Дмитро Васильович Стус - Василь Стус: життя як творчість
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Неприйняття батьків, навіть попри Василеве, — «однак ми тут жити не будемо» — прикрило, вносило додаткову нервовість. Перевірити справжність почуттів мала розлука. Спершу нетривала — від'їзд на іспити, потім довша — на облаштування побуту.
Вступні іспити до аспірантури було складено майже «без нервів»: блискуче знання теорії та методології дослідження, усвідомлення — про «що» варто говорити, а про «що» краще промовчати, допомогло обійти підводні камені й надводні перевірки, та й «донецьке» коріння хлопця з доброю українською мовою переконало членів приймальної комісії виділити одне місце «під Стуса».
До Донецька повертався на крилах.
Хотілося жартувати, сміятися, ділитися успіхом із цілим світом.
У редакції — Вербиченко.
Відзначити успіх спускаються до звичного підміністерського кафе. За чаркою з'являється ідея: побавитися на сторінках газети з неоковирних кальок з російської, якими всіяно весь Донецьк.
Повертаються. Володя телефонує завідувачці міського відділу культури, а Василь слухає розмову по паралельному телефону. Проте розмова українською не складається.
«— Диви, культурою займається людина, яка живе в Україні і не знає української мови! — спливає жовчю Василь»[347].
За годину було складено листа до «Літературної України», який вийшов друком 18 жовтня 1963 року в рубриці «Навколо слова»:
«„БУДЬМО ВЗАЄМНО ВВІЧЛИВИМИ“
Не так давно одна читачка „Літературної України“, перебуваючи в доброму гуморі, висловила фантастичну ідею:
— От би якийсь мовознавець та додумався укласти словник спотворень і перекручень, які трапляються в газетах, журналах, книжках, на вивісках і т. д.
Ми — за таку ідею! І пропонуємо мовознавцям такі словеса:
„перва“ — значить „перша“;
„колія“ (наголос на „я“) — „колія“ (наголос на „о“);
„донеський“ — цебто „донецький“;
„экономічний“ — „економічний“;
„донецькжилбуд“ — „донецькжитлобуд“;
„МЗ УРСР“ — „міністерство охорони здоров'я УРСР“;
„донецький облздраввідділ“ — це вже ми й самі перекласти не можемо,
„текстільшвейторг“ — „текстильшвейторг“.
Ми могли б навести ще з десяток подібних слів, але, гадаємо, досить і цих! Але ж у словниках годиться записувати, звідки взято те чи інше слово. Так от, встановлюємо авторство. Перші два приклади — з лексичних запасів диктора радіо донецького вокзалу. Третій, четвертий і п'ятий приклади взято з вивіски житлово-комунальної контори на Університетській вулиці. Авторами решти прикладів є місцеві працівники охорони здоров'я та торгівлі.
Цікаво, як на це дивиться зав. міським відділом культури Р. О. Шишкіна? А, власне, до чого тут вона? Адже з того, що такі „красивості“ повсюдно висять у Донецьку, можна зробити висновок, що усе це Р. О. Шишкіну не обходить.
В. Буц, В. Стус, працівники газети „Социалистический Донбасс“.
P. S. Ми, певна річ, поважаємо залізничників, комунальників, працівників торгівлі й медицини. Але ж хай і вони поважають граматику. Будьмо, як кажуть у торгівлі, взаємно ввічливими.
В. Б., В. С.
м. Донецьк»[348].
Того ж дня листа й відправили.
Непомітно промайнув жовтень. Звільнившись 26-го з редакції, Василь за кілька днів виїхав до Києва, аби з 1 листопада стати повноправним аспірантом. На нього чекало нове життя.
Поступово перервалися взаємини і з Шурою.
«Влітку 1964-го Василь подзвонив їй: „Приїжджай! Кімната є!“. Чутність була не вельми, і Шура стомилася повторювати, що не поїде до нього: „Тебе не розкохала… але не поїду“…
Наприкінці року [Василь] приїхав у Донецьк, завітав до шлакової лікарні й попросив чергову викликати Шуру. Вона похапцем накинула на плечі якусь кофтину і вийшла до нього…
Високий, трохи зсутулений, мовби втягував голову в плечі. Пам'ятає, ніколи не клав руки в кишені, а тут опудалисто випирають розчепірені пальці крізь холоші…
— Така кругленька, гарненька, — повіяло теплим струменем од Василя, як і раніше, близького й відкритого. — Я так хотів тебе побачити!
— Васю! Я — вагітна, — мовила… не відводячи… погляду.
Відповів без паузи…
— Вагітна — і така гарна, — продовжив миттєво, вживляючись… у новину, щоб вибухнути образом, який Шура запам'ятала на все життя: „Ну як же я закоханий у вагітних жінок!.. Оце на тебе подивився, і мені так гарно на душі“.
…Шурі було зле, незатишно, і дрібніли слова:
— Ти ж знаєш, Васю, розписаному чоловікові я казала, що можу до тебе поїхати, залишити його височенний дім… Але ж у тебе притулку немає! І в мене немає! А тепер у мене народиться син. Або ж донька…
— Беру! — рвучко нахилився до її знаного і слухняного вуха. — Хай той син буде з нами обома. А ще й наш!
— Ні, Васю! Я не з тих жінок. Хай буде і дитина його, і батько — її…
І тут Шуру покликали… Вона поправила кофтину і, не прощаючись… почала підніматися сходами. Кинула вслід: „Пробач“…
Це була їх… остання зустріч»[349].
У творчій робітні Василя Стуса життя-прощання з музою молодости затверділо кількома віршами, які є одними з кращих у його любовній ліриці:
Не відповідаєш? Мовчиш? Заціпило?
Не можеш вибачити? Клянеш?
Не можеш вивіритись розлуці?
Серцю — довіритися?
Мовчиш, як покинена вагітна?
Мовчиш як бомба? Мовчиш?
Думаєш — од чекання розтрісну?
Думаєш — збожеволію?
Надаремне, любов моя.
Надаремне, тюрмо моя.
Надаремне все, зненавидо.
Надаремне, кохана.
Я тебе не сльозою — ждатиму.
Я тебе кулаками — ждатиму.
Кулаками — у глупу поніч,
кулаками — в подушку.
Не пиши. Не відповідай.
Проклинаю. Цілую. Мовчки.
Задушився чеканням — мовчки.
Кулаками — в подушку.[350]
З Шурою та Горлівською Лисою горою пов'язаний програмний вірш раннього Стуса, над яким поет працював упродовж десяти років.
На Лисій горі догоряє багаття нічне
і листя осіннє на Лисій горі догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,
чи Лиса гора впізнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх,
твоїх недовір і невір і осіннього вітру.
І вже половина життя забувається. Гріх
уже забувається. Горе і радість нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю
чи я вже помер, чи живу чи живцем помираю,
бо все відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг.
Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої,
і губи гіркі аж солоні і досі ще пахнуть,
і Лиса гора проліта — схарапудженим птахом,
і глухо, в набухлих аортах, надсадно гудуть голуби [351].
Загалом горлівсько-донецький період у творчому плані був для Василя Стуса надзвичайно плідним. Широка лектура, чуттєвість, незле, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Василь Стус: життя як творчість», після закриття браузера.
