Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

1 ст. 309 КК України, Верховний Суд України вказав, що «у відповідності зі ст. 32 КК України повторністю злочинів визначається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Отже, вчинення двох чи більше тотожних злочинів, передбачених однією статтею, повинні кваліфікуватися за тією частиною статті, якою передбачено таку кваліфікуючу ознаку як повторність. Як вбачається з вироку, суд при призначенні покарання Г. зайво кваліфікував її дії і за ч. 1 ст. 309 КК, оскільки ч. 2 цієї статті передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно»[306].

Місцеві суди також практикують кваліфікацію повторності тотожних злочинів за однією і тією ж статтею Особливої частини КК України, в якій передбачено відповідальність за повторне вчинення такого злочину. Наприклад, у проваджені Франківського районного суду м. Львова перебувала кримінальна справа за обвинуваченням К. у тому, що 07.07.2009 р. о 05.00 год. К., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, зайшов через металеві ворота у подвір’я будинку № 53а на вул. Котляревського у м. Львові, звідки таємно викрав декоративні рослини вартістю 150 грн. кожна, чим завдав потерпілій особі матеріальної шкоди на загальну суму 600 грн.

Крім цього, 08.07.2009 р. о 05.00 год. підсудний К, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, повторно переліз через металевий паркан та проник на подвір’я будинку № 53а на вул. Котляревського у м. Львові, звідки таємно викрав вісім декоративних рослин вартістю 150 грн. кожна, чим завдав потерпілій особі матеріальної шкоди на загальну суму 1200 грн.

Крім цього, 13.07.2009 р. о 05.00 год. підсудний К., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, повторно переліз через металевий паркан та проник на подвір’я будинку № 53а на вул. Котляревського у м. Львові, звідки таємно викрав п’ять декоративних рослин вартістю 150 грн. кожна, чим завдав потерпілій особі матеріальної шкоди на загальну суму 750 грн.

Крім цього, 16.07.09 р. близько 22.00–23.00 год. підсудний К., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, повторно переліз через металевий паркан та проник на подвір’я будинку № 53а по вул. Котляревського у м. Львові, звідки таємно викрав дві декоративні рослини вартістю 150 грн. кожна, чим завдав потерпілій особі матеріальної шкоди на загальну суму 300 грн.[307].

Органи досудового слідства дії підсудного кваліфікували за ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 185 КК України. Проте суд виключив з обвинувачення ч. 1 ст. 185 КК України, так як вона є зайвою, оскільки дії, зазначені у ч. 1 ст. 185 КК України, охоплює ч. 2 ст. 185 КК України.

Проаналізувавши судово-слідчу практику можна сказати, що в ній в основному трапляються випадки саме такого підходу до кримінально-правової оцінки подібних ситуацій, тобто вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених однією і тією ж частиною статті (статтею), кваліфікуються лише за однією частиною статті (статтею) КК, де враховано ознаку «повторність». Очевидно, що у такому випадку порушуються принципи кримінально-правової кваліфікації, зокрема принцип індивідуалізації, точності та повноти кваліфікації.

Видається, що в таких випадках кожен злочин повинен отримувати самостійну кримінально-правову оцінку, і це повинно відображатись у формулі кримінально-правової кваліфікації. Тому у вищенаведеному прикладі судово-слідчої практики правильною, на нашу думку, була б така кваліфікація — ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України, тобто у формулі кваліфікації відображається одна і та ж частина статті (стаття) стільки разів, скільки фактично було вчинено злочинів. Саме така кваліфікація показує, скільки насправді було вчинено злочинів і як кожен з них було оцінено судом.

Однак, якщо один чи обидва злочини, що входять до повторності, є незакінченими, то для їх кваліфікації суди застосовують інші правила, а саме, дії особи кваліфікуються окремо за кожний злочин. Наприклад, Оболонський районний суд м. Києва вироком від 1 серпня 2007 р. засудив А. за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України. З матеріалів кримінальної справи вбачається, що А., маючи не зняту і не погашену судимість за крадіжку, 7.04.2007 р. приблизно в 18.00 год., перебуваючи в приміщенні магазину «Домотехніка», що на просп. Московському, 20-б, в м. Києві, у ОСОБИ_2, яка в залі із продажу комп'ютерної техніки побачив на прилавку ноутбук «Appel Book 13 White (ma 354)», виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій умисел, А., будучи впевненим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав з прилавку ноутбук «Appel Book 13 White (ma 354)» вартістю 7795 грн., який належав ТОВ «ГАЛСКО, ЛТД», і поклав собі під светр, після чого направився до виходу з магазину. Однак, проходячи крізь датчики-контролери, які спрацювали на викрадений товар, А. повернувся до торговельної зали, де залишив викрадений ноутбук, свій злочинний намір до кінця А. не довів з причин, які не залежали від його волі, оскільки його затримали працівники служби охорони магазину.

Таким чином, суди практикують кваліфікацію повторності тотожних злочинів у випадках, коли всі злочини, що входять до повторності, закінчені або є замахом на злочин чи готуванням до нього. У випадках, коли один злочин є закінченим, а інший — замахом або навпаки, а також у випадках наявності різного виду співучасті кожне діяння кваліфікується окремо, до того ж кожне наступне після першого — з урахуванням ознаки повторності, якщо така є в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК.

Немає єдності у вирішенні питання про правильну кваліфікацію повторних тотожних злочинів і серед науковців. Тому нагальною є потреба виробити єдиний підхід до вирішення зазначених кримінально-правових ситуацій. Спробуємо розглянути різні позиції на вказані проблеми, а також запропонувати власне бачення вирішення цих питань. Одним із дискусійних питань при кваліфікації повторності злочинів є ситуація, коли