Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якби це було можливо, давно знайшов би вихід! — з холодною посмішкою відповів Гоуер. — Збирача податків серед моєї рідні немає, друзів-чиновників теж немає, а якби навіть і були, навряд чи погодилися б допомогти. Що ж тут придумаєш?
— Ти помиляєшся, — заперечила бабуся. — «Людина припускає, а Небо розпоряджається». Може, за допомогою всемогутнього Будди й щасливої долі знайдемо який-небудь вихід. Я от що думаю. Твої предки доводилися родичами сім’ї Ван із Цзіньліна. Ще років двадцять назад Вани до вас добре ставились, але ви все пишаєтеся, не бажаєте знати їх. Пам’ятаю, як ми з дочкою одного разу їздили до них! Друга панянка в них така добра, увічлива. Не зазнається. Вона тепер одружена з другим паном Цзя Лянем із палацу Жунго й, кажуть, стала ще добріша, жаліє бідних, допомагає старим, обдаровує ченців, робить пожертвування на монастирі. Родина Ванів досягла високих чинів, але друга панянка, гадаю, нас не забула. Чому тобі до них не піти? Може, і буде від цього якась користь. Якщо від щедрот своїх панянка дасть нам хоч волосок, для нас він буде товщий за мотузку!
— Говориш ти красиво, мамо! — втрутилася тут дочка. — Але ж таким, як ми, до їхнього брамника й то не підступитися. Боюся, він і доповідати про нас не захоче. Навіщо ж лізти на рожен?
Однак Гоуер розсудив інакше. Він так жадав багатства, що від слів тещі серце його прискорено забилося.
— А чому б бабусі самій не піти до Ванів дізнатися, що та як, якщо вона колись бувала в домі старої пані?
Бабуся заойкала і сказала:
— Правду кажуть: у ворота знатного дому пройти не легше, ніж переплисти море! Хто я така, щоб іти до Ванів? Та мене там ніхто не знає!
— Це неважливо, — заперечив Гоуер. — Пані Ван, виходячи заміж, взяла із собою з дому служника Чжоу. Отож, розшукаємо його й попросимо допомогти. Адже колись пан Чжоу вів справи з моїм батьком і вони були друзями.
— Все це так, — погодилася бабуся Лю. — Але я була там давно, а як тепер — не знаю. Але ні тобі, ні твоїй дружині не можна з’являтися людям на очі в такому вигляді. Так що й справді доведеться йти мені, старій, і Баньера із собою прихопити. Поталанить — усім буде користь.
На тому й погодилися.
Ледь зайнявся світанок, баба Лю встала, причесалась, умилася й заходилася пояснювати Баньеру, як треба поводитися. Шестирічне хлоп’я згодне був на все, тільки б його взяли в місто.
Всю дорогу бабуся вела Баньера за руку. Нарешті вони прийшли на вулицю, де були розташовані палаци Жунго й Нінго. Біля воріт палацу Жунго, біля кам’яних левів, стояли паланкіни й коні. Стара Лю не насмілилася до них наблизитися й нерішуче попрямувала до бічного входу. Там із поважним виглядом сиділи якісь люди і знічев’я правили теревені.
— Бажаю вам усілякого щастя, вельмишановні! — підшкутильгавши до них, мовила стара Лю.
— Ти куди? — змірявши її пильним поглядом, запитали ті.
— Мені потрібен пан Чжоу Жуй, служник із будинку тутешньої пані, — бабуся Лю запобігливо посміхнулася. — Чи не будете ви такі ласкаві попросити його вийти?
Ніхто не звернув на прохання старої ніякої уваги, але потім один із них сказав:
— Постій біля того рогу, незабаром з їхнього будинку хто-небудь вийде.
— Навіщо їй там стояти, — втрутився в розмову якийсь дід і звернувся до старої: — Пан Чжоу кудись пішов, а дружина його вдома. Живуть вони на тій половині палацу, зайди з іншого кінця вулиці й там запитай!
Бабуся Лю подякувала й разом із онуком рушила до задніх воріт палацу.
Біля воріт вона побачила декількох лоточників, торговців їжею, продавців іграшок, між ними шастали десятків два-три хлопчаків і стояв страшенний шум і гамір.
— Скажи-но, братику, вдома пані Чжоу? — запитала стара одного із хлопчаків.
— Яка пані Чжоу? — лукаво підморгнувши, запитав хлопчисько. — У нас їх декілька.
— Дружина того самого служника, що з будинку тутешньої пані.
— Ах, ця! — вигукнув хлопчисько. — Ходімте зі мною!
Він повів стару в двір і вказав рукою на будинок біля палацової стіни.
— От, — сказав він і крикнув: — Матінко Чжоу, тебе шукає поважна бабуся!
— Хто така? — відразу відгукнулася дружина Чжоу Жуя, квапливо виходячи з будинку.
Бабуся Лю пішла їй назустріч і з усмішкою привітала:
— Тітонько Чжоу! Як почуваєтесь?
Дружина Чжоу Жуя довго вдивлялася в неї, щось пригадуючи, потім також усміхнулася.
— Це ти, бабусю Лю? Здрастуй! Подумати тільки, за ці кілька років я встигла тебе забути! Заходь, будь ласка!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі», після закриття браузера.