Юрій Володимирович Покальчук - Паморочливий запах джунглів

– Що будемо робити? – спитав я Леонеля.

– Як то що? Будемо когось їбати, це точно, вибери собі і тягни у кущі, та й все тут…

Я люблю танцювати і витанцював одну за одною кілька дівчат, час йшов, але дівки якісь були небалакучі і важкі в танці та й напружені в поведінці.

Я ні хера не розумів. Є хлопці, можна повеселитись і потрахатись, якого хера вони так себе тримають.

Виявилось, що мовчазні і стримані, великі, як каріатиди, пиздоокі індіанки з важкими косами, величезними цицьками і тугими сраками хочуть їбатися аж пищать, але не вміють і не знають, як починати, і соромляться одна одної, і так далі.

Поруч стояли чотири сестри, з якими я танцював по черзі, і такі вже далеко не юні, і не заміжні, як мені розповіли, і не передбачається, бо нема за кого виходити, і не буде.

Щось я почав вже втомлюватися і сумно подумав, що, може, піти просто тупо спати. І на хера мені ці каріатиди.

Аж тут підійшов до мене Леонель і каже, ходімо в туалет нюхнемо кокаїну і все буде круто, а то гулянка ще до ранку, так просто не витримаємо.

Я взагалі наркотиків боявся завжди, не знав, як воно діє і який може бути результат, і довго пручався і не хотів. Бо саме слово «кокаїн» викликало в мене масу тільки негативних асоціацій.

Але інтерес до життя взяв гору, і я подався з Леонелем в туалет, де ми закрились у кабіні, як два гоміка, і він зробив кілька дорожок з білого порошку, взяв доларову купюру, скрутив трубочку з неї і втягнув лінію порошку в одну ніздрю, потім в іншу і дав мені. Я дивився на нього і нічого страшного з ним не сталося. Я тремтячими руками повторив його дії, втягнув у себе цю хуйню теж і почував себе злочинцем і дурнем. Ми вийшли по черзі з туалету, ніхто нас не відслідив.

І тут в мене появився офігенно хороший настрій, інтерес до життя скочив на двісті відсотків.

Я кинувся знову в танці.

А потім у якомусь повільному вальсі взяв найбільшу каріатиду з величезними цицьками, притис до себе і сказав – виходь за мною, підемо погуляємо.

Вона важко задихала, нічого не відповіла, тільки головою кивнула на знак згоди.

Ми пішли на берег річки, і вона мовчки роздяглась, нічого не кажучи, і лягла на свою сорочку, а я на неї.

Я пробував щось говорити, а вона тільки мовчала.

Я на такому тілі ще ніколи не лежав. Величезна срака, великі цицьки, і при тому все таке туге, як накачаний м'яч. Я мнякав її цицьки, і, коли взяв її за поцьку, вона розвела ноги, взяла мене за кінець сама і почала вставляти тремтячими руками в себе, і раптом я збагнув, що вона ще цілка, що її ще ніхто не трахав…

Мені стало страшно, що не дай Бог вона зробить з цього якусь авантюру мені, буду мати клопіт і потім з нею мушу оженитись, чи що.

Але відступати не було куди і не було часу, бо поки я сумнівався, вона натужилась, і я увійшов у її тугу і мокру поцьку, і вона тихенько зойкнула, і я почав її гамселити чимдалі сильніше, і вона звивалась піді мною, і її могутні ноги стиснули мене, як велетенські обценьки, і я, вже деручи її на повну котушку, зупинився на мить і забрав її ноги собі на плечі, зиркнув униз, і, хоч і темно було, я побачив розкинуті в різні боки величезні стегна і велетенську сраку з поцькою, в яку я вганяв зараз свого стрижня, і це було ніби в якомусь дивному кіно, і я хотів вислизнути з неї, коли починав кінчати, але вона не дала мені вийти із себе, і спустив просто в неї все, що мав, і потім вона опустила ноги, і я лежав на ній і не хотів з неї вставати. В неї було насправді чудове велике тіло, просто чудове, і я захотів згодом ще раз, і це було довго тепер, може, й кокаїн притуплював закінчення, але вона ніколи не видала ні звуку, ми трахались мовчки, але я побачив, як вона кінчає, і це було кльово.

Бо вона кінчала кілька разів, і потім вже ми кінчали разом, і вона була щаслива, і я, задоволений жеребець, був у ній і не хотів виходити, і раптом вона ніжно і лагідно поцілувала мене і сказала, що мене любить, а мені стало соромно, бо я не міг цього сказати їй, і я лиш сказав, що вона чудова.

Ми ще вернулись на гулянку, з якої вже потроху розходилися гості.

Але я вже ні танцювати, ні їсти-пити не хотів.

Леонеля не було, теж десь повіявся у кущі з якоюсь теличкою.

Я пішов спати, бо вже знав, де той будинок, в якому ми зупинились.

Півдня ми спали, потім ще була домашня гулянка в хаті, де ми жили, але коханки своєї я більше не бачив. Я не знав, де вона живе, і ні про що не домовлявся.

А звали її звичайно, як і всіх, – просто Марія.

Я ніколи її не забув, і не раз гадав – завагітніла вона тоді чи ні, бо, здавалось, цього вона прагнула, і якщо так, то якийсь перуанець чи перуанка