уроки. Я теж погодилася, але мене так сумління мучило, що я вирішила спитати маму, чи вона дозволить.

Каміла захихотіла.

— Так, так! Не смійся! Я пішла до твоєї прабаби й запитала, чи можна мені завтра прогуляти школу.

— І вона погодилася?

— Я дуже гарно вчилася, і, мабуть, мама вирішила, що краще я прогуляю з її дозволу, ніж без нього. І знаєш що? Наступного дня ми зустрілися вчотирьох на розі біля школи. Вони втрьох були з портфелями, як справжні прогульниці, а я принесла повну торбину харчів. Немов на екскурсію.

— І що далі?

— Пригадую, що Ганка спитала в мене, що я сказала вдома. А я їй: «Що прогулюю нині школу!» Вона так витріщилася від здивування!

— І як воно було?

— Чудово! Завдяки моїй торбині ми не зголодніли. А чому ти запитуєш? Теж хочеш сачконути? — спитала бабуся й підморгнула змовницьки.

— Умгу, — буркнула Каміла.

— А скільки вас буде?

Каміла, зайнята облизуванням пальців правої руки від солодкого тіста, розчепірила пальці лівої.

— П’ятеро?

— Угу.

— Тоді я спечу ще один пиріг і візьмеш із собою. Але знаєш що? Захопи рюкзак! Я тоді залишила свого портфеля вдома, й у мене досі таке відчуття, наче я ніколи не прогулювала школу. А тепер цього вже не виправиш, — засміялася старенька.

* * *

Наступного дня Каміла з рюкзаком, у якому крім підручників та зошитів, помістився чималий пиріг, стояла біля пам’ятника. Крім неї поки що ніхто не прийшов. Дівчина хотіла глянути на годинника, але раптом згадала, що забула його вдома. Глянула на мобілку. Вона виявилася вимкненою. Каміла увімкнула телефон і за мить побачила, що вже майже восьма. Саме в цей час у дівчат починався перший урок, фізкультура. Хлопці закінчували на годину пізніше, теж фізкультурою. Ось чому вчора вони стільки сперечалися через цю годину. Алекс хотів, щоб вони зустрілися тоді, коли в школі починалися уроки. Але тоді Малгося запитала хлопців: «Невже через те, що вам не хочеться рано вставати, трьом дівчатам доведеться швендяти вулицями самим і чекати, доки вельможні панове нарешті виспляться?»

— О пані, це неможливо! — жартівливо, як завжди, втрутився Мацек, а Алекс розсердився, бо належав чи не до найбільших сплюхів у класі.

Та все було вирішено. О восьмій біля пам’ятника. У цьому сумнівів не було! Ось чому Каміла здивовано роззиралася довкола. За кілька хвилин зателефонувала до Малгосі, але в неї увімкнувся автовідповідач. Подзвонила до Мацека — те саме. Інших номерів вона не знала. Дівчина розчаровано озирнулася навсібіч. І раптом угледіла, що до школи біжить Чорний Міхал. Побачивши її, хлопець витріщився.

— Що ти тут робиш? — спитав він, відсапуючись. — Ти ж мала нині сачкувати!

— Я й сачкую! — відповіла вона, знизавши плечима.

— Справді? — глузливо запитав Чорний Міхал. — Цікаво… Сама? І як, класно?

— А тобі що?

— Ну чого психуєш? — миролюбно озвався хлопець. — Я просто питаю, бо вже майже дев’ята. Я запізно вийшов з дому й зрозумів, що запізнююся на історію. Мені здавалося, що ви домовилися зустрітися о восьмій.

— Що? — цього разу здивувалася Каміла.

І раптом пригадала, що коли недавно відбувся перехід на літній час, вона не переставила годинника в мобілці. Але як сталося, що вона проспала? Дівчина зітхнула. Не могла вирішити, що робити, куди йти. Шукати друзів у парку? Та й Міхал продовжував стояти поруч. Каміла ледь не розплакалася від розчарування.