Даніель Дефо - Робінзон Крузо

вороги, коли деякі з них заворушились і почали прокидатися. Двоє матросів схопилися на рівні першими, і я відразу ж запитав капітана, чи не вони підбурювали до заколоту. Він відповів заперечно, і ми вирішили дати їм без перешкод піти до берега.

Я промовив:

– Провидіння розбудило цих двох, щоб зберегти їм життя, але ми самі будемо винні, якщо упустимо призвідців.

Сказавши так, я подав капітанові рушницю й пістолет. Обидва його товариші також озброїлися й, не вагаючись, кинулися вперед. При цьому хтось із них перечепився. Шум розбудив одного з матросів. Він обернувся, помітив нас і здійняв тривогу.

Та було пізно: ледве він устиг закричати, супутники капітана одночасно вистрілили, а сам капітан завбачливо приберіг свій заряд. Його товариші виявилися щасливими: одного бунтівника вони вклали наповал, а другого важко поранили. Він споробував підвестись і відчайдушно заволав, кличучи на допомогу, але капітан, наблизившися, звелів йому молитися Богові про прощення його злодіянь. А потім завдав такого удару прикладом, який упокоїв заколотника навіки.

Тепер від усієї ватаги лишалися тільки троє матросів, причому один із них був легко поранений. Забачивши, що співвідношення сил не на їхню користь, вони припинили опір і благали про помилування. Тут підійшов і я.

На прохання матросів капітан відповів:

– Я міг би зберегти вам життя, але маю бути певен, що ви покаялись у своїй зраді, готові повернутися на корабель і працювати, як і раніше, поки ми не повернемося на Ямайку, до порту, звідки вийшли у плавання.

Тисячі обіцянок посипалися з їхніх вуст, і врешті-решт капітан схилився до того, щоб повірити цим трьом. Я також був не проти, одначе вимагав, щоб колишні бунтівники лишалися зв’язаними доти, доки перебувають на моєму острові.

Капітан узявся вирішувати долю полонених матросів, а я тим часом доправив П’ятницю і помічника капітана до шлюпки. Вони легко захопили її, зняли весла, щоглу й вітрило та забрали з собою. Незабаром, почувши звуки пострілів, із лісу повернулися ще три матроси. Виявивши, що капітан корабля з нещасного бранця перетворився на грізного командира, вони негайно підняли руки вгору і дали себе зв’язати. Перемога наша була цілковитою й остаточною.

Ідучи до мого будинку, ми з капітаном обмінялись історіями про те, як і чому опинилися на острові. Я почав першим і коротко розповів про все, що сталося зі мною в минулі роки. І коли цей мужній мореплавець почув, які пастки й труднощі приготувала для мене доля, скільки сил треба було, щоб не позбутися життя аж до сьогодні, в очах його забриніли сльози. Ніби рука Провидіння вела й оберігала мене, щоб я опинився поруч у той момент, коли капітана і його супутників спіткало страшне лихо.

До схованки я провів наших гостей звичайним шляхом, тобто через огорожу по приставній драбині. Там я запропонував їм підкріпити сили тим, що мав під рукою, а потім показав свої інструменти, вироби та винаходи, які дали мені змогу протягом такого тривалого часу жити цілком пристойно.

Це вкрай здивувало їх, але понад усе капітана вразила хитромудра система укріплень, які я звів, щоб захистити своє житло і зробити його зовсім непомітним із боку моря. Гай, посаджений мною за частоколом, за два десятиліття перетворився на непролазні нетрі, крізь які можна було пробратися тільки вузькою, звивистою стежкою, відомою лише мені й П’ятниці. Також я розказав капітанові, що це моя парадна резиденція, але, як і належить правителеві, у мене є ще й заміський палац, куди я час від часу переїжджаю. І додав, що ми матимемо змогу його оглянути.

Розділ 43

У лісах

Головною нашою справою зараз було повернути корабель, очистивши його від заколотників. Одначе капітан зізнався, що не уявляє, як до цього братися. На борту залишалися ще двадцять шість членів команди, і всі вони були втягнені у змову проти капітана. Згідно з суворими англійськими законами, кожен із них після прибуття до Англії або до однієї з її колоній міг потрапити на шибеницю. Тому бунтівники опиратимуться затято, а нас замало, щоб подолати їх у відкритому бою.

Необхідно було вдатися до воєнної хитрості. І найкраще – у той чи той спосіб заманити матросів на острів. Але бунтівники, стривожені тривалою відсутністю шлюпки та її команди, можуть відрядити добре озброєну експедицію, звільнити своїх товаришів, які потрапили до нас у полон, і перестріляти нас усіх.

Капітан погодився, що це цілком можливо.

Ми повернулися до шлюпки, що лишилася на березі. П’ятниця ще раніше забрав звідти весла й вітрило, і тепер ми збиралися зробити так, щоб суденце не можна було навіть узяти на буксир. Ми перенесли зі шлюпки всю зброю, що там зоставалась, а також знайдені кілька пляшок горілки й рому, порохівницю, повну пороху, і велику грудку цукру, обернену полотном. Знахідки ці були дуже доречні, особливо цукор, якого я не куштував уже багато років.

Відтак ми пробили у днищі шлюпки отвір такого розміру, що вона неодмінно мала потонути.

Чесно кажучи, я дуже вірив, що нам пощастить захопити корабель. Одначе в мене була інша мета. Я без кінця думав про долю моряків, які пережили катастрофу і тепер перебували серед дикунів, про іспанця й батька П’ятниці, котрі вирушили до них. Якщо шлюпка залишиться на березі, ми легко зможемо полагодити її й надалі використовувати для доправлення на острів цих нещасних.

Разом нам удалося відтягти шлюпку ще далі на берег. Потім ми всілися перепочити в затінку й обговорити наші подальші дії. Раптом на кораблі, що стояв на якорі, пролунав гарматний постріл, потім на щоглі злетіли сигнальні прапорці з наказом команді шлюпки негайно повертатися. З борту судна помітили, що шлюпка не рухається, і гарматні постріли лунали один по одному.

Нарешті на кораблі зрозуміли, що ні постріли, ні сигнали прапорцями не дають жодного результату. Я помітив на борту якийсь рух, подивився в підзорну трубу і побачив, що команда спускає на воду весловий бот.

За кілька хвилин він уже прямував до берега. Окрім веслярів, у ньому сиділи не менше ніж десять матросів, озброєних рушницями й мушкетами.

Якірна стоянка розташовувалась у двох милях від берега, і, поки бот наближався, ми змогли в усіх подробицях розгледіти тих, хто на ньому перебував, навіть їхні обличчя. Припливні хвилі віднесли їх убік від того місця, де причалила перша шлюпка, і керманичеві довелося повернути й певний час вести бот уздовж берега.

Капітан, який чудово знав свій екіпаж, зауважив, що серед бунтівників у боті є