ХІЗ Чіп, ХІЗ Ден - Приліпи! Ефективність ідей: чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдач

Однак вищенаведені історії не лише передають цінну інформацію. Історія про ксерокс — це не еквівалент розісланому по компанії повідомленню зі словами: «Остерігайтеся помилки E053, яка свідчить про несправність коротрона». Тут відбувається щось значно суттєвіше. Доведеться докласти трохи зусиль, аби усвідомити додаткову цінність таких розповідей.

Історії асоціюються з розвагами, адже зазвичай вони трапляються у кінофільмах, книгах, телепередачах та журналах. Коли дитина каже: «Розкажи мені якусь історію», — їй хочеться потіхи.

Видається, що аудиторія розповідей виконує пасивну роль. Недарма тих, хто любить дивитися телевізор, називають «лежебоками». Однак, називаючи аудиторію пасивною, ми дещо перебільшуємо. Коли ми читаємо книгу, нам здається, що ми поринаємо у світ автора. Коли інші розповідають історії зі свого життя, ми переймаємося ними. Переглядаючи фільми, ми порівнюємо себе з героями.

А якби історії ще більше залучали нас у свій світ? Одна команда дослідників провела роботу, результати якої демонструють, що межа між «аудиторією» розповіді та її «протагоністами» є надзвичайно розмитою.

Три психологи, зацікавлені в тому, як відбувається процес розуміння історій, створили для учасників експерименту кілька оповідок, які вони мали прочитати з комп’ютера. Учасників поділили на дві групи. Перша група прочитала історію, в якій певний предмет асоціювався з головним героєм. Наприклад: «Перед пробіжкою Джон вдягнув футболку». Друга група прочитала історію, в якій той самий предмет був відділений від головного героя. Наприклад: «Перед пробіжкою Джон зняв футболку».

Тож коли учасники дійшли до цих речень, комп’ютер засік час, протягом якого вони їх читали. І тут трапилося щось дивне. Ті, хто думав, що Джон перед пробіжкою зняв футболку, читали речення довше, ніж ті, хто думав, що він її вдягнув.

Це дивовижний результат. Схоже на те, що, коли ми чуємо якусь історію, то в уяві створюємо її локальне моделювання. Сказати, що під час прочитання розповіді у наших головах виникають картинки, — це одна річ. Усім це відомо. Але сказати, що ми уявляємо, де саме Джон залишив футболку вдома, — зовсім інше. Для цього нам не просто слід уявити історію, а змоделювати її, беручи до уваги описані у ній просторові співвідношення. Це дослідження наводить на думку, що поняття пасивної аудиторії не існує. Коли ми чуємо якусь історію, наша уява переміщується від одного простору до іншого. Коли ми чуємо якусь історію, то моделюємо її. Але яка ж користь із такого моделювання?

Студентів Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі попросили згадати проблему, яка зараз їх турбує, однак щодо якої існує потенційне вирішення. Така проблема може стосуватися домашнього завдання чи взаємовідносин з іншими.

Студентам повідомили, що мета експерименту — допомогти їм ефективно впоратися з проблемою. Їм надали певні інструкції: «Важливо думати про проблему, вивчати її з різних боків, міркувати про можливі дії, робити кроки назустріч її вирішенню… Знайшовши вихід, ви звільнитеся від стресу, відчуєте задоволення та збагатите свій досвід». Після цього контрольну групу відправили додому та попросили з’явитися в університеті наступного тижня.

Друга група студентів, група моделювання подій, проходила експеримент, не покидаючи стін навчального закладу. Їх попросили уявно змоделювати хід розвитку проблеми:

«Згадайте, як виникла ваша проблема. Згадайте її початок, а тоді вдайтеся у деталі першого інциденту, пов’язаного з нею. Згадайте, як розвивалася проблема. Згадайте кроки, які ви робили. Згадайте свої слова та дії. Згадайте зовнішні обставини, з ким та де ви були».

Учасники групи моделювання повинні були крок за кроком уявити події, що призвели до труднощів. Ймовірно, причиновий зв’язок мав допомогти студентам знайти вирішення проблеми так само, як програмісти виявляють та усувають неполадки.

Третю групу, групу моделювання результату, попросили уявити позитивний вихід з їхньої ситуації:

«Уявіть, як ваша проблема починає вирішуватися. Ви виходите зі стресової ситуації… Уявіть, як ви відчуваєте полегшення. Уявіть, яке задоволення вас переповнює через те, що ви змогли впоратися з проблемою. Уявіть гордість за те, що вам вдалося успішно розв’язати свою проблему».

Студенти групи моделювання результату зосередили свою увагу на бажаному виході із ситуації: що я відчуватиму, коли проблема залишиться позаду?

Після таких вправ обидві групи моделювання відправилися додому. Кожного дня протягом п’яти хвилин вони повинні були повторювати моделювання та повернутися в університет через тиждень.

А тепер завдання для вас: угадайте, якій групі студентів вдалося найефективніше впоратися зі своїми проблемами? (Підказка: це не контрольна група.)

Відповідь: група моделювання подій продемонструвала найкращі результати. Виявляється, моделювання минулих подій приносить більше користі, ніж моделювання майбутніх результатів. Насправді різницю між групами помітили вже після першої вправи. Після її виконання у студентів групи моделювання подій помітно поліпшився настрій.

Коли учасники через тиждень знову з’явилися в університеті, ефект від моделювання подій став ще очевиднішим. Студенти цієї групи були готовими до кроків назустріч вирішенню їхніх проблем. Вони зверталися за порадами та підтримкою до інших. Вони заявили, що збагатили свій досвід.

Результати цього дослідження можуть здатися вам дещо суперечливими, адже сьогодні психологічна література наполягає на важливості візуалізувати успіх. Виявляється, самого лише позитивного мислення недостатньо. Мабуть, нам не варто звертатися до фінансових консультантів, які рекомендують уявляти себе багатієм. Натомість нам слід прокрутити у своїй уяві події, що призвели до нашої бідності.

Чому працює уявне моделювання? Тому що ми не можемо уявити події та їхню послідовність, не задіявши ті самі відділи головного мозку, які були активними під час цих подій. Сканування мозку показує, що коли люди уявляють проблискові маячки, то у мозку активується візуальний відділ. Коли вони уявляють, як хтось торкається їхньої шкіри, то у мозку активується тактильний відділ. Проте уявне моделювання не зводиться лише до процесів, які відбуваються всередині наших голів. Люди, які уявляють слова, що починаються з літер «б» або «п», мимоволі рухають губами, а ті, хто уявляє Ейфелеву вежу, зводять очі догори. Уявне моделювання навіть може змінити деякі фізичні реакції. Коли люди п’ють воду, але уявляють, що це — лимонний сік, виділення слини збільшується. Дивовижно, однак, коли люди п’ють лимонний сік, а уявляють, що це — вода, виділення слини зменшується.

Уявне моделювання допомагає нам впоратися з нашими емоціями. Різні види фобій (страх перед павуками, великою аудиторією, подорожами на літаках) лікують за подібним сценарієм. Пацієнти проходять релаксаційну процедуру, яка допомагає їм звільнитися від усіх тривог, а тоді уявляють, як вони стикаються зі своїми страхами. Перше моделювання розпочинається на периферії страху. Наприклад, людина, яка боїться перельотів, може уявити, як вона направляється в аеропорт. Психотерапевт скеровує думки пацієнта дедалі ближче до серцевини страху: «Оберти