Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Ризиконавти 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ризиконавти" автора Світлана Володимирівна Ягупова. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 65
Перейти на сторінку:
тепер можна розгортати справу ширше; не тільки в розумінні закупок і замовлень, але й, головне, їздити скрізь, шукати путящих хлопців, тренувати їх. Адже поки що нас — троє. А якщо зважити, що Багрій по багатьох (і не зовсім мені ясних) причинах у нашій команді більше тренер, ніж гравець, то й зовсім двоє: я та Риндя.

Риндичевич — він, що називається, з простих. Був трактористом у себе в білоруському селі, затим будівельником, електромонтажником, слюсарем, токарем — на всі руки. Інженером став заочно, сам до свого диплома з гумором ставиться. Культури у нього і справді в обріз, від сих до цих. До того ще й гонорний, помисливий, впертий до затятості… не подаруночок.

Про себе я не буду. Втім гадаю, що багато й моїх рис Артура Вікторовича далебі не тішать. І якщо він нас двох вибрав із багатьох тисяч, то не за душевні цноти і не за красиві очі (це у мене — красиві очі: голубі з синім обідком; по них та по світлому волоссю мене приймають за виходця з Півночі — хоч насправді я з Бердянська, що на Азовському морі), — а за абсолютну пам’ять, головну якість у нашій справі. У Риндичевича вона проявилася в тому, що він з першого разу опановував усі операції з усіма тонкощами і тим приголомшував наставників; у мене — в тому, що я в своєму Інституті мікроелектроніки за перший же рік уславився як ходячий довідник, реферативний журнал і енциклопедія (хоч я, поступаючи туди, сподівався уславитися іншим). По нашій славі Артурич нас і відшукав.

Абсолютна пам’ять — властивість запам’ятовувати все до щонайменших подробиць і згадувати це легко й у будь-якій послідовності — не лише технічна, чи що, наша властивість; вона як пояснює Багрій-Багрєєв, є друга (а може, й перша) форма нашого існування.

Ми — Зустрічники, люди, які вміють рухатися назустріч пливові часу.

Енергетично рухатися напроти плину часу — натиснув кнопку чи перемкнув рубильника і попхавсь — неможливо. Сам час — страшенна енергія, енергія потоку матерії, який породжує і мчить світи і всі істоти. Маяковський мріяв: “Запрягти б цей час у приводні паси: зрушив з холостого — і натискай, лети. Та щоб не дзиґарі показували час, а хай би час сумлінно рухав дзиґарі”. Насправді так воно і є: час рухає і годинники, і мене, який накручує їх, і вирування речовин та енергії в природних процесах, які живлять, “накручують” і мене, і планети, і сонця — все. “Енергія спокою” тіл Е-Мс2 — це і є енергія руху-існування тіл у часі.

У фантастиці мені доводилося читати: заплатить чувак мільйон — і відправляється з подругою поглянути на страти перших християн чи на Варфоломіївську ніч у натурі. Для ліпшого травлення. Так би мовити, куняючи й ремигаючи. Ні, добродії, час — це вам не простір, башлі тут вирішують так само мало, як і енергія.

Артур Вікторович йшов іншим шляхом, не від енергії, не від техніки — від людини. Метод його — інформаційний і вже цим, при всій своїй теоретичній строгості, ближче до мистецтва, ніж до техніки.

Вихідною його ідеєю було те, що людина, як і будь-яка істота, існує в чотирьох вимірах. Мало того, він має два відмінних “розміри в часі”. Перший — це біологічний: півсекундний інтервал одночасності, під який у нас підігнано рухи, слова, удари серця. Завдяки цьому інтервалові ми сприймаємо світ саме таким: якби, скажімо, він складав тисячну долю секунди, то замість низьких звуків ми б сприймали якесь ритмічне клацання — прощавай, музико. Перед закидом ми приймаємо препарат петойля, який сповільнює інтервал одночасності на декілька секунд, — і це просто жах, наскільки змінюється навколишній світ!

Та крім біологічного інтервалу, однакового для всіх тварин, є й інший, в якому люди помітно вивищуються над іншими тварями: психологічний. Пам’ять. І ось у цьому не лише люди від звірів, але й одна людина від іншої відрізняється дуже сильно.

Пам’ять… На перший погляд здається, що її можна уподібнити баченню в просторі: як у просторі — чим далі, тим важче розгледіти, так і в часі — чим віддаленіша подія, тим важче пригадати. Але чому, скажіть, особливо добре далеке минуле згадується там, де воно відбувалось, — адже в часі і це місце перемістилося разом із іншими? Чому люди на схилі віку найкраще пам’ятають події свого дитинства і молодості? Чому взагалі можна згадати найдавніші факти свого життя з найдрібнішими деталями, навіть зримо? А сни, в яких ми бачимо давно померлих чи давно зниклих з нашого життя людей? Тут багато “чому”.

І відповідь на все одна: тому що це з нами було. Все пережите, коли б воно не трапилось, зберігається в пам’яті цілим. Все зберігається: болі, насолоди від страв, зустрічі, сни… і навіть коли спав міцно, то пам’ять про те, що нічого не снилось. Тому що інша назва для часу — існування. Тож справжня чотиривимірна істота “Людина”, а не його миттєвий знімок, не його мінливий образ, — це довжелезна смуга-ріка його життя, що в’ється разом із Землею і по її поверхні в чотиривимірному континіумі; витоки її — народження, гирло… також зрозуміло що.

І, головне, розпростореність його свідомого існування залежить від інтервалу й інформаційної повноти пам’яті — саме керованої її частини, підпорядкованої волі й розуму.

Це я переказую те, що викладав нам на лекціях і тренуваннях Артурич. Викладав він багато й багато чому нас навчив — і все це було настільки незвично, відірвано якось від того, що пишуть про час і пам’ять в сучасних журналах і книжках (адже я стежу), що мені в голову закралась одна цікава думка. Я обмірковував її і сяк і так, приміряв до неї всі свої спостереження за Багрієм — і все виходило, як кажуть, у масть:

і ці незвичайні знання…

і сама особистість Артура Вікторовича: його безстрашність перед будь-яким начальством, повна заполоненість справою, некорисливість і байдужість, що від даного результату перепаде власне йому; та до того ще й щонайвсебічніша ерудиція — від фізики до йоги, від акторського мистецтва до електронних схем, якась надмірність у всьому: на кількох би вистачило його сил, знань, здібностей…

і, головне, одна особливість у діях: він ніколи не ходив у закиди для зміни реальності; у тренувальні зі мною чи Славком скільки завгодно (без цього ми б їх і не опанували); треба знати поезію закиду — ті почуття, що переживаєш під час його і після, коли змінив

1 ... 50 51 52 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ризиконавти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ризиконавти"