Сергій Вікторович Жадан - Біґ Мак. Перезавантаження

на душі, розповідаючи йому, як найкраще розбагатіти і як найшвидше спустити зароблене, як отримати візи й пройти митний контроль, як вона підійшла до нього й почала роздягати, як він невміло опирався, але швидко вчився, як вона скинула свою сукню й перуку, і які втомлені й глибокі були в неї очі, навіть без контактних лінз, що вона з ним робила, що вона йому розповідала, як вона це робила, як вона кінчала, урешті-решт, і як знеможено заснула, і він не знав, що йому робити далі, пробував і собі заснути, але щоразу будився від стукоту власного серця.

За голосами кіногероїв чути було шум моря, так ніби камера не показувала чогось головного, що відбувалося за кадром, і можна було лише здогадуватися, які небезпеки та випробування чекають на головних героїв, здавалося, варто їм лише розслабитися й на них відразу ж накинуться монстри й покручі, котрі весь час живуть зовсім поруч, духи і демони, дракони й чудовиська, акули й восьминоги – жваві, радісні й безтурботні, кольору корейської моркви.

Динамо Харків

Рання мудрість, ніби рання вагітність – легко дається, легко забувається. Наприкінці дев’яностих у Харкові жили дві сестри. Знімали кімнату в азербайджанця, якого звали Гєна. Усі думали, що вони живуть утрьох, але це не так, оскільки Гєна був гомосексуалістом, що серед азербайджанців трапляється вкрай рідко, з огляду на складну історію та релігійні особливості регіону. Сестер він називав Зіта і Гіта. Відрізняв він їх за волоссям: у Зіти воно було довге, у Гіти – коротке. І ось коханець Гєни, тренер динамівського басейну, пробив сестрам абонент, один на двох. І вони почали ходити в басейн, по черзі. Як і слід було чекати, старша сестра тут-таки встигла тренера-гея полюбити. Але й Гіта теж встигла. І ось вийшов такий собі любовний чотирикутник. Чи варто говорити, що стосунки розвивалися слабо. Тоді сестри порадилися й вирішили – хай переможе сильніша. І почали по черзі привертати до себе увагу тренера. Але фішка була в тому, що старша з сестер плавати не вміла, натомість молодша плавала добре й охоче цим користалася. Тренер, натомість, стояв, обіпершись на фанерні щити з рекламою олімпійського комітету, і замріяно дивився на дитячі голови в гумових шапочках. Старша сестра довго не могла зрозуміти, чому той не звертає на неї належної уваги. Спочатку вона ображалася, потім демонстративно його ігнорувала, потім відчайдушно намагалася забути – і все це тримаючись за буйки. І тут до неї дійшло, що насправді тренер її просто не бачить зі свого поста, оскільки вона, на відміну від своєї сестри, тримається так близько від берега, що її просто не видно. І тоді вона зважилася на відчайдушний крок, як справжня закохана. Відпустила троси й канати й відштовхнулася ногами від кахляної стінки. Ну, і відразу ж пішла на дно. Тренер це помітив, проте врятувати її не встиг, з тієї простої причини, що, коли вона плавала, він, як записано було в протоколі, «порушував техніку безпеки та статут олімпійського комітету», інакше кажучи – дрочив. І кинутись ось так просто в хлоровану воду не наважився. Ховали Зіту всім спорттовариством.

А тренера звільнили. До того ж у нього почалися проблеми в особистому житті унаслідок психологічного стресу. Він пішов до психіатра. Розповів йому все – і про басейн, і про порушення техніки безпеки.

«Навіть не знаю, від чого вас лікувати», – зізнався лікар.

Там-таки, у психіатра, тренер познайомився з дивним пацієнтом – художником-оформлювачем, який належав до постійних клієнтів і якого психіатр старанно оминав.

Художник розповів йому свою історію. Пару місяців тому він познайомився з жінкою. Було їй років тридцять, виглядала вона ефектно, хоч поводилася стримано. Виявилося, що працює вона в протестантській школі менеджером по зв’язках із громадськістю. Художник відразу ж підкотився до неї й запропонував зустрітися, тиснучи на всілякі християнські почуття, зокрема на почуття всепрощення.

Менеджерка його відшила. Художник подумав, що таку жінку потрібно здивувати ефектним учинком. Пішов додому й спробував отруїтися газом. Сусіди викликали аварійну службу й помилково пожежників. Пожежники залили два поверхи водою і з почуттям всепрощення поїхали додому. Прийшли представники ЖЕКу й почали вимагати, аби художник оплатив ремонт. Хтось порадив йому звернутися до психіатра й спробувати вибити в нього довідку, яка б підтверджувала, що газом він народ труїв у стані психічного афекту й без злого умислу. Тепер лікар переховувався від нього і в приймальні збиралися довгі черги. Зрештою, художник знову пішов до менеджерки, вирішивши тиснути на почуття соціальної справедливості.

Протестанти прийняли його як блудного сина й замовили йому велике панно в спортивному залі своєї школи.

Художник замовлення охоче прийняв і з ходу спробував підкотитися до менеджерки по зв’язках із громадськістю, підстерігши її в робочому кабінеті й заваливши прямо на прийняті нею факси. Менеджерка його гнівно виштовхала й порадила зайнятися суспільно-корисною роботою на благо Господа нашого. Більше того, зневажений митець почав помічати, що його кохана має якісь дивні стосунки з отцем-настоятелем – старим-добрим пастором, котрому було вже років сімдесят і котрого в церкву привозили в інвалідному возику. Тоді художник вирішив натиснути на морально-вольові якості й знову завалився в кабінет до менеджерки. Та розплакалася, сказала, що це трагедія всього її життя, що вона сама усвідомлює всю двозначність свого становища й почуває себе як Марія Магдалина – не більше не менше, і що горіти їй, у результаті, у геєні вогняній, але вона любить старого й просить залишити її в спокої. Художник спробував знову її завалити, але вона заїхала йому коліном у живіт, і він змушений був повернутися до виконання безпосередніх обов’язків. Таку жінку потрібно здивувати парадоксальністю мислення, подумав він. І взявся до роботи. Згідно із загальною ідеєю, на панно художник мав зобразити алегоричні фігури, котрі з Божою поміччю мали б пропагувати здоровий спосіб життя – без сексу та наркотиків. Але після сварки в кабінеті менеджерки художник вирішив тиснути на почуття розкаяння, тож зобразив серед тренажерів стилізовану під роботи старих італійців сцену розп’яття. Ісус на панно був схожий на гімнаста, що крутиться на турніку. Марія з учнями нагадували членів журі, котрі стояли збоку й підраховували отримані спортсменом бали. У куточку, самотній і всіма забутий, у чомусь подібному на інвалідний візок сидів Юда, схожий на старого гімнаста, котрий свого часу перебрав із транками й не пройшов допінг-контроль. Небо над Голготою було підсвічене жовто-зелено-червоними растафаріанськими відблисками, що за задумом художника мало символізувати триєдність Божого начала. Менеджерка, побачивши роботу, вирішила